У давнину міста намагались максимально вигідно вписати в навколишнє середовище. Полтава побудована саме за цими законами. Вона лежить у низинній заболоченій заплаві Ворскли та на високому плато її правого корінного берега. Це плато розділене балками на три виступи, які й називаються Інститутською, Івановою та Монастирською горами.
Найпівденніша — Інститутська гора. Ця назва закріпилася вже в XIX ст. завдяки інституту шляхетних дівчат, який відкрили тут у 1818 р. Яка назва була до цього, на жаль, невідомо. Іванова гора найбільше виступає у заплаву, височіє над рівнем моря на 154 метри. Саме тут у 1917-1918 рр. були городище і фортеця, звідси фактично й почалася Полтава. Ця назва також значно давніша, так гору стали називати вже в XIX ст. через садибу Івана Котляревського. У XVIII ст. вона називалась Подільською через Подільську браму, що вела до Подолу. Тоді цей район був ще передмістям. Монастирська гора — найпівнічніша. Тут ще на початку XVII ст. був заснований монастир. Саме тут русло ріки найближче підходить до берега.
Територію сучасної Полтави прорізає вісім балок і ярів. Інститутську гору підрізає Кобищанський яр, який з’єднується з Очеретянкою та Чамариним яром. Іванова гора відділяється від Інститутської Мазурівською балкою, яка відгалужується у Миколаївський яр. З північної сторони від Іванової гори розпочинається Панянський яр. На північ від нього — Бойків яр, що впадає у 3дихальний яр, котрий відділяє Монастирську горувідосновного масиву.
Кобищанський яр називається так через те, що ще в XVII ст. на схили прийшли вихідці з села Кобижичі. Очеретянкою називалися струмок і балка через густі зарості очерету. Від назви Чорний яр виникли навіть прізвища: Чамаренко, Чамара. Назва балки та прилеглої до неї ділянки фортеці — Мазурівка — має різні тлумачення. Скоріш усього, вона пішла від етнографічної групи поляків (мазури), переселених сюди. Миколаївський — відгалуження Мазурівської балки, названий через Миколаївську церкву, яка була побудована там ще на початку XVII ст. Вона стояла на невеликому виступі, котрий з того часу називався Миколаївською горою.
Яр Панянка був утворений струмком, який впадав у Тарапуньку. Цей район зветься так з початку XVIII ст. Існує дві легенди, пов’язані з Панянкою. Перша повідає, що у 1710 р., коли лютувала в Полтаві чума, одному сотнику явилася панянка й сказала, що, якщо тут викопають криницю, то хвороба мине. Інша пов’язана з чудодійним джерелом та трагічним коханням заможної шляхетної пані Зосі (Марисі) та козака Івана.
Бойків яр, скоріш усього, пов’язаний із родиною Бойків, які жили тут чи володіли цією землею у XVIII ст. Федір Бойко був полтавським отаманом. Бойків яр разом із іншими балками і ярами відділяє Іванову та Монастирську гори. З півночі на південь міською територією проходить ще один яр з цієї системи — Здихальний. Вірогідно, його назва з’явилася у 1710-х рр. після Полтавської битви. Саме ця місцевість була ареною військових дій. Межі ярів у XVII-XVIII ст. розширювалися, видовжувалися, виникали нові відгалуження. Так, на планах початку XVIII ст. не показаний Панянський яр. Очевидно, в той час він лише формувався. Початок йому поклав розмитий весняними водами фортечний рів, що обмежував фортецю з півночі. Мазурівка та Бойків яр також поступово розширювалися.
Найбільш точно системи полтавських водойм відображають плани 1709 р. та план Долгорукова 1772 р. Полтава на них розміщена на правому березі Ворскли, поряд із місцем впадання в Коломак. У цій ділянці заплави Ворскла має багато приток, рукавів, стариць, заток. Ріка тут утворює широку заплаву, що періодично затоплювалася весняними паводками. На правому березі була болотиста заплава, тому зв’язок мешканців міс-та із лівим берегом ускладнювався. Але одночасно це захищало фортецю від нападів зі сторони ріки. Ворскла не була судноплавною через невелику глибину і численні водяні млини.
Полтавським плато протікали безліч струмків та річечок — приток Ворскли. Серед назв, поширених у XVIII столітті: Полтавка, Кобищанка, Очеретянка. Однією із найбільших була річка Рогізна, яка протікала по дну Здихального яру. Мазурівською балкою текла річка Полтавка, яка в давньоруський час нібито носила назву Лтава, а у XIX ст. називалася Старою Полтавкою. Це єдина значна річка в межах Полтавської фортеці та надійне джерело водопостачання під час облоги. Полтавка витікала з джерел на початку балки (сучасна площа Леніна) та підживлювалася джерелами, які виходили на поверхню під Миколаївською горою. Протікала по території колишнього дубового гаю (тепер — парк імені Ленінського комсомолу), далі паралельно сучасній вулиці Леніна, а на Подолі по трасі сучасної Пролетарської та впадала у Ворсклу. У XIX ст. верхня частина цієї річечки (від сучасної вулиці Конституції до Миколаївської гори) зміліла, і живити її стали джерела біля Миколаївського яру.
У давнину міста намагались максимально вигідно вписати в навколишнє середовище. Полтава побудована саме за цими законами. Вона лежить у низинній заболоченій заплаві Ворскли та на високому плато її правого корінного берега. Це плато розділене балками на три виступи, які й називаються Інститутською, Івановою та Монастирською горами.
