Молода кров. До чергової річниці битви під Крутами.

Було б безглуздим писати чергову історичну статтю на дану тему, або проводити аналіз даного бою у військовому аспекті. Хоча б тому, що це не має сьогодні жодного сенсу. Полеглі герої, яких ми сьогодні в черговий раз згадуємо, йшли на вірну смерть не задля перемоги, вона ще до початку битви була примарною. Так само не має сенсу факт, який дуже припідноситься сучасними буржуазно-націоналістичними істориками, мовляв крутянці затримали наступ більшовиків на Київ, через що дали змогу багатьом киянам залишити столицю. Наївно вірити цим псевдонауковим пристосуванцям (які ще вчора викладали історію КПРС), що крутянці йшли на смерть аби дати змогу київській та всеросійській буржуазії втікти з міста, жадібно набивши кишені. Така версія стала найпоширенішою лише в тому, що буржуазні націоналісти та нащадки більшовицьких загарбників поділяють одну точку зору стосовно учасників битви під Крутами. І для одних і для інших сьогодні невигідно згадувати про українські маніфестації з жовто-блакитними та червоними прапорами водночас, про антибільшовицькі повстання під червоними прапорами, врешті-решт про те, що більшість повстанців не були захисниками поміщиків від більшовиків, якими їх намагаються зробити псевдо-історики. Так само мало хто згадує про те, що соціалістична ідея була поширеною і фактично панівною в УНР, і жодним чином не суперечила ідеї самостійності українського народу. Міфічне протиставлення соціальної та національної революції в Перших визвольних змаганнях – це лише наслідок недолугих дій українських політиків та свідомої спекуляції сучасних істориків.

Якщо відкинути ці ідеологічні штампи, то нікого не здивує той факт, що серед крутянців було багато партійних та непартійних соціалістів. І це не дивно адже соціалістині ідеї були поширені як серед студентів та інтелігенції, так і серед робітників та селянства. А соціалісти-революціонери мали великий вплив на народні маси. Нажаль неможливо провести якісний аналіз ідеологічних поглядів учасників бою під Крутами через малу кількість інформації. Проте, зі спогадів одного з учасників битви, стрільця четвертої сотні “Січових Стрільців” Івана Шария, його товаришів можна охарактеризувати як соціалістів-самостійників, якими в той час і виступала українська партія есерів.

Чому ми згадуємо подвиг крутянців і яка його акутальність сьогодні? Київська молодь та українські солдати стали на оборону самостійної України від більшовицьких загарбників, в той час як політики Центральної Ради зосередились на придушенні повстання київських робітників руками регіональних частин армії УНР. І як результат – зазнали поразки. Сьогодні ми так само маємо нове січневе повстання доведеного до відчаю народу, маємо революційну ситуацію по всій країні, та маємо політиків-зрадників. Не маємо лише зовнішнього агресора. На щастя.

Які висновки нам варто зробити? Хто винен у поразці Перших визвольних змагань? Більшість погодиться, що в першу чергу це не білі, не червоні, і не Антанта, а ворог внутрішній – власні політики. Сьогодні замість зовнішнього агресора ми маємо іншого ворога – власну державу з її репресивним апаратом. Замість Винниченка, Петлюри і Грушевського ми маємо “опозиційних” Тягнибока, Яценюка і Кличка. Минуло майже сто років. Історія знову повторюється.

Друг Вітовський

Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста