Діяльність «Жіночої Січі» у Карпатській Україні 1939 року

В умовах розбудови автономної Карпатської України у 1938–1939 рр. жіночий рух потребував нової організаційної форми, яка дала б можливість розширити вплив на більшу частину незаангажованого жіноцтва краю. На першому з’їзді Карпатської Січі 4 грудня 1938 р. у Хусті  в рамках військово-організаційної розбудови ОНОКС було передбачено створити в складі Ради (штабу) окрему референтуру жіночих відділів та заснувати організацію «Жіноча Січ» [1].

На початку 1939 р. у газеті «Наступ» було оголошено про появу в структурі Ради ОНОКС Головної референтури жіночих відділів Карпатської Січі на чолі з учителькою Стефанією Тисовською та відповідних референтур при окружних та районних командах. Вони організовували осередки «Жіночої Січі» на місцях та проводили вишколи [2]. Заступником команданта «Жіночої Січі» і водночас організаційним референтом стала Марія Химинець, яка ще наприкінці 1938 р., перебуваючи у Відні, склала детальний план організації та діяльності жіночих відділів ОНОКС [3].

Водночас було опубліковане звернення Головної Команди Карпатської Січі до свідомого українського жіноцтва із закликом долучатись разом із чоловіками до боротьби за утвердження української державності, вступати до лав Січі, організовувати жіночі січові відділи в населених пунктах Карпатської України, вишколювати місцевих провідниць та організаторок січового руху, започатковувати районні та окружні референтури. «Нехай не лишиться ні одна українська жінка поза рамцями січової організації», – писали автори звернення [4].

Окрім того, для заснування жіночих відділів та референтур при окружних та районних командах Карпатської Січі розповсюджували інструкції за підписом командантки С. Тисовської. Їх мали очолювати референти зі своїми заступниками. У разі необхідності в рамках референтур могли виникати субреферентури організації, вишколу тощо. У документі наказувалось негайно приступити до створення по селах відділів із жінок та дівчат на чолі з провідницями. Їхні списки мали подавати до Головної референтури в Хусті [5].

Уже 9 січня 1939 р. відбулися установчі збори жіночих відділів у Великому Бичкові Рахівського округу. Тут до відділу записалось 45 дівчат, яких розподілили у три рої (гуртки). До складу місцевої районної референтури увійшли місцеві вчительки: референтка А.Ткачуківна, її заступниця А. Сурупова та писарка М. Підмалівна. На зборах були зачитані реферати пані Маркуш на тему «Завдання жінки в ОНОКС», Олени Коперльос «Чистота мови», районного команданта Павла Волощука про «Значення Січі для Українського народу» та інші [6].

Зокрема, у своїй доповіді п. Маркуш зазначала: «Велике значіння для нас, українських жінок, має «Карпатська Січ». Сьогодні жінка має ті самі права, що й мужчина з політичної сторони. Однак далеко більше завдання паде на жінку. Вона є матір’ю, господинею і виховницею. Щоби вона, тобто жінка-мати, могла виховувати нам молоду ґенерацію, свідому як національно, так і політично, мусить бути сама добре підготована. Завданням нашої організації є виховати свідомих жінок, щоби в часі потреби могли станути на поміч мужчинам, які підуть на фронт (…) Жінка працює як санітарка, а головно як розвідчиця. Жінка має ліпшу нагоду доступити до всіх тайн державного життя (…)  Маємо гуртувати жінок менш свідомих і привчати їх пізнавати свій рідний край, щоби вони могли підбадьорювати і заохочувати наших борців, котрі будуть на фронті. На мою думку, завданням жінки є стати свідомою виховницею й організаторкою в молодій Карпатській Україні, і то на полі політичнім, культурнім і виховнім» [7].

На початку січня 1939 р. оголосив про своє створення жіночий відділ у складі двох роїв на чолі з учителькою С. Грицевою у сусідньому селі Малий Бичків. Виникали також менші відділи у Кобилецькій Поляні (3) та Росішці (10) Рахівського округу [8]. 15 січня 1939 р. відбулись установчі збори жіночих відділів при окружній команді у Перечині, які відкрив окружний командант вчитель Степан Прокоп. На них обрали склад окружної референтури жіночих відділів, до якого увійшли референтка А. Долиничева, її заступниця проф. М. Панькевич та писарка А. Цмурівни [9]. 22 січня 1939 р. новостворені жіночі відділи взяли участь у святкуванні дня Соборності України у Перечині [10].

