Казимир Яворський “Бей”

На Болехівщині квартирувала сотня «Хорти». Її сотенним був легендарний Казимир Яворський -” Бей”
Бей» народився 1921 року в багатодітній селянській родині. Крім нього, були три сестри і два брати.
Маму «Бея», Марію, енкаведисти вбили в лісі неподалік с. Бендюг, коли вона поверталася додому.
Військовий вишкіл він здобув у легіоні ОУН. За большевицької окупації «Бей» очолив відділ «Хорти». Большевики не чулися безпечно навіть у таких районних центрах, як Калуш і Болехів, де було по кілька тисяч війська.
10.12. 1945 р. „Хорти” під командою хорунжого „Бея” наткнулися на районну спецбоївку з райцентру Вигода в силі 30 большевиків. Збірним вогнем обстріляно ворога, відбито арештовану дівчину з села Розтічки.
«Бей» тримав військо залізною рукою. В його сотні не було боягузів та слабодухів. Де найнебезпечніше, де найслабше місце — там «Бей» був у бою усе напереді. Він зі всіх командирів УПА був найбільше разів ранений. В узнанні великих заслуг у бойових акціях відзначений Золотим Хрестом бойової заслуги та найбільшою кількістю зірок за поранення».
Пройшовши села Мізунь, Кальну, Розточки, сотні розійшлися: «Довбуш» пішов на Слободу Болехівську, а «Бей» — у Церківну, де 11 грудня його сотня розквартирувалася в горішньому кінці села. Після короткого відпочинку варта повідомила, що слідами сотні прямує велика військова колона. Сотенний «Бей» вирішив провчити, як він казав, «шміраків» і підготував для них пастку: сотня, заплутавши сліди на снігу, зайняла в лісі вигідні позиції для обстрілу відкритого поля. Упевнені в тому, що повстанці давно тут перейшли і намагаються відірватися від них, солдати вийшли на відкрите поле і зовсім безпечно продовжили переслідування. Тоді з лісу пролунала команда сотенного: «По ворогові — вогонь! Бий по торбі!». Це означало спочатку цілитися в офіцерів, котрі на облави виходили в таких самих куфайках, як рядові, і лише польові сумки вирізняли їх.
Чотири рази близько 300 чекістів кидалися в атаку, щоб вирватися із засідки, але влучні черги повстанських кулеметів примушували їх лягати на сніг, багатьох — назавжди. Та чекісти не хотіли миритися з поразкою. За свідченням селян, з усіх боків кілька годин на підмогу сунули свіжі сили енкаведистів: одна колона з південного напрямку, з Розточок через Перенизь, друга з північного — з Поляниць, третя з північно-західного — із Сукіля і Сколе, а Болехівський гарнізон — зі сходу. Сотню «Бея» було оточено з усіх боків, становище ставало критичним. Та повстанців рятувала вигідна позиція і воля до перемоги. Замаскувавшись між каменями в урочищі «Підцапова», «хорти» дружним вогнем не давали ворогові можливості підійти ні на крок. Кількагодинний бій був такий безпощадний, що повстанці не встигали перезаряджати зброю, а дула автоматів та кулеметів були червоними. Чекісти привезли із сусідніх сіл людей і використовували їх як живий щит.
З настанням вечора «Бей» наказав «хортам» іти на прорив. Повстанці кинулися на ворога. Це було настільки несподівано, що чекісти не витримали атаки, незважаючи на свою майже 10-кратну кількісну перевагу. Кільце ворога було прорвано, і сотня «Бея» вирвалася з оточення та подалася в бік села Поляниці, а звідти горами — в Сколівщину. Ще один день чекісти переслідували сотню, але, вдало маневруючи, їй вдалося відірватись від ворога.
Того дня більшовики мали великі втрати: 221 убитого, в т. ч. майор і два капітани, та 47 поранених. В цьому бою віддали свої молоді життя 18 повстанців, було поранено шістьох, серед них — і сотенного «Бея».
Другого дня у Церківну наїхало багато машин із совітами. У господарів вони забрали всі сани з кіньми і два дні вивозили з лісу вбитих. Трупи вантажили на машини і вивозили в Болехів, Долину і Стрий.
Цей бій увійшов у першу десятку 100 найбільш переможних битв УПА з радянськими каральними військами (НКВД, СМЕРШ).
Хто ж такий «Бей»? Донедавна мало кому було відоме справжнє прізвище та ім’я цього надзвичайно сміливого воїна, який із своєю сотнею наводив панічний страх на «визволителів» та їхніх прихвоснів на Калущині, Болехівщині, Рожнятівщині, Долинщині ,Стрийщині та Сколівщині . Слава про сотенного лунала по всьому Прикарпаттю.
«Бей — Яворський Казімір, лицар— загинув в грудні 1948 р.
Казимир Яворський в однострої батальйону “Нахтігаль”

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста