«В ПАЩІ ЛЕВА»
2012/10/01
Залізна сотня
2012/10/11

АДВОКАТИ НАЦІОНАЛІЗМУ

Діяльність УВО, а слідом за нею й ОУН приводила до чисельних су­дових процесів над націоналістами. Найбільшою опорою підсудних були українські адвокати, які часто без­коштовно присвячували себе обороні націоналістів.

Адвокати навіть заснували Ко­легію Оборонців, яка розглядала кож­ну резонансну справу, обирали такти­ку захисту та визначали поміж себе ролі, які виконуватимуть на судді.

Траплялося й таке, що українські оборонці були запідозрені у займанні високих посад в Організації Україн­ських Націоналістів. Так, поляки вважали, що хтось з «меценасів» (адвокатів) –

Володимир Старосольсь­кий чи Сте­пан Шухевич був казначеєм ОУН, що, після відповідної публікації в пресі, привело до курйоз­ного діалогу між присяглими та Сте­паном Шухевичем в суді:

– Пане меценасе, читалисьмо вчо­ра в «Кур’єрку», що пан завідує касою Організації. Розправа триває тепер уже так довго, ми маємо поважні матеріальні страти, може б пан меценас виплатив нам з тої каси щось на скромну дієту?

–       Панове трохи спізнилися. Не можу виплатити. Прецінь панове, на­певно, вичитали там, що з уваги на брак довір’я до мене, я передав касу д-рові Старосольському. Прошу про те удатися до нього.

–      Добре, добре, – сказав Старо- сольський, – доктор Шухевич віддав мені касу, але грошей не передав. Що ж зможу вам виплатити?..

Але ще цікавішою виявилась роз­мова Степана Шухевича із доктором Глушкевичем, який був знаним своїми Володимир Горбовий москофільськими поглядами, хоч не­одноразово обороняв українських по­літичних в’язнів. Якось, уже важко хворий, Мар’ян Глушке- вич прийшов до Степана Шухевича й заявив:

–     Знаєте, старий, я прийшов до вас порадитися. Я хво­рий, вже довго жити не буду, мушу вмерти. Мені все одно, чи вмру я на ліжку, чи на шибениці. Хотів би я по собі ли­шити якусь пам’ятку. Наші хлопчиська (слово, яке він стало уживав для означення революціонерів) так мені подобалися, так мені заімпонували, що я рішився піти їх слідами. Що ви скажете на те, як я пішов би і застрілив львівського воєводу?

Це питання вразило розгубленого доктора Шухевича, подумавши трохи, він відповів:

–    Знаєте, пане-товаришу: «Пан з панем, а капуста з хржа- нем». Коли б ви хотіли поїхати до Варшави і вбити президента Мосціцького, то я розумію. Особа відповідала б особі. Але ви, такий великий оборонець, має йти стріляти тільки воєводу, це направду брак пропорції, це було б для вас приниженням.

Втім, несподівана смерть доктора Глушкевича не дозво­лила дізнатись чи дійсно він мав намір здійснити атентат на когось з польських високопосадовців.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

 

 

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *