Історія українського визвольного руху у ХХ ст. переконливо засвідчує державотворчі устремління та прагнення українського народу до волі і незалежності, створення власної самостійної держави. Ця велика національна ідея приводила в рух мільйонні маси людей, винесла на гребінь національно-визвольної боротьби численні яскраві постаті її провідників та породила десятки і сотні тисяч відомих і поки що безіменних героїв, які не вагаючись, поклали своє життя на священний олтар омріяної Свободи.
Драматичні події Другої світової війни та смертельна битва двох тоталітарних режимів – німецького нацизму та сталінсько-московського більшовизму – у змаганнях за світове панування вогняним виром пройшли по території України. Вони принесли жахливі руїну, страждання та смерті мільйонам людей. Водночас боротьба на взаємне знищення двох диктаторів – Сталіна і Гітлера – об’єктивно створила умови для нових спроб відновлення української державності. На вістрі українського визвольного руху в роки війни опинилася Організація Українських Націоналістів.
Спрямовані нею на Велику Україну похідні групи, які в умовах німецької окупації заснували потужну підпільну мережу і розпочали формування підвалин відновлення української держави, стали унікальним явищем тогочасної історії. ОУН під проводом полковника А. Мельника створила Центральне керівництво ОУН на Центральних і східних українських землях, яке очолив заступник голови Проводу ОУН, відомий громадський діяч, вчений-археолог і поет Олег Кандиба (О.Ольжич). До складу ЦК ОУН на СУЗ та до складу похідних груп, які вирушили на Україну, увійшли чимало інших видатних постатей українського визвольного руху та української культури – О. Сеник, М. Сціборський, М. Капустянський, О. Бойдуник, Я. Гайвас, Я. Шумелда, М. Михалевич, М. Кузьмик, О. Лащенко, О. Штуль, О. Теліга, М. Теліга, У. Самчук, І. Рогач, І. Рошко–Ірлявський, О. Чемеринський, П. Олійник, У. Соколовський, П. Тимощук, В. Яхно, Р. Фодчук, В. Починок, М. Суховерський та ін. Багато хто з них разом з іншими учасниками підпілля ОУН загинули смертю героїв у застінках гестапо. За офіційними даними Проводу ОУН, оприлюдненими у 1946 р., протягом 1941-1944 рр. ОУН втратила 4756 своїх членів, серед них 197 членів вищого керівного складу, починаючи від районових (повітових) провідників. Загинули 5 членів Проводу, що були іменовані на свої посади ще творцем ОУН полковником Євгеном Коновальцем, та 6 крайових провідників поодиноких українських земель.
Разом з тим, діяльність підпілля ОУН під проводом А. Мельника на окупованій німецькою армією території України ще недостатньо висвітлена у науковій літературі. Тому Фундація ім О. Ольжича в рамках програм діючого при ній Інституту Нації і Держави підтримала дослідження І. Ковальчука та С. Стельниковича, присвячене вивченню матеріалів, які дають змогу відновити картину створення і боротьби українського національного підпілля на Житомирщині влітку-восени 1941 року.
Поза усякими сумнівами, пропонована монографія є вагомим внеском у висвітлення українського визвольного руху в роки Другої світової війни і займе достойне місце серед наукового доробку сучасних українських істориків, які творять його літопис.
член ПУН