Чи має право чоловік, при наявності живих батьків, дружини та дітей, ризикувати своїм здоров’ям і свободою заради ідеологічних баталій?
Сотні разів мені говорили, що я живу з психічно неврівноваженим, егоїстичним і безвідповідальним ідіотом. І сотні разів я за такі слова посилала куди подалі. Тому що для мене питання стоїть інакше: чи має право чоловік заводити дружину і дітей, якщо він – жує соплі?
Зі сторони критика звучить цілком правильно і логічно: якщо у людини є сім’я, вона несе відповідальність за її моральне і матеріальне благополуччя, і тому не може зайвий раз наражати себе на небезпеку. Начебто все чітко, так?
Це взагалі-то гарно відмазка. Чудова. Тому що підходить на будь-який випадок життя.
П’яне бидло чіпляється до дівчини? Краще зробити вигляд, що нічого не бачиш. Адже, якщо я отримаю по голові, хто тоді захистить мою дружину?
Натовп гопників б’є якогось малолітнього? Потрібно обійти стороною. Адже мені ж ще сина ростити.
Суча влада творить беззаконня в моїй рідній країні? Ні, я на мітинг не піду. У мене ж мама буде хвилюватися.
За всіма словами про відповідальність, про росзудливість, про дорослу поведінку стоїть тільки одне – боягузтво. Адже, якщо людина поводить себе малодушно в одній ситуації, вона так само вчинить і в іншій. Не варто думати, що тихенький хлопчик, котрий спокійно спостерігає за чужою бідою, раптово перевтілиться в бравого героя-супермена, коли справа торкнеться вже його близьких. Ніфіга. Так само буде спостерігати і скорботно хитати головою.
Але, якщо мій чоловік зі звіриним оскалом кидається на «Беркут» приміром через мову, яка, по суті, йому чужа, то з яким же запалом він буде захищати мене і наших дітей?
Найдивніше, що жінки самі в першу чергу плекають і заохочують у своїх чоловіках сцикливість. Закохуються в сильних, а жити хочуть зі слабкими. «Не ходи туди! Не вплутуйся! Не лізь, без тебе розберуться!» Без нього, звісно, розберуться. У тому числі і з тобою при нагоді.
По-перше, мені незрозуміло, невже приємно бути дружиною ганчірки, з якою страшно пройтися ввечері районом? А, по-друге, не можна бійцеві (якими за природою є добра половина чоловіків) забороняти битися, не можна позбавляти його цієї екзистенції. Це на блядки можна не пустити, профілактично надававши сковорідкою по голові. А в бійку – не тільки можна, але й потрібно. Адже втече ж, втече! Причому, не до іншої жінки – не треба йому з однієї клітки у іншу – а просто на свободу із залізних кліщів коханої дружини.
Звісно, я хвилююся. Як-то кажуть, я псих, але я ж не ідіот. І в після відомих подій я прокрутила в голові вже десятки сценаріїв розвитку подій. Один за інший страшніший.
Але, що б там не сталося далі, можу сказати тільки одне – я пишаюся своїм чоловіком. Пишаюся його вчинком. І, поки він живий і поряд з нами, мені боятися нема чого.
Джерело: