Як не дивно, але поширеним міфом залишається те, що начебто махновці займалися погромами і грабунком.
Насправді в РПАУ за такі дії, як на національному, так і соціальному ґрунті, передбачався розстріл, і він найчастіше виконувався. Відомі щонайменше декілька випадків, коли учасники армії, включно з вищими командирами, і сторонні особи були розстріляні за організацію єврейських погромів і експропріації майна буржуазії з метою особистого збагачення. Такі радикальні заходи застосовувались тому, що вказані дії порушували військову дисципліну, псували репутацію армії, налаштовували проти неї різні групи населення, сіяли розбрат серед трудящих та й врешті-решт могли призвести до невинних жертв.
Подібно до УПА, яка з’явиться в українській історії пізніше, махновська РПАУ складалася не лише з українців, але людей багатьох національностей. Як пише П.Аршинов в своїй історії махновського руху: «з перших днів свого зародження рух охопив бідноту всіх національностей, що населяли район. Переважну більшість становили, звичайно, українські селяни. Близько 6-8% було селян і робітників з Великоросії. Потім йшли греки, євреї, кавказці і бідняки інших національностей. Грецькі і єврейські поселення, розташовані в приазовському районі, перебували в постійному зв’язку з рухом. З греків вийшло кілька прекрасних революційних командирів, і до останнього часу в армії були особливі грецькі загони.
Складений з бідняків, спаяний єдністю робочих рук, рух відразу ж перейнявся тим глибоким духом братерства народів, що властивий лише стражденній праці».
Важливим фактором такої злагоди вказаних національностей було те, що більшість з них, зокрема і євреїв, в цьому регіоні складали трудящі, відповідно між ними не було соціального антагонізму, а відтак і причин для ворожнечі. Інакше, наприклад, виглядала ситуація з німецькими колоністами, які в більшості були сільськими експлуататорами (Махно називав їх німцями-куркулями), адже при заселенні регіону вони безкоштовно отримали від самодержавства велику кількість землі, на якій почали визискувати українських батраків. Внаслідок цього німці-колоністи виступали на боці реакції: підтримували німецьку окупацію, захищали поміщицькі маєтки від селянського чорного переділу, а пізніше стали на бік денікінських окупантів. З цих причин між махновцями і німецькими колоністами тривала запекла війна, яку деякі дослідники характеризують як міжнаціональну, проте реальні її причини були соціально-політичними, як це й буває зазвичай. При цьому слід відзначити, що невелика кількість німців все-таки виступала на боці махновців. Найбільш відомий представник цієї групи – О.Кляйн. Відтак махновці кинули заклик приєднуватись до революції людям всіх національностей. Але ті національності, які в більшості чи повністю проігнорували цей заклик або виступили проти революції, відповідно опинилися поза рухом або стали його ворогами внаслідок цього соціально-політичного вибору, а не самого факту своєї національної приналежності.
Як вже було зазначено в попередніх розділах, махновці підтримували і захищали національну ідентичність і незалежність. Але при цьому вони виступали за об’єднання багатонаціонального класу пригноблених в боротьбі проти гнобителів, які складають єдиний інтернаціональний клас і перемога над ним неможлива без солідарності всіх трудівників, до якої б національності вони не належали і на якій території вони б не проживали. «З пригнобленими проти гнобителів – завжди!» – таким було одне з основних гасел Махновщини. Під цим заголовком вийшла махновська відозва, в якій, зокрема, було сказано: «Ми повинні оголосити всюди, що нашими ворогами є експлуататори і поневолювачі різних націй: -і російський фабрикант, і німецький заводчик, і єврейський банкір, і польський поміщик… Буржуазія всіх країн і національностей об’єдналася для жорстокої боротьби проти революції, проти трудящих мас усього світу і всіх національностей».
Однак сучасне поширення вищенаведеної інформації про інтернаціональність махновського руху і присікання ним погромів почало породжувати нові міфи, що представляють Махна в якості філосеміта, поборника толерантності та одержимого мисливця за погромниками, подібного до божевільного єврея Ш.Шварцбарда, який застрелив в Парижі С.Петлюру, вважаючи його винним в єврейських погромах. За це сучасна «антифашистська» громадськість дуже любить Шварцбарда. Проте обставини участі Махна в даній історії повністю спростовують його приналежність до цієї громадськості. Згідно спогадам Махна, напередодні вбивства Шварцбард повідомив його про свої наміри. Махно намагався його відмовити від задуму і навіть попередити Петлюру, але марно. Пізніше Махно погодився виступити на суді, щоб давати свідчення проти Шварцбарда і на користь Петлюри, заперечуючи, зокрема, антисемітизм Петлюри та його відповідальність за єврейські погроми.