22 липня 1942 р. в концтаборі Аушвіц від рук капо – прислужників табірної адмінстрації загинув Василь Бандера – брат Степана Бандери. Бандера Василь Андрійович (15.02.1915, Старий Угринів Калуського р-ну, Івано-Франківської обл. – 22/21.07.1942, концтабір Аушвіц). Закінчив Стрийську гімназію, агрономічний ф-т Львівської політехніки, філософскьий ф-т Львівського ун-ту. У 1940 р. одружився з Марією Возняк, сестрою дружини …
Досить часто активну участь у визвольній боротьбі Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії брали цілі родини — батьки і діти, брати і сестри, чоловіки і дружини. Подібних прикладів є сотні, а може, й тисячі. До таких належать і брати Дмитро та Володимир Сойки, родом із с. Селиська Пустомитівського району Львівської області. Щоправда, серед вихідців …
Цицик Богдан Григорович – «Вихор» (1934 – 30.08.1952). Народився в селі Соляноватка Старосамбірського району. У сім’ї було п’ятеро дітей – двоє хлопців і троє дівчаток. У 1939 р. померла його мати і батько одружився вдруге.
Грицай і Маївський були посмертно відзначені Золотим Хрестом Заслуги УПА. їхня смерть на території Чехословаччини у грудні 1945 року була однією із найбільших втрат для націоналістичного руху, адже Дмитро Грицай-«Перебийніс» був військовим референтом у Проводі ОУН та очолював Головний військовий штаб УПА, а Дмитро Маївський-«Тарас» був референтом пропаганди в Проводі Організації.
Історія українського повстанського руху 40—50-х років минулого століття багата на героїзм та самопосвяту, проте не всі загиблі в тому протистоянні окупаційній силі відомі та належно оцінені нині. Одним із незаперечних героїв є і сотенний «Бей».
В Єрусалимі, на Почесній стіні Праведників, вписано ім’я Матері Йосифи (в миру Олени Вітер) – ігумені монастиря Студиток. Її ім’я згадується не лише на стіні Праведників світу, але й на сторінках поезій відомого письменника Тодося Осьмачки: Крики чорні, крики птиці в рідній, бідній стороні разом з голосом черниці не забути вже мені… А далі буде …
За обсягом території Махновський рух охопив не лише землі Запоріжжя (Херсонщина, Дніпропетровщина, Донеччина, Таврія, Миколаївщина), Слобідщини (Харківщина, Луганщина, Вороніжчина, частина південної Курщини й Білгородщини), колишню Гетьманщину (Чернігівщина й Полтавщина), українські землі нижньої Донщини, але й перекинувся на північну Кубань і Ставрополля.
Розуміли це і самі махновці. Розвиваючи в подальшому успіхи свого руху, серед кадрового складу їх загонів все сильніше чути голоси про потребу утворення автономного району з власним самоврядуванням. Так на засіданні штабу 21 березня 1919 року один з активістів Борис Веретельников (гуляйпілець за походженням) відверто оголошує про кінцеву мету боротьби: “Пусть большевики не мешают нам, …
Ветеран УПА Йосип Кремінь розказав дуже зворушливу, жахливу та одночасно героїчну історію про дівчину, командира жіночого загону УПА, яка героїчно загинула в НКВДистській тюрмі. Оригінальний текст Йосипа Кременя:
Махно й махновщина десятки разів займала сторінки публікацій і досліджень українських та іноземних істориків.
