Менше двох років у житті Шухевича, які пройшли з часу звільнення з в’язниці (27 січня 1937 року) й до грудня 1938 року, коли Шух нелегально переходить на Карпатську Україну, довший час були найменш дослідженими в біографії майбутнього командира УПА. А в цей час він відбуває короткий військовий курс та стає творцем «Фами» – першої й найбільшої рекламної фірми на Галичині (широкому загалу про «Фаму» стало відомо лише у 2005 році, коли вийшли друком спогади співвласника фірми Богдана Чайківського).
В бізнесі ще яскравіше проявилися характерні для Шуха риси: любов до пригод, що межує з відчайдушною відвагою, винахідливість та жертовність. Проблемою, з якою зіткнувся Роман Шухевич вийшовши з тюрми, стала заборона влаштовуватись на роботу в державну установу. Намагаючись якось забезпечити свою сім’ю, а також чисельних колишніх політичних в’язнів, яких не бракувало в той час на Галичині, Шух спільно із Богданом Чайківським засновує рекламну фірму.
Богдан Чайківський із студентських років був квартирантом у родини Шухевичів. Роман з повагою ставився до його інтелектуальних здібностей, хоча й дозволяв собі кепкувати з хлопця. Так, він ніколи не пропонував Богданові вступити в ОУН, але при родині жартував: «Ми можемо тебе хоч нині записати в ОУН. Будеш бойовиком. Згода?». На це мати Шухевича усміхаючись, зауважувала, щоб не страшили хлопця, але Роман додавав: «Ну-ну, ми його запишемо».
Винахідливість, з якою хлопці взялись реалізовувати рекламний бізнес могла б здивувати не лише сучасників. Одного разу, щоб прорекламувати якусь фірму, оголосили, що з даху готелю «Жорж» викинеться жінка. Коли зібрались журналісти, то з даху викинули велику ляльку із написом фірми, яку рекламували. «Фама» ставала популярною. Її відділення з’являлись по всій Західній Україні, а рекламні оголошення виходили в газетах Німеччини й Угорщини.
«Фама», що розміщувала рекламу в газетах та на інформаційних плакатах, дуже швидко вийшла на рівень кіно-реклами, яку демонстрували перед показом фільмів. До того ж, хлопці організували ефективну розвідувальну службу, яка складалась з дівчат, що працювали телефоністками й часто давали знати, коли мова їх клієнтів стосувалась рекламного бізнесу.
Для Шуха було важливо, щоб колишні в’язні мали можливість працювати та утримувати свої сім’ї. Окрім офіційної каси, «Фама» мала й «чорну» касу, де відкладались гроші для потреб ОУН. Фірма Шухевича вже тоді була надійним пристановищем для українських націоналістів.
Чайківський згадує один випадок, який він пережив із Шухевичем. В «Фамі» працював маляр дуже характерної єврейської національності. Якось на фірму прийшов Юліан Шепарович, що представляв один із найбільших кооперативів – «Центросоюз», йому кортіло побачити як виготовляються замовлені плакати. Хлопці не уявляли, як відреагує колишній отаман Української Галицької Армії та командир бронепотягу «Запорожець» в армії УНР на маляра- єврея… Шепарович, побачивши цікавого художника, запитав: «То що, у вас тут жид працює?», на що той, швидше за Шуха відповів: «Я називаюся Левко Берлін, я є Мойшей- ового визнання. Але я родився в Україні і вважаю себе за українця!». Після цього повернувся далі до своєї роботи.
Здивований колишній офіцер вийшов з кімнати й лише промовив: «Але дістав лекцію з патріотизму!».
Харизма Романа Шухевича дозволяла йому всюди та завжди створювати навколо себе особливе середовище.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”