Режисер: Ольга Ларіонова
Телекомпанія: Запорізька державна телерадіокомпанія, 2003
Опис:
Такі люди народжуються раз на століття, аби здійснити революційний переворот, переоцінити всі цінності, висунути нові ідеї або дати нові скрижалі. Такі люди завжди пливуть проти течії, ніколи не вагаються виступити проти думки більшості чи взятися за ніби безнадійну справу. І тому саме такі люди визначають повороти історії.
Дмитро Донцов – це людина, яка наклала відбиток свого духу на цілу епоху. Міжвоєнні 20-30-ті роки XX ст. в Західній Україні можна було назвати ерою Донцова.
Це була людина, що не завагалась вийти проти безвартісних святинь XIX ст., повстати проти фальшивих кумирів і натомість принести скрижалі нових цінностей. Людина, яка своїм словом запалила до боротьби ціле покоління, виховала незламних націоналістів-революціонерів, борців “на сталь перекутих в огні”.
Світогляд Дмитра Донцова виріс на трьох джерелах: Святе Письмо, Тарас Шевченко, Фридріх Ніцше. У його ідеях чутне грізне рокотання біблійних пророків, пульсує глибинна закоріненість в українську стихію, підкреслений волюнтаризм і схильність “філософувати молотом”.
Насамперед Донцов дав безжальний аналіз причин, які привели національну революцію 1917-21 років до поразки. Для нього було очевидним, що без відвертих відповідей на пекучі питання: чому? як так сталося? хто винен? – рух вперед -неможливий. Його діягноз був безжальний. Причина поразки визвольних змагань, причина всіх негараздів України лежить у невідповідності української еліти своїй місії і тим завданням, які поставив час. У годину революції, в часи, коли слід було наступати, нав’язувати, ставити перед фактом, в часи, які вже самі собою вимагали рішучости, твердости, наступальности, – тодішня українська еліта показала щось зовсім протилежне. Вожді Центральної Ради діяли за принципом “гей, українець просить немного”, запобігали перед недругами, намагались домовитися з ворогами, толерували зраду – і в остаточному результаті втратили все.