Навесні 1943 року, на визволеній бійцями Української повстанської армії від нацистських окупантів території Волині виникла Колківська республіка. Це повстанське державне утворення проіснувало аж до початку листопада 1943 року, засвідчивши тяглість ідеї української державності від доби Перших визвольних змагань 1917–1922 років.
Про Колківську республіку та її місце в історії України кореспонденту Інформагентство АрміяInform розповів редактор онлайнового науково-популярного суспільно-історичного видання «Історична правда», співробітник Центру досліджень визвольного руху (2014–2019) Igor Bigun.
— Почнімо з того, що дамо визначення Колківській республіці й окреслимо її межі: коли виникло це утворення і де воно було розташоване?
— Колківська республіка виникла навесні 1943 року, коли один із підрозділів Української Повстанської Армії — курінь Степана Коваля на псевдо «Рубашенко» звільнив містечко Колки, вигнавши звідти німецький гарнізон. У джерелах можна знайти різні твердження щодо того, коли виникає Колківська республіка, серед яких найбільш імовірною, на мій погляд, є середина травня 1943 року.
Звичайно, визначення «республіка» щодо територіального утворення з центром у Колках є умовним. Воно означає, що ця територія була непідконтрольна нацистській окупаційній владі, і там діяли підрозділи УПА й адміністрація, організована націоналістичним підпіллям під проводом ОУН. 15 серпня 1943 року Головна команда УПА проголосила себе єдиною суверенною владою на визволених від окупантів теренах. На підставі цього створювалася українська адміністрація, відбувався розподіл земельних наділів, відновлювали роботу школи. Розпорядженням Головної команди УПА було скасовано колгоспну систему й відновлено приватну власність на землю.
Територіально це було містечко Колки та його округа у східній частині сучасної Волинської області. На той час це був Колківський, нині — Ковельський район. Колки були неформальною столицею підконтрольної повстанцям території, про межі якої говорити складно через нестачу джерел і змінність кордонів упродовж існування республіки. Так, в інтернеті можна знайти карту, яка показує доволі обширну територію, але це все ж певне перебільшення. У німецькому тилу УПА аж такі великі території контролювати навряд чи могла — у містах стояли доволі численні окупаційні гарнізони, яким могли оперативно надсилати підкріплення. Фактично під контролем повстанців були самі Колки, також сусідні села Старосілля, Ситниця, Куликовичі, Рудники, Розничі, Копилля й околиці — мережа хуторів.
У Ситниці діяли друкарня, медичні курси, курси зв’язківців та шпиталь, у Куликовичах — лікарня і курси медсестер. У Рудниках була підстаршинська школа, а в селі Копилля — склади з продовольством і медикаментами. Відомо також, що один зі штабів сотні загону УПА «Котловина» куреня Степана Коваля розташовувався в селі Комарів. Ось про таку географічну локалізацію Колківської республіки можна говорити, ґрунтуючись на доступних на сьогодні джерелах.
— Що відомо про те, як виникла Колківська республіка?
— Як я вже зазначав, внаслідок військової операції загону УПА повстанці взяли в облогу Колки, де перебував німецький гарнізон, і змусили німців залишити населений пункт. Загін Степана Коваля зайшов у містечко, і де-факто воно перейшло під контроль українського визвольного руху. Згодом з’явилось означення «Колківська республіка», однак жодного урочистого чи офіційного проголошення не було.
Такі республіки виникали в багатьох місцевостях, тому це не було якимось унікальним явищем для українського визвольного руху. У результаті успішних дій повстанців у німецькому тилу виникали території, з яких виганяли німецькі окупаційні війська та німецьку окупаційну адміністрацію і де керувала мережа органів влади, створених Організацією українських націоналістів. Так виникали острівці незалежності, вільні від окупантів.
Можна згадати Антоновецьку республіку на південній Волині з центром у селі Антонівці, що на півночі Тернопільської області, Корецьку республіку з центром у селі Топча в Корецькому районі Рівненської області або так звану Січ на північний схід від міста Володимир-Волинський у Свинаринському лісовому масиві. Республіки — це умовна назва для таких територій, визволених з-під контролю німецьких окупантів. Їх не проголошували офіційно, але фактично від моменту визволення вони вважалися повстанськими республіками.
— Кого можна згадати з відомих історичних діячів, причетних до створення й існування Колківської республіки, окрім Степана Коваля?
— Звичайно ж, Степан Коваль був не єдиною людиною, пов’язаною з Колківською республікою. Мережею ОУН в Колках і в околицях керував референт Служби безпеки Колківського району Юрій Шевченко на псевдо «Моряк». Він організовував цивільну адміністрацію в межах республіки, керував діяльністю ОУН, Служби безпеки, розвідки. У Колках діяли місцеві підприємства, лікарні для цивільного населення і шпиталі для повстанців.
Також господарчим референтом Колківського району був Павло Сірик, а у Старосіллі розташовувалася суспільно-політична референтура Волинської області (згодом ВО «Турів») під керівництвом Степана Драницького-«Матвія». Референтура, зокрема, надрукувала підручник «Українознавство» для шкіл.
Підстаршинською школою в Рудниках керував Павло Іванчук. Розвідувальний відділ жіночої сітки Колківського районного проводу очолювала Ніна Оліферук. Начальником школи розвідників у Комарові був Дмитро Нагорний-«Босий».
Медичною службою в республіці керував Український Червоний хрест, який діяв на правах окремої референтури у проводах різного рівня. Його референтом у межах Колківського району була Василина Демчинська на псевдо «Циганка». Вона керувала медичною службою та медичними установами, яких, за деякими даними, було близько п’яти. Відповідно в кожному з них працювали лікарі, медичний персонал, діяли медичні курси, на яких готували фельдшерів, медсестер та санітарів для відділів УПА.
Згодом, коли в липні 1943 року утворилась група та військова округа «Турів», що охоплювала всю територію Волинської області, то її штаб розташувався саме в Колках. Командувачем групи «Турів» був Микола Ковтонюк-Якимчук на псевдо «Олег» — колишній військовий референт Волинської області. Начальником штабу був Борис Бедрик на псевдо «Див». У вересні 1943 року Миколу Ковтонюка-Якимчука на посаді командира групи «Турів» змінив Юрій Стельмащук на псевдо «Рудий».
— Отже, ми бачимо, що в Колківській республіці було облаштоване цивільне адміністрування, медична справа. Однак, вочевидь, військова складова була найважливішою. Чи відомо щось про те, як було облаштовано військовий вишкіл мешканців республіки?
— Сотні куреня під командуванням Степана Коваля розташовувались як у Колках, так і в сусідніх селах. У самому містечку був розквартирований український гарнізон, і влада здебільшого перебувала під контролем військових. За порядком стежила військово-польова жандармерія УПА, патрулі якої щоденно здійснювали обхід Колок. І, звичайно ж, відбувалась військова підготовка молоді різними засобами. Зокрема, тоді в підпіллі ОУН існувала така структура, як «Юнацтво», до якої належали підлітки — симпатики ОУН. Первинну базову військову підготовку місцеві мешканці здобували саме в «Юнацтві».
Крім того, військові референти районного та кущового рівня здійснювали облік придатного до військової служби населення. Зокрема, у червні 1943 року на території республіки чоловіків у віці 15–45 років мобілізували на військовий вишкіл тривалістю два місяці. Після чого їх розподілили або в бойові сотні УПА, або в сільську самооборону. Діяли курси медсестер, пропагандистів, телефоністів, радистів, розвідників, саперів, вивчення історії України, ідеології ОУН тощо. Зазвичай вишколи тривали кілька тижнів, їх організовували для кожної нової групи осіб, яких умовно можна назвати резервістами.
— Чи наголошували творці республіки на тяглості традиції української державності доби Перших визвольних змагань 1917–1922 років?
— В агітаційно-пропагандистських матеріалах ОУН обов’язково були історичні сюжети, спеціальні екскурси. У них політична референтура запілля УПА або ж політвиховні структури відповідних штабів Української повстанської аАрмії пояснювали учасникам українського визвольного руху, бійцям УПА, за що вони ведуть боротьбу. Там розповідалось про героїчне минуле, яке мало надихати до боротьби в сьогоденні.
Головна команда УПА видавала підпільний журнал «До зброї», перше число якого вийшло в липні 1943 року. Воно відкривалось цитатою Симона Петлюри, і там були вміщені нариси про боротьбу за незалежність Української Народної Республіки. В Українській повстанській армії вшановували насамперед УНР і головного отамана Симона Петлюру, натомість Українську Державу і гетьмана Павла Скоропадського ігнорували. Це пов’язане з тим, що ОУН була заснована старшинами Армії УНР на чолі з Євгеном Коновальцем. Вони хоча й походили з Галичини, але служили саме під проводом Симона Петлюри, брали участь в антигетьманському повстанні. Внаслідок цього постать гетьмана не була популярною.
