77 років тому, у червні 1941 року, радянська влада у Львові провела масові розстріли. В’язниця № 1 – на Лонцького перетворилася на справжній конвеєр смерті.
За кілька днів з 24 по 28 червня НКВД розстріляло тут 1681 особу. На той час у Львові було три в’язниці: № 1 – на Лонцького, № 2 – Замарстинівська та № 4 – Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева. Варто додати, що у тюрмі на Лонцького при ліміті 1 500 осіб на той час перебувало 3 638 в’язнів.
Загалом у тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 р. було 5 424 в’язні.
Проблему переповнених в’язниць вирішили не людськими методами. Так з’явився наказ № 2445/М наркома державної безпеки В. М. Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.
Відтак, наказ Меркулова поділив в’язнів на тих, кого потрібно евакуювати у ІТЛ (з рос. Исправительно-трудовые лагеря), а також на тих, кого необхідно розстріляти. Цим і мало зайнятись місцеве керівництво НКВД.
Наказ Філіппова містив план евакуації в’язнів. З Львівської області вивезенню підлягало 5 000 в’язнів. Для цього виділялося 204 вагони. Проте евакуювали лише 1 822 в’язнів. Натомість 3 602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.
Розстріли розпочалися 22 червня. Тоді було вбито 108 осіб засуджених.
Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2 072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки – ще 2 068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів.
Близько півтисячі осіб було заарештовано протягом 22-28 червня, коли тривали розстріли. У доповідній Лермана йшлося про те, що тюремні документи на нових в’язнів належним чином не оформлювали. У більшості випадків навіть не висували звинувачень, проте упевнено називали в’язнів причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було розстріляно 1 681 особу, що складає 42 % від усіх розстріляних в’язнів Львова. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. радянською владою було знищено близько 24 тисяч політичних в’язнів.
Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВД спосіб: індивідуально, у спецкамерах, пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВД у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.
Сьогодні відомі лише 747 імен розстріляних у тюрмі на Лонцького в кінці червня 1941 р. Серед них було 509 українців, що складає 67 %, 177 поляків — 23,3 %, 53 євреїв – 7 %, 11 росіян – 1,5 % та 7 осіб інших національностей – 0,9 %.
Серед встановлених осіб було двоє неповнолітніх (до кримінальної відповідальності за політичні злочини у СРСР притягали з 12-ти років) поляків: 14-літній Хіль Кароль Станіславович та 13-річний Марциховський Вітольд Степанович. Найстаршим серед жертв був 78-річний українець Мишогриб Ілля Федорович.
В останніх числах червня 1941 р. останні представники радянської влади покинули Львів. Після цього городяни увійшли до в’язниць. Картина, що постала у них перед очима, була жахливою: у паніці співробітники НКВД часто не встигали приховати слідів своїх злочинів і у в’язничних камерах лежали їх жертви.