Українська Держава карбувалась під Крутами

Тридцять мучнів-українців, славних молодих…

Історія української нації містить в собі багато славних подій. До них належить і визвольна боротьба 1917-1921 рр. Державні й ідейні здобутки її досить добре і ясно були зафіксовані у відповідних державних актах – чотирьох Універсалах Центральної Ради УНР, відозвах, хронологічних збірках матеріалів з цієї доби, розвідках і мемуарах. Однією з визначних подій визвольної доби 1917-1921 рр., що варта уваги й яка, щодалі, то все більше стає шанованою, але, на жаль, не точно, мало записана є – Крутянський бій.

У 1918 р. Україні як ніколи потрібна була сильна армія. Практика стосунків з більшовиками все більше переконувала уряд Центральної Ради УНР, що про рівноправність між Україною та Росією годі й думати. Обставини вимагали проголошення незалежності і створення сильної армії, та нажаль більшість членів уряду УНР не приділили цьому належної уваги. І за це краща українська молодь мусила розплатитися своєю кров’ю.

27 січня 1918 р. з Києва назустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий Студентський Курінь. Він складався зі студентів Університету імені Святого Володимира, новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів Києва та околиць. Молоді українські патріоти майже не мали ніякої бойової підготовки. Вони були останньою надією Центральної Ради УНР, а тому їх кинули майже в безнадійну ситуацію, в той час коли серед ошалілої анархії десятки тисяч озброєних вояків колишньої російської імперської армії демобілізувалися. Студентський Курінь мав допомогти українським частинам втримати станцію Бахмач, однак дорогою прийшло повідомлення, що в Бахмач захопили ворожі більшовицькі війська. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути – за 120 км від Києва.

Можлива перемога українського війська під Крутами давала шанси відвоювати Бахмач, зруйнувати колії і зачекати прибуття до Києва військових частин з регіонів для реорганізації Армії УНР. А от можлива поразка українського війська відкривала ворогу шлях на столицю молодої української держави. Окопи молодих українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3-4 км. Поряд зайняли оборону більш досвідчені бійці Української Військової Школи, яких було 250 осіб. Разом, українські сили під Крутами не нараховували навіть шести сотень бійців. Проти них рухався передовий загін військ Михайла Муравйова кількістю близько 6 тис. військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата, котра замовкла разом зі смертю останнього захисника-крутянця.

Тим часом коло недалеко від Крут, біля станції Бобрик знаходився великий загін під керуванням Симона Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі “Арсенал”, головний отаман Армії УНР рушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека була саме там. Командир студентської сотні сотник Андрій Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала втрат. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Більшовики не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня, а тому заздалегідь розібрали залізницю ще в Крутах.

А в той час, відступаючи до основних сил у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту більшовиками, через що потрапили в полон. Один із більшовицьких командирів, Єгор Попов наказав ліквідувати полонених, аби компенсувати свої власні військові втрати. Після розстрілу більшовики заборонили місцевим мешканцям деякий час ховати тіла загиблих молодих українських патріотів.

Урок бою під Крутами – це ще й нагадування про те, що може статися з державою, котра не дбає належним чином про всі ділянки національної безпеки. Бій під Крутами – це символ нашої вічної непідготованості, символ вічної нашої самітності перед лицем фатальної небезпеки, і то не завжди тільки з нашої вини. Самовідданий подвиг, який здійснили українські війська під Крутами, затримав швидке просування військ більшовика Михайла Муравйова. Тільки 5 лютого 1918 р. вони підійшли до міста і з берегів Дніпра піддали його страшному гарматному обстрілу. 9 лютого 1918 р. більшовики захопили Київ і вчинили криваву розправу над беззахисним населенням. На вулицях вояки армії Михайла Муравйова розстрілювали всіх, хто розмовляв українською мовою, носив вишиванки і вуса або проявляв хоч яку симпатію до українців.

На щастя, не довго тяглася більшовицька московська окупація, ворогів вигнали з української землі, і вже 19 березня 1918 р. тіла замордованих під Крутами студентів було розшукано і привезено до Києва. Українська Держава урочисто поховала перших своїх безстрашних героїв, тих, які гордо, за лицарським козацьким звичаєм, душу й тіло поклали за самостійність, за незалежність, за волю Батьківщини, біля Аскольдової могили. На початку березня 1918 р. згідно з мирним договором у Брест-Литовську, українські війська за допомогою імперського війська Німеччини звільнили Київ.

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишилися в історії як символ національної честі. Але кров крутян не була марною. Історія показала, хто для українців є ворог і зрадник. Сучасні українські націоналісти – це новітні крутяни, але їх не 300, а тому вони не збираються гинути за дарма, а тим паче за якусь там олігархічну владу. Ніщо не спинить Національну Ідею, час якої вже настав. Герої не вмирають — вмирають вороги! Вічна слава героям Крут! Слава Нації!