ДМИТРО ДОНЦОВ

Лідер російських кадетів Мілюков, виступаючи на засіданні Державної Думи сказав: «У мене в руках недавно опублікована брошурка, з якою я радив би вам уважно познайомитися: це книж­ка такого Донцова «Модерне мос­квофільство»… Я скажу вам: бійтеся його! Якщо ви будете продов­жувати вашу політику, Донцови будуть числитися не одиницями і не десятками, а сотнями, тисячами, мільйонами».

Це був початок популярності. Хоча пророцтво не збулося й «Донцови не числились сотнями, тисячами, мільйонами», але його авторитет на сотні та тисячі представників націоналістичного рух буде беззаперечним.

У 1926 році Дмитро Донцов опублікує свою працю «Націоналізм», яка не лише визначить назву українського визвольного руху, але й стане успішною спробою закласти світоглядні орієнтири націоналізмові.

«Зміцнювати волю нації до життя, до влади, до екс­пансії, – означив я як першу підставу націоналізму, який тут протиставляю драгоманівщині, – писав Донцов у «На­ціоналізмі». – Другою такою підставою національної ідеї здорової нації повинно бути те стремління до боротьби, та свідомість її конечности, без якої не можливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жадної нової ідеї, що хоче змінити обличчя світу».

Третьою вимогою націоналізму Донцова будуть «роман­тизм, догматизм та ілюзіонізм»: «Романтичні» ідеї, (що ставлять «загальне, «ідеал» над особисті інтереси), получені з релігійним почуванням (абсолютною вірою в них), дуже часто з’являються в історії в формі так званих «ілюзій», «легенд», «мітів»…».

«Фанатизмом» та «аморальністю» назвав ідеолог чет­верту рису націоналізму. Але додав: «Це не є, звичайно, аморальність в змислі увільнення від етичного критерія, від морального ідеалізму. Навпаки, максимум етичної напруже­носте тих ідей та їх сторонників є незвичайно високий, а підпорядкування особистого загальному, часто жорстоким моральним приписам, тут суворе, тверде як ніде…».

Поєднання «раціоналізму» та «інтернаціоналізму» ста­не п’ятим чинником націоналізму: «Не лише фанатична, безкомпромісова повинна бути вона, але й служити ін­тересам поступу, як ми його тут розуміємо, себто, як пра­во сильних рас організувати людей і народи для зміцнення існуючої культури й цивілізації».

«Творче насильство – як «що», ініціативна меншість -як «хто», ось підстава всякого майже суспільного прогресу, спосіб, яким перемагає нова ідея. Ці два моменти, як дома­гання практичної політики, є шостою підставою і складовою частиною всякої нової ідеї, що здобуває собі право на життя».

У 1943 році з’явиться нова велика праця мислителя -«Дух нашої давнини», де він розмірковуватиме про провідну верству, наділивши її такими рисами, як «шляхетність», «мудрість», «мужність» і вивівши звідсіля формулу: «Шля­хетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, а мужнього не залякаєш». Але в той час ті, хто мав би читати працю Донцо­ва не в теорії, а на практиці боротимуться проти найбільших тоталітарних режимів XX століття.

Справедливими є слова одного із ідеологів ОУН, а згодом й довголітнього ректора Українського Вільного Університету Володимира Яніва, що «в загальному Донцов, більше, ніж будь-хто з сучасників, став постаттю рівночасно звеличува­ною й засуджуваною».

Дмитро Донцов володів складною натурою, а тому він часто не розумівся не лише з опонентами, але й прихильни­ками його творчості. Він ніколи не був ідеологом ОУН, хоча спроби зі сторони Організації до цього були. Врешті, його філософія «інтегрального» (або ж «чинного») націоналізму ніколи не була офіційною ідеологією ОУН, проте симпатії до неї відчувалися.

Донцов був організатором політичних рухів та видав­ництв, обіймав різні посади та співпрацював із різними політичними середовищами, проте, для усіх він залишався незручним і ексцентричним.

Яскраво змальовує вдачу Донцова один епізод, який тра­пився у Львові під час німецької окупації: ОУН завжди тур­бувалася долею української інтелігенції, зокрема, на початку війни був складений список тих, хто особливо потребував допомоги. Провідники Організації – Петро Дужий і Іван Климів-Легенда повинні були конспіративно передати Дон-цову певну суму в рейхсмарках на площі Ринок. Той побачив їх, дочекався коли під’їде трамвай, швидко підійшов і мовч­ки розкрив саквояж. Хлопці вкинули туди гроші, а Донцов вскочив у трамвай і поїхав. «Холєра, хоч би подякував», -сказав, сміючись, Климів-Легенда Дужому.

Євген Коновалець згадував, що на його формування вплинуло три чинники: навчання історії шкільного вчителя Боберського, вбивство українським студентом Мирославом Січинським польського намісника графа Анджея Потоцько-го та знайомство з Дмитром Донцовим.

Представник молодшого покоління членів УВО та ОУН Богдан Кравців стверджував, що їх середовище творилось завдяки: існуванню таємного університету у Львові, бойо­вим акціям УВО та ідеологічним працям Дмитра Донцова.

Освіта була тим фундаментом, який дозволяв сприйняти чин, що пробуджує свідомість. Поза сумнівом, націоналіст, якого пам’ятає довоєнна Галичина, мав добру європейську освіту та велику віру в свою національну ідею і не останню роль у цьому відіграв саме Дмитро Донцов.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”