ЛИСТОПАД

1 листопада важко назвати «бандерівською» датою, адже ті, хто творили легенду революційної боротьби в УВО, ОУН чи інших формуваннях, здебільшого, станом на 1 листопа­да 1918 року, були лише дітьми та юнаками. Але саме ця дата стала чи не основною, яка вплинула на формування цілого покоління майбутніх революціонерів. В той листопа­довий день, а радше – ніч, всього півтори тисячі українських військових взяли владу в 200-тисячному Львові, в якому лише польських офіцерів налічувалось понад 600 осіб. І все це відбулося блискавично та без пролиття крові! За слова­ми дослідників, поляки «проспали» українське національне відродження, адже мешканці Львова, що лягали спати підданими Австрійської імперії, на ранок прокинулися у зовсім новому державному утворенні.

Потім уже було різне – бої за Львів, які історики оха­рактеризують «останньою романтичною війною», та тонкі геополітичні ігри на міжнародній арені. Ця війна породила ба­гато феноменів, про які згадуватимуть дослідники та учасники. Прикметно, що навіть євреї – третя за величиною національна група на Галичині, на цей раз порушили традиційний у та­ких випадках «нейтралітет» і зі свого середовища сформува­ли Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії, який більш відомий як «Жидівський Курінь УГА», у складі якого воювали й віддавали життя за Україну 1200 вояків-євреїв.

Україно-польська війна породила безліч міфів та фено­менів з обох сторін. Якось в розпал воєнних баталій генерал Омелянович-Павленко сказав воякам Української Галицької Армії: «Нас розсудить залізо і кров!». Залізо і кров вияви­лися на боці поляків і українці на два десятиліття втратили Львів. Але день 1 листопада назавжди залишився більш ніж символом наших І Визвольних змагань.

Жодна інша подія так системно й регулярно не форму­вала й не об’єднувала українську громадськість як листопа­дова річниця. її 10-літній ювілей у 1928 році переріс у цілу містечкову громадську війну, по одній стороні якої була 10-ти-сячна українська громадськість на площі Святого Юра, а з і ншого – польська жандармерія та ву­личне шумовин­ня. Як наслідок – матеріальні втра­ти українських установ – вели­чезні, але й ви­ховно-пропа­гандистський здобуток – теж. Микола Лемик -майбутній леген­дарний виконавець «пострілу в обороні мільйонів» згадував, що саме першолистопадовий день 1928 року змінив увесь хід його життя. Залишається лише здогадуватися, як вплинула та подія на Михайла Колодзінського – майбутнього полковника, та, напевно, найвідомішого військовика Карпатської України. Саме йому довелося підняти над десятитисячним натовпом великий синьо-жовтий стяг із нашитими літрами УВО.

Підсумовуючи перші 30 років діяльності ОУН, її довголітній Провідник Ярослав Стецько зупинить свою увагу саме на листопадовій події як наріжній даті у вихованні свого покоління: «…Кожен із старої гвардії революційної ОУН пригадує собі, як на львівській ратуші на національному прапорі майоріли три літери, блискотіли до сонця у славну листопадову річницю. Кожен пригадує собі, якою таємничістю і легендарно-містичною силою горіли вони – спочатку УВО, а потім ОУН…».

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”