Діяльність УВО, а слідом за нею й ОУН приводила до чисельних судових процесів над націоналістами. Найбільшою опорою підсудних були українські адвокати, які часто безкоштовно присвячували себе обороні націоналістів.
Адвокати навіть заснували Колегію Оборонців, яка розглядала кожну резонансну справу, обирали тактику захисту та визначали поміж себе ролі, які виконуватимуть на судді.
Траплялося й таке, що українські оборонці були запідозрені у займанні високих посад в Організації Українських Націоналістів. Так, поляки вважали, що хтось з «меценасів» (адвокатів) –
Володимир Старосольський чи Степан Шухевич був казначеєм ОУН, що, після відповідної публікації в пресі, привело до курйозного діалогу між присяглими та Степаном Шухевичем в суді:
– Пане меценасе, читалисьмо вчора в «Кур’єрку», що пан завідує касою Організації. Розправа триває тепер уже так довго, ми маємо поважні матеріальні страти, може б пан меценас виплатив нам з тої каси щось на скромну дієту?
– Панове трохи спізнилися. Не можу виплатити. Прецінь панове, напевно, вичитали там, що з уваги на брак довір’я до мене, я передав касу д-рові Старосольському. Прошу про те удатися до нього.
– Добре, добре, – сказав Старо- сольський, – доктор Шухевич віддав мені касу, але грошей не передав. Що ж зможу вам виплатити?..
Але ще цікавішою виявилась розмова Степана Шухевича із доктором Глушкевичем, який був знаним своїми Володимир Горбовий москофільськими поглядами, хоч неодноразово обороняв українських політичних в’язнів. Якось, уже важко хворий, Мар’ян Глушке- вич прийшов до Степана Шухевича й заявив:
– Знаєте, старий, я прийшов до вас порадитися. Я хворий, вже довго жити не буду, мушу вмерти. Мені все одно, чи вмру я на ліжку, чи на шибениці. Хотів би я по собі лишити якусь пам’ятку. Наші хлопчиська (слово, яке він стало уживав для означення революціонерів) так мені подобалися, так мені заімпонували, що я рішився піти їх слідами. Що ви скажете на те, як я пішов би і застрілив львівського воєводу?
Це питання вразило розгубленого доктора Шухевича, подумавши трохи, він відповів:
– Знаєте, пане-товаришу: «Пан з панем, а капуста з хржа- нем». Коли б ви хотіли поїхати до Варшави і вбити президента Мосціцького, то я розумію. Особа відповідала б особі. Але ви, такий великий оборонець, має йти стріляти тільки воєводу, це направду брак пропорції, це було б для вас приниженням.
Втім, несподівана смерть доктора Глушкевича не дозволила дізнатись чи дійсно він мав намір здійснити атентат на когось з польських високопосадовців.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”