26 лютого 1939 р. жіночі відділи Свалявського та Воловецького  округів взяли участь в окружному з’їзді Карпатської Січі у Сваляві. Під час Служби Божої відбулось посвячення січового прапора, який жіноча референтура подарувала окружній команді Сваляви. Січовички в одностроях взяли участь в урочистому марші січових загонів вулицями міста. На з’їзді були також присутні членкині «Жіночої Січі» зі Сваляви на чолі з команданткою Мільфайтовою, січовички з Вишніх Верецьких, Волівця та Керецьких. Після офіційних промов керівників ОНОКС та гостей жіночі відділи Карпатської Січі разом із січовиками прийняли урочисту присягу в приміщенні Торговельної академії [12].

17 січня 1939 р. Головна Команда звернулась до національно свідомого жіноцтва Карпатської України із закликом вступати до лав «Жіночої Січі», протистояти ворожій агітації та пропаганді в Карпатській Україні, проводити культурно-просвітницьку та національну роботу через організації різних громадських зібрань, поширення українських часописів та брошур, проведення лекцій, виховувати дітей в національному дусі, а також всіляко допомагати січовикам у їхній діяльності [13].

Важливим напрямком у підготовці жіночих відділів Карпатської Січі стало проведення інструкторських та вишкільних курсів на різних рівнях організації. 18 січня 1939 р. референтура «Жіночої Січі» Ради ОНОКС видала інструкції для проведення тритижневих курсів із підготовки організаторок та провідниць жіночих відділів Карпатської Січі, що мали відбутись із 1 по 22 лютого 1939 р. Кожна окружна команда мала делегувати на курси по три кандидати. В інструкції були зазначені вимоги до кандидатів (середня освіта, активна діяльність на національно-культурній чи громадській ниві) [14].

В інструкторському курсі, який розпочався 15 лютого 1939 р. в Хусті,  взяли участь 54 дівчат і жінок. Курс охоплював такі дисципліни: українознавство (історія України, географія України, історія української літератури), жінка та родина, народне господарство, картознавство, теренознавство, організація жіночих курсів у містах, гігієна, санітарний вишкіл (анатомія людини, фізіологія, перша медична допомога, отруйні гази), розвідка. Організували курси М. Химинець та Н. Михалевич [13]. У лютому 1939 р. інструкторські курси з вишколу провідниць та організаторок жіночих відділів Карпатської Січі відкрили у Великому Бичкові. Їх організувала районна команда ОНОКС. 15 лютого 1939 р. аналогічні курси розпочались у домівці «Жіночої Січі» в Перечині [15].

16 лютого 1939 р. були опубліковані інструкції ч. 3 та наказ ч. 1 Головної референтури жіночих відділів ОНОКС, в яких від окружних команд Карпатської Січі вимагалось підшукати професійних лікарів для проведення санітарних курсів «Жіночої Січі». Також необхідно було знайти інструкторів для проведення занять із національного виховання, ідеологічного вишколу та культурно-освітньої праці. Окружні інструктори в порозумінні з місцевими командами Січі мали проводити регулярні навчання із січовичками згідно із затвердженими програмами вишколу та виховання, інструкціями Головної референтури жіночих відділів Карпатської Січі. До програми вишколу і виховання входили наступні предмети: історія та географія України, обов’язки січовичок, загальноосвітня праця, гігієна, боротьба з неписьменністю, плекання чистоти літературної мови, скріплювання культу матері, виховання та опікування дітьми, санітарний вишкіл, фізичне виховання (спорт, зарядка), строєва підготовка («впоряд») [17].

Тобто програма навчання включала в себе предмети, які сприяли розвитку особистості дівчини та жінки, виховуючи їх у національному дусі, зміцнюючи в них материнські почуття, вдосконалюючи фізично й інтелектуально. Велика увага відводилася санітарному вишколу, адже саме жіночі відділи Карпатської Січі на полі бою мали виконувати функцію Червоного Хреста, надаючи першу медичну допомогу пораненим січовикам. У мирний час «Жіноча Січ» повинна була охопити своїм впливом усе організоване й національно свідоме жіноцтво Карпатської України, виховуючи в ньому високі людські цінності та національні ідеали. Формувався ідеал жінки Карпатської України – відданої дружини, люблячої матері, чудового педагога, палкого патріота, активного громадсько-культурного діяча, хороброго воїна і вправного санітара.

