Дружини Українських Націоналістів

В половині травня 1941 року я одержав несподівано доручення виїхати негайно до Відня і там зголоситися до Леґіону Дружин Українських Націоналістів. На станції у Відні мене вже чекали зв’язкові й завели куди треба. Всюди було все зразково зорганізоване.

Хочу тут пояснити, як ми тоді розуміли творення Леґіону ДУН. Про це докладно написано в книжці п. н. «Дружини Українських Націоналістів у роках 1941-42». Особливо переконливо написав про це у вступному слові до цієї книжки бл. пам. Степан Ленкавський (тоді без підпису) в 1953 році. Авторів цієї книжки було троє: майор Євген Побігущий, хорунжий Теодор Крочак і чотар Карло Малий.

Дружини Українських Націоналістів творила Організація Українських Націоналістів у порозумінні з німецькою армією (Вермахтом). Обидві сторони мали, як це завжди буває, свої різні цілі. Наша ціль була – вільна незалежна українська держава. Леґіон мав бути початком української збройної сили. Ми вважали, що нам треба такої збройної сили, бо лише тоді з нами, українцями, будуть рахуватися. Ми теж припускали, що може дійти до того, що обидві воюючі сторони, тобто гітлерівська Німеччина і большевицька імперія так знесиляться у взаємній кривавій війні, що можуть зовсім послабнути чи навіть розпастися, як це сталось 1918 року. Хоч історія докладно не повторюється, все ж таки є якісь закони, що диктують причини падіння імперій. Як довго існує цивілізований світ, рахуються в ньому лише зі силою. Без війська народ не має сили. Про це я весь час пригадував моїм воякам на гутірках. Були й песимісти, котрі вважали, що, мовляв, «тепер новітня війна, модерна зброя та ін., і окупований народ заслабий, щоб воювати проти могутнього окупанта, озброєного модерною зброєю». Але ж з історії знаємо, що поневолені народи визволилися з ворожої займанщини, коли мали сильну волю і бажання визволитися.

Я говорив не раз воякам леґіону, що хоча наш народ і має багато ворогів, то мусимо всім протиставитися і не сміє бути в нас зневіри, бо ж навіть і Леся Українка писала, що мусимо «проти надії сподіватися». Мусимо бути новітніми Усусусами, про яких теж скептики й песимісти говорили, що вони, мовляв, пруться «з мотикою на сонце». Але вони сповнили своє історичне завдання з честю і гідністю. Що так і розуміли це питання наші добровольці в Леґіоні, виявилось пізніше, як нас стягнули з фронту в запілля та була можливість демобілізуватися. Тоді з 650 вояків Леґіону звільнилися лише 15 вояків. Та про це пізніше.

Ми, маючи вже досвід, як це легко і багато всякі окупанти вміють обіцювати, а як мало додержують своїх обіцянок, вимогли в німців, що Леґіон не є частиною німецької армії, а існує при німецькій армії. Доказом того були українські відзнаки – старшинські, підстаршинські та вояцькі. Це не дрібниця, бо ж залишилася документація з того часу та й живуть десятки тисяч людей в Австрії, Німеччині, Мадярщині і в Басарабії, котрі бачили нас, зустрічалися з нами і розпитували, хто ми такі, з такими військовими відзнаками й при таких нагодах починалася розмова про Україну, її проблематику та національно-визвольну боротьбу. Це була пропаґанда нашої національної справи. Не дивно, що німці наказали в скорому часі «Роляндові» зняти українські військові відзнаки.

Організатори ДУН також виєднали в німців, щоб ми не присягали Гітлерові на вірність, а Україні. Ми були українська самостійна військова одиниця, яка мала свій український прапор, українську команду й персонал старшинський і підстаршинський. Був лише зв’язковий старшина до вермахту, як це водиться в усіх союзних арміях. Нашим зв’язковим у «Ролянді» був сотник Новак, великий наш приятель і дуже інтеліґентна людина. Назвали наш Леґіон для маскування «Роляндом». Другий Леґіон, що ним командував сотник Роман Шухевич, німці назвали «Нахтіґаль» (соловейко), бо в цьому Леґіоні був знаменитий хор.

Німецька нацистська партія вірила, що німецька армія скоро розгромить СССР і німцям не потрібно буде чужого війська до помочі. Але німецькі військові кола думали інакше. Вони вважали, що треба дати волю поневоленим народам і тоді ці поневолені народи в союзі з Німеччиною поможуть розгромити большевицьку імперію. Проте Гітлер і його партійці не прислухалися до голосів німецького генералітету в своїх божевільних плянах творення тисячолітнього райху на Сході Европи.
Євген Побігущий “Мозаїка моїх споминів.”