Довготривала напружена і виснажлива збройна боротьба під час Національно-визвольних змагань ХХ століття, яка велась за українську державність, надала українському народові цілу когорту визначних воєначальників, які присвятили своє життя і діяльність відродженню України та її війська, виявили високі командирські і особисті якості й заслужили глибоку пошану. Одним з них був генерал-хорунжий Олександр Петрович Греків…
Жовтневий переворот генерал-майор Олександр Греків зустрів на фронті. В листопаді 1917 переходить на службу Українській Народній Республіці. Він формує ІІ-гу сердюцьку дивізію, стає начштабу Київського ВО, у грудні 1918 його призначають заступником військового міністра уряду УНР. Генерал пропонує план створення невеликої, але боєздатної регулярної армії, яка поступово, через загальну військову повинність розгорталася б у потужні збройні сили, які спроможні захистити молоду державу. Генерал згадував: “Мені довелося вести технічну відбудову української армії, всього складного апарату військового міністерства”.
Військовий міністр уряду УНР Порш звинувачує Греківа у бонапартизмі. У Центральній Раді панували соціалісти різних мастей на чолі із головним нездарою, соціалістом Винниченко, який був впевнений, що республіці не потрібна своя армія. Якби план генерала Греківа був прийнятий Центральною Радою та урядом, то 300 учнів та студентів не лягли би трупами під Крутами. Київ могли захистити і І-ий український корпус генерала Скоропадського, який у жовтні 1917 зупинив першу спробу більшовизації України. Але Центральна Рада після переговорів із Раднаркомом більшовицької Росії розпускає цю військову частину. Дивна логіка була в українських соціалістів: більшовицька Росія починає агресію проти УНР, але Олександр Греків за спробу створити боєздатну регулярну армію УНР звинувачується у “бонапартизмі”.
Після приходу до влади П. Скоропадського генерал Греків живе як приватна особа. Дивно, в Українській державі гетьмана Скоропадського до думки військових мали більше прислухатися, адже глава держави сам генерал. Проте, П.Скоропадський не вирізнявся фаховістю, та й патріотизму йому бракувало. Відтак, з української армії та флоту виганаяють найкращих командирів. Генерал Греків був серед них. Це штовхає його до створення підпільної офіцерської організації “Батьківщина”. Звільнений з посади Греків долучається до антигетьманського повстання Директорії, командує Південною групою військ Армії УНР.
Але Директорією керують ті ж самі соціалісти, які були в уряді УНР до Скоропадського. Вони продовжували проводити політику “умиротворення” більшовицької Росії. Оскільки Олександр Греків знову намагається організувати регулярне військо, розпочинаються суперечки між генералом та політичними лідерами відновленої УНР, які переростають у конфлікт. 27 січня 1919 року на відкритті Трудового конгресу він сказав: “Якщо ми не втримаємо Київ, то ми не втримаємо і свою державу і ніхто тоді не буде з нами рахуватися”.
6 лютого 1919 року більшовицькі банди захоплюють Київ. Тільки тоді генерала Греківа було призначено командувачем армії УНР. Він зайнявся реструктирізацією та розбудовою армії на основі мобілізаційної системи. Скасовуються такі військові одиниці, як дивізія та полк. Найкрупнішими військовими з’єднаннями стають корпус та бригада, які складаються із батальонів. Досвід британської та американської армії згодом довів перевагу запропонованої Грековим структури.
Внаслідок інтриг всередині Директорії Петлюра відправляє Грекова у відставку з посади військового міністра. Греків рішуче взявся до обов’язків головнокомандувача. Він зупиняє відступ українських військ, укріплює Житомир та Бердичів, стягує туди свіжі сили армії УНР. Більшовики розповсюджували чутки про те, що генерал буде на чолі української держави. Вони наголошували, що начебто створюється диктатура Петлюри та Грекова. Керівників Директорії непокоїло, що генерала Грекова підтримували політичні кола самостійників, які поставила себе в опозицію до українських соціалістів. Наслідком було звільнення генерала з лав української армії.
Греків залишається поза справами і їде на Західну Україну, де оселився в Станіславі. Голова ЗУНР Є. Петрушевич пропонує йому очолити УГА. В Галичині йшла україно-польська війна за звільнення українських земель. Тоді ситуація на фронті була складною: не вистачало освічених старшин та озброєння. Проте, розпочиналась найславетніша сторінка життя Олександра Петровича Грекова – наступальна операція УГА, широко відома в історії як “Чортківська офензива”.
9 червня 1919 року Греків офіційно вступає в командування (фактично ж він командував УГА з 25 травня). Перед генералом Грековим була поставлена конкретна мета: розгром польських угруповань в районі Чорткова. Так повинно було розпочатись визволення всієї території ЗУНР. Але Греків і Галицька армія мали проти себе польську армію, зміцнену 8-ю забезпеченими найкращим воєнним матеріалом дивізіями ґенерала Ґаллєра. Французи забезпечили польську армію і великим транспортним парком. Офіцерський корпус наполовину складався з французьких старшин. УГА стояла проти втричі сильнішого і добре озброєного ворога. Але ж союзником галицького стрільця була велика моральна сила й розуміння, за що він воює.
Операцію розпочали дві бригади ІІ-го Галицького Корпусу генерала Тарнавського, які наступали з півдня та заходу. 8 червня українські стрільці здобули Ягольницю і Чортків. Одним ударом була розгромлена польська дивізія полковника Сікорського. В бою допомогла I-ша бригада УСС, яка с початку здобула Вигнанку, а потім вдарила на Чортків зі Сходу. Генерал Греків на її основі формує кінноту Галицької армії. Це була вишкілена, дисциплінована кіннотна частина. І-й Галицький Корпус атакував ів успішно захопив Копиченці. У Чорткові ІІ-й Галицький Корпус захопив гармати. Трофеями українців також стали десятки кулеметів, бронепотяг, літаки та обози . Приголомшені таким несподіваним нищівним ударом, поляки в паніці відступали на північ.
І-й Корпус Тарнавського після здобуття Ягольниці, Чорткова і Копиченець за планом генерала Греківа наносить удар у напрямі Теребовлі і Микулинець. ІІ-й Корпус генерала Микитка отримав наказ атакувати Бучач. За час наступу Греківу вдалося сформувати ще один корпус. ІІІ-й Корпус буковинцягенерала Кравса прямує в напрямі на Нижнів і Монастириська. 11 червня частини ІІ-го Корпусу вдалим маневром здобувають Бучач, відкинувши розбитого противника за Дністер. Частини ІІ-го Корпусу продовжують переслідувати ворога: проходять, женучи поперед себе ворога, через Добре Поле, Брикулю, Дарахів і Острівець. Спільними силами І-й та ІІ-й Корпуси повели бої за княжу Теребовлю. Греків отримує оперативні дані розвідки, що на цьому відтинку противник був найсильніший. Саме тут перебувала ударна польська дивізія під командуванням полковника В. Сікорського. Вона налічувала понад 5000 гвинтівок і шабель. Дивізія Сікорського завдавала тяжких ударів, намагаючись зломити українців і завернути їх назад.
Розвідка І-ої Бригади УСС підтвердила дані розвідки, визначивши район дислокації ударних сил кінноти Сікорського. Греків, розуміючи, що втрачати часу неможна і ворогу неможна давати можливість оговтатись, наказує терміново завдати удар по Сікорському. УСС-вці мають вибити польську залогу з Ласкавець, розчищаючи шлях для наступу УГА на Теребовлю, Микулинці і Тернопіль. Стрільці вступають у бій із виставленими передовими загонами польської кавалерії, і атакою скорострілів розбивають ворога. На світанку під Ласкавцями зав’язався бій із переважаючими силами противника. Озброєну французькою зброєю кавалерію Сікорського було ліквідовано. Українські січовики захопили багато військової здобичі і полонених. Утікаючі ворожі недобитки добивала кінна сотня Михайла Петруняка. Шлях для подальшого наступу був вільний, дивізії полковника Владислава Сікорського, майбутнього військового міністра Речі Посполітої, більше не існувало. 12 червня здобуто Струсів, 14-го – Підгайці. Досвіта 14 червня було здобуто Теребовлю. Кіннота разом з піхотою рушили в дальший наступ. В результаті дводенних запеклих боїв 16 червня І-им Корпусом зайнятий Тернопіль. ІІ-ий Корпус звільняє Микулинці. 21 червня після кількоденних виснажлевих боїв – Бережани. Далі українська зброя вичищає від польських окупантів Галич, Бурштин та Рогатин. Скрізь, куди поверталося українське військо, його радо вітали галичани. Внаслідок неабияких успіхів українського вояцтва по всій Галичині спостерігалось стрімке патріотичне піднесення. До лав УГА зголосилися майже 100 000 добровольців. Але зброї катастрофічно не вистачало, тому було прийнято лише 15 000 чоловік. Під час “Чортківської офензиви” українським частинам постійно бракувало зброї, боєприпасів та військового спорядження, однак чекати підтримки від Армії УНР було нереально, бо наддніпрянці в складному становищі вели виснажливі бої з більшовицькими військами.
Розпочався наступний етап операції, мета якого – звільнення Львова. Розвиваючи початковий успіх, військо Олександра Греківа 23 червня здобуває Ожидів і Белз. Частини УГА на підступах до Львова. Польське командування охопила паніка. Під Львів поспішно стягуються всі наявні резерви польського війська. 25 червня Найвища Рада Паризької мирної конференції заявляє про повну підтримку експансіоністських планів Польщі і уповноважує польський уряд вести військові дії аж по Збруч. На галицький фронт проти генерала Греківа терміново перекинуті шість свіжих підсилених польських дивізій. Розбиті дивізії у стислий термін отримують нове поповнення. Командує польським військом на галицькому фронті особисто Ю. Пілсудський. Проте, в Галицькій армії 28 червня наступальний порив вичерпався. Армія витратила весь боєзапас – бійці мали по кілька набоїв. Тим часом польське військо, що щедро постачалося Антантою, проламало український фронт під Янчином і притиснуло УГА до Збруча. Під тиском нової польської армії було ухвалене рішення про відхід за Збруч. Там потрібно продовжувати боротьбу за соборну Україну, об’єднавшись із військом УНР.
Потім були роки еміграції: генерал Греків живе у Румунії, потім – в Австрії, звідки і був викрадений совєтськими спецслужбами. 6 липня 1949 року за постановою Особливої наради при Міністрі державної безпеки СРСР генералу Грекову присудили 25 років виправно-трудових таборів. 23 липня його із Лук’янівської в’язниці етапують до Озерного табору. Нелюдські умови совєтських концтаборів не зломили волю генерала: він стійко витримував суворі випробування. У 1956 році Греківа було амністовано. Через два роки український генерал відійшов у вічність.
Євген Кирилюк