7 лютого 1939 р. був поширений «Заклик до сестер» санітарного відділу Головної референтури жіночих відділів із наказом зголоситись до референтури усім українкам, які закінчили сестринські курси (сестрам-жалібницям та добровільним сестрам) для організації сестринської справи в «Жіночій Січі» [18].

Порівняно із чоловічими відділами Карпатської Січі у жіночих відділах не було військових звань та рангових розрізнень. Єдиною ознакою, що відрізняла вищих за посадою січовичок від рядових учасниць «Жіночої Січі», була шкіряна портупея, прикріплена до поясного ременя.

У «Жіночій Січі» більше, ніж в чоловічих відділах Карпатської Січі, відчувалась нестача повного комплекту уніформи. Тому більшість січовичок ходила у цивільному вбранні або використовувала лише окремі елементи військового однострою (шапки-«мазепинки», спідниці, сорочки з краваткою чи китель). Під час проведення урочистих заходів (з’їздів, зібрань та маніфестацій) відповідно до інструкцій керівництва жіночі відділи, які не мали уніформи, одягали цивільний одяг однорідного крою.

Членкині жіночих відділів виконували різноманітні роботи з допомоги  чоловічим відділам Карпатської Січі. Окрім медичної служби та функцій Червоного Хреста, січовички виконували роль зв’язкових та розвідниць. Жінки передавали вказівки та накази Головної Команди в окружні та місцеві осередки Карпатської Січі. Окрім цього, багато дівчат працювало на радіотелеграфній і телефонній службі, організовуючи зв’язок між командами ОНОКС. Інколи січовичкам доводилось виконувати надзвичайно відповідальні і важкі завдання розвідувального характеру, здобуваючи інформацію про розташування чехословацьких військ та плани їхнього командування в краї.

Жіночі відділи брали активну участь у громадсько-політичному та національно-культурному житті Карпатської України. Зокрема, вони організовували різноманітні вечори, свята, панахиди в пам’ять про загиблих січовиків, урочисті походи, брали участь у мітингах, демонстраціях, передвиборчій кампанії. Січовички також проводили активну культурно-просвітницьку роботу серед населення, поширювали українську літературу та пресу, збирали кошти на потреби Карпатської Січі, надавали соціальну допомогу бідним родинам. «Жіноча Січ» також шила січові однострої (чоловічі та жіночі), виготовляла національні та січові прапори, прикрашала зали для зібрань.

Після проголошення незалежності Карпатської України на Соймі в Хусті 15 березня 1939 р. січовички разом із карпатськими січовиками увійшли до складу збройних сил молодої держави – Національної Оборони Карпатської України. Під час боїв між відділами Карпатської Січі та угорськими військами в ході окупації Угорщиною території Закарпаття 14–18 березня 1939 р. санітарки «Жіночої Січі» надавали першу медичну допомогу пораненим бійцям безпосередньо на полі бою. Існують дані про те, що цілу групу дівчат «Жіночої Січі» угорці розстріляли 16 березня 1939 р. під час боїв у хустському напрямку [24].

Таким чином, участь українок у діяльності «Жіночої Січі» 1939 р. стала проявом їхньої внутрішньої активізації у національно-політичному та військовому житті Карпатської України. За короткий проміжок часу від початку січня до середини березня 1939 р. «Жіноча Січ» змогла розгорнути свою діяльність по всіх округах Карпатської України, розбудувати структуру жіночих відділів, сформувати власний однострій, провести санітарний, суспільно-політичний та розвідувальний вишколи, організувати лазарет для поранених січовиків у Хусті. Незважаючи на те, що жінки виконували у Карпатській Січі переважно допоміжні функції, їхня роль була незамінною та вкрай важливою для нормального функціонування військового формування Карпатської України. Своєю самовідданою та жертовною участю в обороні незалежної Карпатської України у березневі дні 1939 р. січовички засвідчили велику любов до рідного краю та готовність вмирати за його свободу.

Олександр Пагіря, науковий співробітник музею “Територія терору”