У 1944-1945 роках радянським органам державної безпеки вдалося виявити та ліквідувати основну масу осередків Організації українських націоналістів на східноукраїнських землях, в тому числі й у Запорізькій області. Незважаючи на втрати, організоване націоналістичне підпілля продовжувало свою діяльність. Керівництво ОУН та командування УПА розробляли різні схеми відновлення мережі, створення нових осередків та організації явочних квартир на Наддніпрянщині.
У інструкції Проводу ОУН-революційної (популярно знані як «бандерівці») від червня 1947 року гасло «Лицем до Сходу» фігурувало серед найважливіших. В іншій інструкції пропонувалося направляти добре підготовлених підпільників на Наддніпрянщину, розгортати активну пропаганду на фабриках, у колгоспах, на залізниці, в школах та установах, організувати збір точної інформації про умови життя, дислокацію частин Червоної армії тощо.
Саме в середовищі робітничої та студіюючої молоді проявлялися антирадянські настрої, які інколи отримували оформлення у вигляді підпільних організацій. Зокрема, протягом березня-листопада 1947 року у м. Гуляйполе навколо місцевого жителя Якова Трояна сформувався гурт молоді, яка була налаштована проти радянської влади. У листопаді в помешканні Якова Трояна відбувся перший організаційний збір, який мав на меті виробити план й методи боротьби з радянською владою й намітити план подальшої діяльності. Відмітимо, що розглядаючи можливість здійснення індивідуального терору проти радянського й компартійного активу, зокрема голів колгоспів, підпільники вирішили відмовитися від такої діяльності на користь ведення агітації.
Організація отримала назву «Підпільники України», яка з часом трансформувалася у «Групу українських підпільників». Очолив новостворену організацію Яків Троян. Крім нього в установчих зборах брали участь Володимир Семенюта, Павло Семенюта, Григорій Новак та Павло Литвиненко.
Протягом 1947-1948 рр. у Гуляйполі до ГУП також були залучені Володимир Чуприна, Сергій Рябко, Василь Зінченко, Микола Белецький, Борис Гольц, Олександр Скомський та Павло Шишка.
Не висуваючи на перший план здійснення терактів, Яків Троян, тим не менш, вважав, що підпільна організація у своєму розпорядженні повинна мати зброю. Наприкінці листопада 1947 р. він дав завдання Григорю Новаку виготовити саморобний пістолет, а Володимиру Чуприні – викрасти зброю у брата, який працював старшим охоронцем у артілі «Перемога».
Організаційна структура ГУП мала наступний вигляд: Яків Троян – керівник, Павло Семенюта – заступник, Володимир Семенюта – скарбник. Щомісяця гупівці мали робити внески в розмірі 5-10 карбованців на потреби організації. За ці гроші, зокрема, було придбано 50 дрібнокаліберних патронів, бабіт для відливки шрифту, папір для друку листівок тощо.
Карта, яку радянські оперативники вилучили у гуляйпільців
З метою конспірації у ГУП дотримувалися відповідних правил поведінки. Зокрема, члени організації мали знати лише тих, хто їх завербував й давали усне зобов’язання зберігати у таємниці усю інформацію про ГУП. За порушення таємниці – фізична ліквідація.
Сам Яків Троян цій проблемі надавав значної ваги. У його особистому блокноті, який був вилучений під час арешту, містився наступний запис:
«Как надо вести/себя в обществе
осторожность/в разговоре
2) осторожность в случае сбора на какие либо совещания
3) Какое будет последствие неосторожности в настоящее время»
Крім того, в середовищі ГУП користувалися псевдонімами: Яків Троян – «Началов», Павло Семенюта – «Гарбуз», Володимир Семенюта – «Жито», Григорій Новак – «Просо» та Павло Шишко – «Малишка».
Печатка гуляйпільських підпільників
Варто зауважити, що ГУП мала власну печатку, яка була виготовлена працівником взуттєвої фабрики Василем Зінченком із підбора чоловічих туфель. Печатка мала вигляд неправильного п’ятикутника, на якому з обох боків були зображені колоски пшениці, вгорі – сонце, а в центрі – великим літерами абревіатура «ГУП». Зберігалася печатка спершу у Якова Трояна, пізніше останнім передана Павлу Семенюті.
Підпільниками було підготовлено текст листівки у якій закликали молодь не йти на навчання до фабрично-заводських та ремісничих училищ. Поширити агітацію випала можливість по дорозі на медичну комісію до обласного військкомату. Тоді гупівцями у Гуляйполі, Оріхові та Запоріжжі було поширено 20 рукописних листівок.
Станом на літо 1948 р. підпільний гурток набуває класичного організаційного вигляду. Розширюється кадрова база: під час поїздки Якова Трояна до Запоріжжя засновується осередок у обласному центрі. Таким чином, організація вже мала два осередки. У Гуляйполі ГУП очолював один з співзасновників Павло Семенюта, запорізьким керував Яків Троян, одночасно залишаючись головою усієї «Групи».
Гуляйпільський осередок нараховував 11 членів, основна частина з яких працювала на взуттєвій фабриці. Запорізький осередок – 6 чоловік із середовища робітничої молоді. Планувалося через знайомих створити осередки ГУП у Оріхові та на шахтах Донбасу. Відповідальною особою за це був призначений Павло Литвиненко.
Розуміючи, що самотужки проводити підпільну діяльність неможливо, Яків Троян шукав зв’язків із оунівським підпіллям. Влітку 1948 р. до ГУП приєднався житель Гуляйполя Павло Шишко, який перед тим був учасником оунівської боївки під командуванням «Гука» на Кременеччині у Тернопільській області і, уникаючи переслідування радянських органів державної безпеки після одного з бойових зіткнень, повернувся до рідного міста. Отримавши від Павла Шишка інформацію про базування відомих йому повстанських відділів на Західній Україні, Яків Троян планував виїхати на Тернопільщину задля встановлення зв’язків із підпіллям ОУН та боївками УПА. Виїхати до Західної України Яків Троян не встиг через розкриття групи співробітниками МДБ. Відмітимо, що серед речових доказів, які фігурують у справі ГУП, є карта західних областей України із помітками в районах Кременець – Шумськ – Великі Дедеркали.
У перші місяці 1949 року Управління МДБ у Запорізькій області отримало інформацію про діяльність ГУП у Запоріжжі та Гуляйполі. Внаслідок проведеної операції працівникам органів держбезпеки вдалося заарештувати 19 членів Групи. Під час обшуків та арештів було вилучено пістолет з набоями, саморобну печатку та низку документів. За вироком Військового трибуналу Запорізької області всі учасники ГУП були засуджені до різних строків ув’язнення – від 10 до 25 років виправно-трудових таборів.
Необхідно відзначити головну особливість і свого роду унікальність Групи українських підпільників в історії українського націоналістичного руху 1940-х рр. на території Запорізької області. Перш за все – організаційний момент: підпільна організація була створена звичайними жителями Гуляйполя, без участі кадрових підпільників-оунівців. І вже сформована структура шукала виходів на організоване підпілля або збройну боївку. І саме на Західній Україні, оскільки серед членів ГУП був легалізований боєць УПА. Про існування осередків мережі ОУН в Гуляйполі, або Запоріжжі, в основній масі розгромлених ще у 1944-1945 роках, молоді патріоти могли просто не знати.
На сьогоднішній день автор не володіє інформацією про подібні організовані групи та осередки націоналістичного руху на території Запорізької області після викриття Групи українських підпільників. Разом із тим, керівництво підпілля ОУН не полишало планів охопити своєю діяльністю усі регіони України, в тому числі і наші краї. Але це інша, не менш цікава історія.
Юрій Щур, фото надані автором