Митрополит Андрей Шептицький був «Князем Церкви» й найбільшим авторитетом серед своєї пастви у той час, коли УВО-ОУН вела жертовну й дуже часто криваву боротьбу за державність. Тепер уже важко сказати як Митрополит оцінював революційну діяльність своїх вірних, але те, що він не був байдужим – однозначно.
Свій пастирський лист із засудом політичних розправ він писав тоді, коли бойовик ОУН виконав атентат на директора гімназії Бабія, але серед послань Митрополита є й «Слово до української молоді», яке датується 1932 роком. В цей рік щонайменше чотирьох членів ОУН – При- шляка та Голояда у Тернополі і Біласа та Данилишина у Львові, чекала шибениця. В кількох рядках Андрея Шеп- тицького відчутно батьківське переживання за долю молодої людини та її патріотичні почуття: «Служба любови, мої Дорогі, не знає лаврів, поки жертва ще не повна; а жертва одної хвилини не заступить довголітньої мурашиної праці. Не поривами одної хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертвами аж до крови і смерті многих поколінь рухається народ. І легше часами кров пролити в одній хвилині ентузіязму, ніж довгі літа з труднощами виконувати обов’язки і зносити спекоту дня, і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір’я своїх. І нестачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів за перемогу ані винагороди за заслугу!».
Історія взаємин ОУН та Шептицького знає як непорозуміння, які виникли при організації свята «Українська Молодь Христові» у 1933 році, так і підтримку Митрополитом проголошення націоналістами Акту відновлення Української Держави ЗО червня 1940 року у Львові.
Вже у воєнний час Крайовий Провідник Іван Климів- «Леґенда», який безпосередньо контактував із Митрополитом, організував постійну підтримку Святоюрської гори – з його наказу село Ременів, що біля Жовкви, постачало все необхідне для життя мешканців митрополичих палат. А найближчий соратник Климіва – Володимир Лобай-«Вугляр» у своїх спогадах опише одні із відвідин, в липні 1940 року, собору святого Юра: «В певному моменті на балкон вийшов Митрополит, рухаючись при допомозі сестри Марії, поблагословив мене і сказав виразним голосом: «Скажіть Івасеві, що я добре почуваюся і що благословляю його». Я низько вклонився нашому святцеві».
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”