Крім того, важливу роль в ідеології ОУН відігравали героїчні сюжети військової боротьби, який практично не було за часів гетьманату. Всі основні бойові дії припали на період 1919–1920 років, тобто добу Директорії. Зокрема, в УПА й у Колківській республіці зокрема відзначали Свято української зброї, яке припадало на 31 серпня, бо саме 31 серпня 1919 року об’єднані армії УНР і ЗУНР змогли визволити Київ від більшовицьких загарбників.
Слід також згадати, що це відбувалось на території Волині, яка входила до складу УНР. Через це на Волині збереглася пам’ять про Українську Народну Республіку, тут осіло чимало тих, кого називали петлюрівцями — вояків Армії УНР, які брали участь у Перших визвольних змаганнях. Це створювало відповідну тяглість української визвольної боротьби від Армії УНР до УПА, оскільки частина старшин війська Української Народної Республіки долучились до Української повстанської армії.
Цікавою є така деталь: коли в УПА запровадили військові звання, то на Волині рядових повстанців називали козаками за традицією Армії УНР. Це було зазначено в наказі головного командира Дмитра Клячківського на псевдо «Клим Савур». Пізніше, коли система звань зазнала певної реформи, то рядових почали називати стрільцями, що вже пов’язано з рецепцією традиції Січових стрільців та Української Галицької армії. Утім, на Волині і надалі побутувала назва «козак».
— Як склалась доля Колківської республіки?
— Час існування Колківської республіки був не надто тривалим — від середини травня до початку листопада 1943 року. 3 листопада 1943 року німецькі окупанти провели антиповстанську операцію, внаслідок якої підрозділи УПА вибили з Колок та сусідніх сіл. Зазнавши поразки, повстанці змушені були розсіятися в навколишніх лісах.
Операція проти Колківської республіки була частиною великої антипартизанської операції, яку проводили нацисти. Вона тривала близько двох тижнів, від початку до середини листопада 1943 року, охопивши доволі велику територію між річками Горинь і Стир. Тобто вона зачіпала не лише східну частину Волинської області, але й західну частину Рівненщини, де так само існували території, над якими нацисти втратили контроль і де господарювали українські повстанці. Зокрема, можна згадати містечко Степань, де існувала вільна республіка, створена підрозділами групи УПА «Заграва».
Нацистський наступ на Колківську республіку розпочався з того, що 2 листопада 1943 року німецька авіація розбомбила Степань. Також були спалені містечка Рафалівка та Деражне, інші населені пункти. Далі каральна експедиція рухалась зі сходу на захід і з півночі на південь, вийшовши на Колки. Колона з близько 90 автомашин і танкетки наблизилась до містечка, і бійці вермахту атакували його. В операції брали участь також чотири літаки, піддавши населений пункт бомбардуванню і скинувши підрозділ німецького парашутного десанту.
Судячи з наявних документів, можна припустити, що бої за Колки тривали два дні, впродовж 2–3 листопада 1943 року, — спершу на містечко висунувся передовий німецький загін, а потім справу довершило підкріплення з літаками і танкетками. Нацистські війська, які проводили каральну експедицію, налічували кілька тисяч бійців. Вони змусили загін УПА «Котловина», у складі якого було кілька куренів, залишити Колки і відійти в лісові масиви.
Ця поразка була дуже дошкульною для УПА, ставши предметом окремої уваги командувача УПА Дмитра Клячківського. Він висловив догану Степану Ковалю та кільком іншим командирам за те, що вони допустили концентрацію повстанських підрозділів в одній локації, що дозволило нацистам легко оточити й атакувати повстанців.
— Як відбулося повернення пам’яті про Колківську республіку?
— Пам’ять про Колківську республіку, так само як і про збройну боротьбу УПА, зберігалась в народі. Доволі багато учасників і свідків подій дожили до здобуття Україною незалежності. Відповідно, коли з’явилась змога відкрито говорити про це, почали з’являтися публікації в пресі, почала формуватися традиція публічного вшанування героїв визвольної боротьби. Згодом в Колках встановили стелу на честь Колківської республіки.
Також збереглися документи, і коли відкрилися радянські архіви на початку 1990-х, то історики змогли дослідити документи УПА, в яких описано діяльність повстанських референтур, які керували цивільним адміністративним і господарським життям Колківської республіки. Збереглися в них також відомості про бої за Колки. Пізніше стали доступні документи з архівів радянських репресивних органів — слідчі справи, розвідувальні донесення спецслужб — звідки також можна здобути чимало важливої інформації про Колківську республіку.