1939 рік угорські окупанти привели на межу Львівської і Закарпатської областей (тоді угорсько-польський кордон) понад 600 полонених, передали польській стороні і, як нині свідчать докази розкопок (на місці злочинів знайдені також кулі від угорської зброї), з обох сторін злочинно розстрілювали січовиків уздовж перевалу довжиною у 10 км.Для захисту державної незалежності і боротьби з угорськими та польськими терористичними формуваннями було створено збройні сили Карпатської України — Організацію Оборони «Карпатська Січ», велику допомогу в створенні якої надала Організація Українських Націоналістів. Проблема тероризму як з боку поляків так і угорців стала дуже важливою проблемою, навіть перекривалися кордони з Угорщиною та Польщею. Влада неоднаразово посилала ноти протесту, але офіційні Варшава та Будапешт відверто ігнорували[1]. Уряд А. Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація.
Проголошення незалежності
Карпатська Україна 15 березня 1939
12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 94 %) здобули кандидати Українського Національного Об’єднання. 15 березня 1939 р. Сейм (голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб — червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі.