Надто по-різному оповідають джерела про те, чим харчувалися українські повстанці під час і після Другої світової війни: у цих оповідях є місце і голоду, і гумору.
Як прохарчуватися у лісі у війну
Часті перебої з підвезенням продуктів до бійців УПА призводили до самовільного захоплення упівцями продуктових запасів в окремих селянських господарствах.
Ці випадки не були поширеним явищем, адже, свавілля такого роду могло призвести до зниження підтримки місцевого населення і підриву таким чином системи запілля в тих чи інших місцевостях. За мародерство в УПА строго карали, аж до смертних вироків.
Набагато частіше повстанці практикували збройні напади на господарські об’єкти, контрольовані німецькою, польською чи радянською стороною. В одному з листів від 11 листопада 1943 р. провідник ‘Володимир’ пише: “[…] Дозволяється перевести акції (скоки) на кооперативні продукти, що є у польських та неохоплених селах”.
В одній з інструкцій 1945 р. зазначалося: “Наладнати господарчу розвідку по ворожих господарчих об’єктах, базах і т.п. з ціллю перебрати це для себе”. Зі спогадів учасників запілля видно, що, до “ворожих” господарств зачисляли і ті, власники яких були помічені у зв’язках з НКВД (робота в якості інформаторів, агентів тощо).
|
Заготівля продуктів часом перетворювалася на неймовірні пригоди з гострими відчуттями. Невідомий повстанець згадує, як перебуваючи у лісах Ярославщини у 1946 р. під час облави отримав наказ “дістати хліб, масло, сир і тютюн”. Виконуючи завдання, натрапляв то на більшовиків, то на допитливих селян, які могли викрити повстанців.
Довелося вигадувати переконливе прикриття: “Я був “рольнік”. Будівник демократичної Польщі. Лише біда була в тому, що в дійсності я не був “рольніком”, бо в тачці під гноєм були гарно запаковані сухарі. Цей “гній” я возив до другого дня”.
Іван Лико розлого описує історію з непокірним бугаєм, якого повстанці ледве забрали з господарства селянина: “[…] прив’язали шнура до ядер бугая і так довго вели його, тримаючи на дрючках, а третій шарпанням за шнур дозаду нагадував бугаєві о смирности”.
В організаційній документації націоналістичного підпілля йдеться про потребу заохочення населення до здачі продовольства і матеріалів у фонд УПА. Селянським господарствам, залежно від рівня достатку встановлювали норми здачі різних продуктів, які вони, за бажанням та по-можливості, мали виконувати. Документальним підтвердження пожертви для “лісової армії” ставали бофони [своєрідні облігації, за якими люди жертвували “на бойовий фонд” — І. П.], які вручали господарю. Проводився ретельний облік отриманих продуктів із зазначенням імені та прізвища господаря, адреси його проживання, ваги продукту, його найменування.
|
В основному заготівлею продуктів для УПА займалися господарчі референтури ОУН(б), найнижчою ланкою в структурі яких була станиця. Перші накази щодо системної організації продуктових запасів з’явилися майже одразу з утворенням організованих структур УПА. У наказі від 27 жовтня 1943 р. необхідність заготівлі продуктів обумовлено боязню нестачі продовольства для української підпільної армії, внаслідок ймовірного використання тактики “випаленої землі” під час відступу німецької армії.
Найбільш розвинуті господарські структури УПА існували на Волині (протягом другої половини 1943 – першої половини 1944 рр.), на Закерзонні (у 1944-1947 рр.) та у Карпатах (подекуди до 1947-1949 рр.).
Господарські гілки повинні були забезпечувати військові частини під час їхнього пересування. Кожен відділ УПА мав свого інтенданта, в обов’язки якого входило забезпечення харчування бійцям. Продукти інтендант забирав на спеціальних базах районних господарчих референтів.
|
Після встановлення радянської влади у Західній Україні у 1944 р. продовольче забезпечення в УПА суттєво ускладнилося, наростав дефіцит продуктів, відчутними стали перебої з постачанням.
Лише за квітень 1944 р. відділи контррозвідки “Смерш” спільно з силами 1-го Українського фронту знищили 369 складів із продовольством у Рівненській, Волинській, Станіславській, Тернопільській областях. Відчутного удару по господарському забезпеченні УПА радянська влада завдала взимку-навесні 1946 р. внаслідок так званої Великої блокади. Багато господарських структур були знищені, найбільші проблеми виникали з транспортуванням харчів.
“Усі села довкола нас були забльоковані большевицькими військами і польською поліцією, так що достава харчів для нас у тому терені була наразі неможлива. Щойно по п’ятьох днях нам удалося привезти до нашої сотні харчі з дуже свідомого села Суха Воля“.
Серед технологій зберігання продуктів найбільше практикували консервування у вигляді сушіння, соління, квашення, копчення. Особливу увагу приділяли консервуванню м’ясних виробів, які могли зберігатися до року у ямах в разі дотримання перевіреної в УПА технології приготування, що передбачала нарізання м’яса шматками по 1-2 кг, тісну викладку його у бочку на 100 кг і заливання соляним соком з розрахунку 1 кг солі на 3 літри води.
|
Перебуваючи поблизу населених пунктів у час жнив, вояки УПА допомагали місцевому населенню збирати і молотити збіжжя. Відтак, частину забирали собі: “Збіжжя косимо ночами, вдень молотимо в потоці, в мішках патиками, сушимо збіжжя до сонця і магазинуємо до приготованих магазинів.
Магазини ми копали в той спосіб, що копали яму, обкладали її бляхою, вкладали скриню, вкругом обтикали соломою. А вже повну зі збіжжям забивали віком, накривали бляхою, закидували глиною і маскували. Так збіжжя могло стояти рік, а як місце сухе, то і два. Збіжжя було разом з половою. Без полови скоро псувалося і зростало”.
В інструктивних матеріалах керівництва націоналістичного підпілля зазначено, що такі криївки-магазини повинні були будувати виключно довірені особи “Магазини” призначалися не лише для зберігання зернових, але й інших продуктів.
По можливості, для масла, картоплі, жирів склади будували окремо, аби не зберігати разом з мукою, збіжжям, крупами. “Магазинами” називали як окремі господарські бази, так і спеціально відведені для зберігання харчів кімнати у криївках.
У селах Підліщі і Чекани Острозького району Рівненської області на початку лютого 1944 р. бійці Червоної армії знайшли “підземелля біля сараю… У ньому виявили 15 мішків муки, шість пудів сала та інші продукти… Підземне сховище знаходилося на глибині 5-7 м, висота до 2,5 м, стіни, стеля і підлога дерев’яні. У підземеллі було декілька кімнат місткістю на 40 чол. кожна, облаштовані приміщення для продуктів”.
Незважаючи на неоднозначне ставлення українського населення до УПА, яке залежало від багатьох чинників, наприклад, пропагандивної діяльності націоналістів, репутації повстанців в конкретному регіоні, репресій радянської влади, яка залякувала населення, або дискредитувала повстанців, велика його частина охоче допомагала поповненню продуктових запасів “лісової армії”.
“Коли НКВД мало йти рейдом через наші села, про що ми знали від повстанців, люди масово почали віддавати худобу упівцям, що не забрали чекісти”.
|
“Мимо голоду, в терені (були випадки голодової смерти між цивільним населенням), населення ставиться до відділу дуже прихильно, ділиться найменшим куском ощипка чи бульб’яника з вдячности за те, що б’ють ворога”.
Особливо щедрим до повстанців місцеве українське населення було під час свят, намагаючись створити для “лісових хлопців” святкову атмосферу. “1946 р. на Великдень мама пожертвувала 3 курки і віддала пів мішка картоплі”.
Що їли, що пили
Продукти, страви і меню. Документи директивного характеру щодо “магазинування” харчів відображають уявлення командування УПА про необхідний раціон харчування вояків.
Зокрема, в наказі обласного військового командира ‘Остапа’ від 24 лютого 1944 р. у переліку необхідних для заготівлі продуктів були жири (“товщі”), м’ясо, горох, квасоля, каші (вівсяна, ячмінна, гречана), макарони, мука, сіль, кава, цибуля, часник, городина, петрушка, зернові (жито, пшениця, овес, ячмінь).
Приблизно такі ж найменування знаходяться у списку одного з референтів СБ від 20 січня 1946 р. В Інструкції ОУН про організацію господарського апарату від травня 1943 р. окрім перелічених вище продуктів значилися ковбаса, сода, сушені овочі, сухий сир, чорниці, цукор, мед, цвіт липи, насіння льону тощо (всього 37 назв).
Менш поширеними статтями заготівельних планів, судячи з наявних документів, були риба, консерви і гриби.
Денні норми харчування для одного стрільця УПА, затверджені командуванням УПА у 1943 р. були наступними: хліб – 800 г, сухарі (замість хліба) – 400 г, картопля – 1000 г, м’ясо волове (при цьому зазначалося, що 2 яйця замінюють денну норму м’яса) – 120-130 г, сало – 80 г, масло, олія, смалець (замість сала) – 30 г, крупа – 80 г, квасоля-горох – 50 г, сіль – 20 г, цукор – 20 г, городина – 20 г, кава – 30 г.
У сотні “Журавлі” станом на 1944 р. норми хліба і картоплі були таким ж, солі і цукру, м’яса удвічі більшими, а норми круп і бобових – значно більшими (по 250 г).
|
За підрахунками історика Івана Патриляка курсант старшинської школи “Олені” восени 1944 р. споживав продукти, енергетична цінність яких складала 4388 Ккал, що дорівнює сучасним нормам для людей, які займаються важкою фізичною працею.
Як видно з наказу командира групи УПА-Північ від 9 липня 1943 р. вимоги чіткого дотримання норм стосувалися переважно тих продуктів, які були дорогими і дістати які було значно важче – м’ясо, крупи, жири, ковбаси, галети (печиво, пряники), консерви.
Під час маршів, рейдів повстанці брали в дорогу так звані “залізні порції”. Вживати їх мали право тільки за дозволом командира. Боєць відділу “Месники” Андрій Кордан-‘Козак’ згадує, що цим “сухпайком” було засолене сало.
Картопля була одним з найпопулярніших харчових продуктів через велику врожайність у селах та легкість доступу до її запасів. “Єдине щастя, що дається ще з поля вкрасти барабольку”.
Часто картопля ставала єдиним продуктом, який споживали вояки упродовж кількох днів під час вимушених дієт. “Через цілу ніч варили пекли різнього сорту страви із самої бульби, і ніхто б не повірив, що із самої бульби можна ріжні потрави робити. Через день кожний рій найменше 3 метри бульби їв і то декотрим було замало”. Тушковане м’ясо з картоплею було поширеною стравою.
Молочні продукти також були популярні у повстанському середовищі. Степан Фрасуляк-‘Хмель’ відзначав, що повстанські відділи мали “бідони сметани”. Часто пили свіже молоко: “Через кілька хвилин на дубовому столі з’явилася велика житня хлібина, цибуля, сіль і глечики з молоком”. “А головний харч — це хліб і молоко”. Віктор Новак-‘Крилатий’ згадує, як у одної господині куштували “штурханку” — кислий сир, розтертий з молоком.
|
Хліб споживали свіжим, або в сушеному вигляді. Хлібобулочні вироби не купляли у магазинах, позаяк закупівля великих партій, які були необхідними, могла привернути увагу чекістів. Їх замовляли у перевірених пекарнях або приватних господинь.
Боєць сотні “Козака” Василь Паливода згадує: “В найближчих селах для нас з борошна, доставленого з південних районів Тернопільщини, господині, члени ОУН та симпатики, випікали хліб”. Існували спеціальні інструкції господарських референтів з детальним описом технології випікання хліба, аби недопечений хліб у шлунку “не забивався у кльоцки”.
Смажені страви з борошна не були поширеними через складність їх приготування у лісових умовах. Рідкісними стравами в лісі були пироги, які начиняли сиром, капустою, м’ясом, цибулею з яйцем, ягодами і фруктами. Їх приносили повстанцям симпатики з місцевого населення.
Особливістю поширеного повстанського меню була наявність у ньому так званої “швидкої їжі”, якою могли бути зірвані у лісі гриби, ягоди, городина, фрукти. Зрештою, перманентний дефіцит продуктів позначився на меню повстанців, головною особливістю якого була неусталеність і непередбачуваність. “Снідаєм дещо цибулі і сухарів, на другий день під час сніданку – сало і хліб”.
Смалець, хліб і цибуля могли бути єдиними продуктами протягом цілого дня. Перших страв хлопці могли не їсти по кілька днів, а то й тижнів, тому раділи нагоді їх покуштувати. Боєць “Орест” згадує, що в одному з повстанських таборів його пригощали смачною зупою [супом – І. П.] з баранячим м’ясом.
Степан Сорока-‘Степан Сірак’ згадує про юшку з ячмінної крупи, в якій була городина, м’ясо, а зверху плавав жир. Перші страви зазвичай варили густими, аби обід міг обмежитися тільки ними. Проте часто зупу готували з того, що вдалося віднайти.
“По дорозі знайшли ми 4 гриби, звечора зосталося кільканадцять бараболь. Приготовляємо з того суп. По цілоденнім пості смакує суп надзвичайно, хоч трохи його мало на 14 осіб”.
|
Святкове меню було розмаїтішим і могло включати складні для приготування і багатокомпонентні страви, наприклад, голубці і кутю, солодку випічку. Багато домашніх страв повстанці могли куштувати лише гостюючи в селянських хатах. Ю. Борець згадує, що ліпив з хлопцями і дівчатами вареники, якими потім і вечеряли.