«ПЕРША ЖЕРТВА НА ШЛЯХУ до ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПОРОЗУМІННЯ»
2012/02/06
Останній бій холодноярців
2012/02/08

Значення фольклору та початок академічного (наукового) етапу в дослідженні національних ознак українців

Дослідження національних ознак українців на першому етапі було засобами фольклору та етнографії. Вивчення фольклору і етнографії переконало дослідників, що українці є унікальним народом з власною оригінальною культурою, яка вирізняє їх від сусідніх національних спільнот – росіян і поляків. Зокрема, багатьох дослідників полонила пісенна творчість українців, яка чітко характеризувала їх етнічні особливості, що відрізняють їх від інших спільнот.

Вагомий внесок у вивчення українського фольклору зробив випускник Московського університету і перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804–1873). Він пісенні збірки, у 1820–1830-ті рр. видав у Москві та Києві. У фольклорі вчений вбачав поетичний вияв народних почуттів і прагнень і таким чином хотів ознайомити широкий загал з національним характером українців.[5] Багатогранну пошукову діяльність проводив Ізмаїл Срезневський (1812–1880). По селах Харківщини, Полтавщини й Катеринославщини Ізмаїл Срезневський записував пісні й звичаї, які разом з власними коментарями опублікував у 1833–1838 рр. у збірниках “Запорожская старина”.[22] Серйозну народознавчу роботу на Полтавщині проводив Іван Котляревський (1769–1838). Після відкриття Київського університету значним науковим центром українознавства став Київ.[4]

На західноукраїнських землях значні досягнення у справі фольклористики пов’язувалися з діяльністю Зоріана Доленга-Ходаковського (1784–1825). У пошуках народних пісень він у 1814–1818 рр. обійшов ледь не всю Польщу, Білорусію, а також Галичину, Поділля, Волинь, Київщину, Чернігівщину, Полтавщину.[23] У 1830-ті рр. центр українознавчого руху в Австрійській імперії переїхав до Львова. Пробудженню національної самосвідомості галичан сприяла фольклорно-збиральницька робота Маркіяна Шашкевича (1811–1843), Івана Вагилевича (1811–1866) і Якова Головацького (1814–1888), відомих як “Руська трійця”.[11]

Однією з найпопулярніших книг про історію України в перші десятиліття ХІХ ст. стала славнозвісна “Історія Русів” невідомого автора, у рукописному вигляді вона довгий час передавалася з рук в руки.[4] Названа праця доводила, що саме Україна була законною спадкоємицею Київської Русі й мала власну багату та відмінну від російської історію. Автор ставив питання про поновлення історичної справедливості щодо українського народу: «за кров пролиту від крові гетьмана Северина Наливайка до сьогодні, пролиту великими потоками за те єдине, що прагнув він волі, ліпшого життя у власній землі своїй і мав про те задуми, всьому людству властиві».[4]

У 1822 р. у Москві була видана чотиритомна “История Малой России”, автором якої був Дмитро Бантиш-Каменський (1788–1850).[12] Дослідник переконливо засвідчив багатовікову тяглість української історії, зробив наголос на періоді, коли Україна була автономною, обґрунтував давнє по ходження й особливі права козацької старшини. Визнання здобула і п’ятитомна “Історія Малоросії” Миколи Маркевича (1804–1860), видана в Москві у 1842–1843 рр.[20] На відміну від своїх попередників, двигуном історії й виразником інтересів всього народу Микола Маркевич вважав козацьку старшину. Вперше в історичній науці головною дійовою особою історії став не правитель – одна панівна особа, а головна верхівка суспільства, що відстоювала автономію козацької держави. Написавши ці та інші книги, освічені представники нової української еліти дали наступним поколінням українців переконливе свідчення того, що Україна не лише має славне державницьке минуле, а й заслуговує на майбутнє.

Денис Ковальов

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Войтенко В. Поточні проблеми “малоросійства” // Народна газета. – 1996. – №18 (248). – С. 5
  2. Грабовський С. Українська людина та українське буття // Сучасність. – Київ, 1997. – №3. – С. 136, 139.
  3. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. — К.: Генеза, 1996.
  4. Грицак Я. Страсті за націоналізмом: Історичні есеї. — К.: Критика, 2004.
  5. Єкельчик С. Пробудження нації: до концепції історії українського національного руху другої половини ХІХ ст. – Мельбурн, 1994.
  6. Журба О. Польське українофільство у формуванні українського духовно-культурного простору // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. – Д., 2006. – Вип. 4. – С. 71–76.
  7. Камінський А. З історії етнопсихології українства (Комплекс провінційност та його відгомони) // Народна творчість та етнографія. – Київ, 1998. – №1. – С. 22.
  8. Каппелер А. Національний рух українців у Росії та Галичині: спроба порівняння // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – 1992. – Вип. 1. – С. 104-119. або // Сучасність – 1992. – №7.
  9. Каппелер А. Формування української нації в Російській імперії ХІХ ст. на тлі націотворчих процесів в Європі // Формування української нації: історія та інтерпретації. Матеріали круглого столу. – Львів, 1995.
  10. Когут З. Коріння ідентичності: Студії з ранньомодерної та модерної історії України. – К., 2004.
  11. Кондратюк К. Нариси iсторiї українського нацiонально-визвольного руху ХIХ ст. – Тернопiль, 1993.
  12. Литвинова Т. Малоросс в российском культурно-историографическом пространстве второй половины ХVIII века // ДІАЗ. – 2001. – Вип. 2. – С. 28 – 64.
  13. Маґочій П. Українське національне відродження. Нова аналітична структура // Український історичний журнал. – 1991. – №3. – С. 97-107.
  14. Макарчук С. Москвофільство: витоки та еволюція ідеї (середина ХІХ ст. – 1914 р.) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1997. – Вип. 32.
  15. 15. Маланюк Є. До проблеми етнопсихології малоросійства // Народна творчість та етнографія. – Київ, 1997. – №1. – С. 42, 43
  16. Міллер О. Емський указ // Україна модерна. – Число 4–5. – Львів, 2000.
  17. Москалець В.П. Психологічне обгрунтування українськоїнаціональної школи. – Львів: Світ, 1994. – С. 30.
  18. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націотворення. – К.: Критика, 2000.
  19. Сарбей В. Етапи формування української національної самосвідомості // Український історичний журнал. – 1993. – №7-8. – С. 6-17.
  20. Сергієнко Г. Кирило-Мефодіївське товариство: утвердження ідеї національного відродження України в слов’янському світі // Український історичний журнал. – 1996. – №1.
  21. Сміт Е. Національна ідентичність. – К., 1994.
  22. Смолій В., Гуржій І. Як і коли почала формуватися українська нація. – К., 1991.
  23. Турій О. “Українська ідея” в Галичині в середині ХІХ століття // Україна модерна. – Львів, 1999. – Ч. 2-3.
  24. Шевченко А. Трикляте запитання // Народна газета. – Київ, 1997. – №40 (321). – С. 2.
  25. Шпорлюк Р. Творення модерної України: західний вимір // Критика. – Липень – серпень 2004. – Ч. 7-8. – С. 25.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *