БЕРЕЗА КАЛУЗЬКА

Чи можна уявити, що в 1930-ті роки існувало в Польщі місце, яке було гіршим для в’язнів, аніж найважчі тюрми та навіть нацистські табори? Мова йде про забутий концтабір в Березі Картузькій, завдяки якому Польща разом із СРСР та Третім Рейхом, склала трійку країн, в яких існували концентраційні табори для політичних в’язнів.

Концтабір у Березі Картузькій було відкрито 17 черв­ня 1934 року розпорядженням Президента Польщі Ігнація Мосціцького. Лише за два дні до цього український бойовик Григорій Мацейко у Варшаві застрелив Міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького. За короткий час Березу, яка зна­ходилась на Поліссі (територія сучасної Білорусії), наповни­ли не лише українськими націоналістами, але й польською політичною опозицією.

Багато в’язнів Берези, а потім нацистських таборів згаду­вали, що умови перебування в польському концтаборі були важчі, ніж в Авшвіці (Освєнцимі), оскільки в німецьких «млинах смерті» цілі групи людей могли більш-менш тер­пимо перебути, а в розрахованій на 200-300 осіб Березі, з величезним поліційним апаратом, це було немислимо. Лише в останні дні існування Берези у 1939 році число в’язнів збільшилося уже до 7 тисяч.

Особливістю Берези була велика кількість жандармів, які відзначилися нахилами до садизму й були переведені із різних тюрем, щоб безкарно знущатися над політичними «злочинцями». Про порядок у Березі свідчить спогад відомого українського адвоката Володимира Горбового, який згодом відбув ще 25 років ув’язнення в радянських та­борах: «Тепер можу вам признатися, що вже в перших днях Берези я поклав був сам на себе хрестик. Я був глибоко пе­реконаний, що довше як три тижні такого життя і гонення не видержу, що мушу сконати. Я, як бачите, хоч назверх є атлетичної будови тіла, – на ділі є фізичною руїною, інвалід. Під час служби в Українській Галицькій Армії втратив око й одну частину легенів – це наслідок туберкульозу. Крім того, від ряду літ терпів на дуже дошкульний ішіас (запа­лення сідничного нерва -Авт.). Я ж не міг навіть зігнутися, а про бігання не було й мови, ще й при моїй вазі близько 90 кілограмів. І от, коли Марковські почав гонити мною, як псом, коли ми цілими годинами мокли на дощі і валялися в болоті, я собі в душі сказав – це кінець! А тим часом вийш­ло зовсім інакше. Я втратив 30 кілограмів на вазі і почуваю себе зовсім добре. Ішіас кудись щез і я тепер бігаю, як заєць, і роблю присіди, як балетмейстер. Заціліла половина легенів функціонує, як ковальський міх, – як так далі піде, то мені ще готово шкляне око зміниться на правдиве! Насправді чоловік сам не знає, як багато він може витримати…».

Найкращим свідченням перебування українців у конц­таборі є думка провідника польської молодіжної організації «Фаланга» Болеслава П’ясецького, яку він висловив у пресі: «Між поляками є й такі, які заперечують навіть існування української нації. Я мав нагоду в Березі добре пізнати українських націоналістів. І я тверджу: якщо б навіть при­пустити, що української нації ще немає, то ця група людей є здібна таку націю створити».

На дверях кожної камери «мєйсця одособнєня» (М.О.) – «місця відокремлення», яким був концтабір, висів надруко­ваний «Регулямін» – порядок перебування у Березі:

«Регулямін»

«Заарештований є позбавлений своєї волі. Він нічого не може робити без дозволу. У відношенні до таборової служ­би він мусить бути чемний і безоглядно слухняний. Кожний найменший спротив буде караний. У випадку такого спропшву, чи то активного, чи пасивного, таборовій службі вільно вжити фізичної сили.

Арештантові не вільно мати нічого, крім необхідно потрібних речей, отже одягу, шапки і черевиків. У кишенях не сміє нічого мати.

Сидіти вільно лиш на долівці.

На залі має бути безоглядний спокій.

Всіх арештантів обов’язує примусова фізична пра­ця. Винагорода за працю буде зложена в касі «М.О.» і при звільненні арештанта буде йому віддана.

Поділ годин обов ‘язує такий:

4:00 – вставання, вмивання і порядкування залу.

4:30 – сніданок і миття посуди.

5:00 – збірка і звіт (рапорт).

6-12:00 – праця.

12-14:00 – обід і миття посуди.

14-18:00-праця.

18:00 – вечеря і миття посуди.

19:00 – приготування до сну.

19:15 – вечірній апель.

19:30 – «цапстшик» і повна тиша.

Всі речі, що є зайві при сні, складаються, зложені в кістку, на коридорі, на лавках. Вранці не можна їх скорше забрати, аж буде свисток на «побудку».

Всі точки регуляміну треба виконувати радо, весело й скоро, бо інакше будуть примінюватися такі кари: 1) на­гана; 2) заборона читати книжки; 3) замкнення в окремій келії на 7 днів; 4) відібрання права отримувати посилки з харчами на два тижні, або на весь час перебування в «М. О.»; 5) заборона переписки на два тижні, або на весь час пере­бування в «М.О.»; 6) звичайний арешт від 1-7 днів; 7) арешт з постом від 1-7 днів; 8 ) темниця від 1-7 днів».

Комендант М. О. – підінспектор Болеслав Грефнер;

Воєвода Поліський – Вацлав Костек-Бєрнацкі.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста