Я смертю вирізьбив: ти стань і прочитай –
Одне святе є в світі – кров людей хоробрих,
Одні живуть могили – вірних Батьківщині.
Юрій Липа
Юрій Липа на початку XX століття був відомий українській Одесі як син лікаря та письменника, одного з організаторів «Братства тарасівців», члена Директорії УНР та одного з авторів першої Конституції УНР – Івана Липи. У 1917 році, в сімнадцятилітньому віці він вступить до Гайдамацької дивізії та візьме участь у боях проти більшовиків на вулицях Одеси. У 1920-х Юрій Липа стане відомим як студент медицини Познанського університету, випускник школи підхорунжих та школи політичних наук Варшавського університету.
У 1930-х він на повен голос заявить про себе як поет, який не лише пише, але й організовує навколо себе мистецьке середовище. Саме він був організатором літературних груп «Варяг» і «Танк», журналу «Ми».
На зламі 1930-1940-х Липа прославився як теоретик української геополітики. Тоді він опублікував знамениту трилогію: «Призначення України» (1938) «Чорноморську доктрину» (1940) та «Розподіл Росії» (1941). У Варшаві разом з кількома професорами-українцями Юрій Липа створить Український Чорноморський Інститут.
Під час II Світової війни він буде відомим не лише серед українців. У 1943-му, коли нацисти почнуть загравати з різними національностями, його привезуть до Берліна, де запропонують очолити маріонетковий уряд України. Але Липа повернеться до Варшави. Цього ж року отримає ультиматум від Армії Крайової покинути Польщу.
В час, коли військо та мирне населення масово втікало на Захід, Юрій Липа із дружиною та двома доньками оселяться на Львівщині. Тут він буде лікарем куреня УПА «Переясла- ви». Завдяки його праці «Ліки під ногами», націоналістичне підпілля даватиме раду із численними хворобами та пораненнями.
В серпні 1944 року енкаведисти просто із медичним приладдям забрали Липу з дому, а через три дні тіло лікаря було знайдене за чотири кілометри від власного будинку, по- звірячому пошматоване штик-ножами та медінструментами.
Юрію Липі вдалося сповна реалізувати своє призначення у різних іпостасях, а відтак його «Призначення» залишається не просто поезією, а свідченням непростого життєвого шляху автора:
Коли прийшла пора і ти дозрів
У муках днів, у боротьбі з собою,
Як образ берегів в імлі, на морі, –
В одній хвилині з’явиться тобі
Твоє призначення земне і зміст.
То лиш приходить раз, але назавжди.
Не стерти образу цього тобі,
Ти не втечеш, дивись вперед – і знай:
Одно тобі зосталось тільки: жити ним,
І сповнитися ним, воно – від Бога.
Як же ж не вчув призначення свого, –
Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”