Однією із легенд 30-х років XX століття було ім’я Зе-нона Коссака – беззаперечного провідника Дрогобича-Борислава. Цей район був відомим великою концентрацією робітництва, а разом з тим й поширенням соціалістичних ідей. Саме Коссаку належала провідна роль у пропаганді націоналізму у цьому регіоні.
Ще навчаючись у гімназії він прославився боротьбою проти «хрунів» – студентів, які, порушуючи загальні домовленості, навчалися в польських університетах. За це й поплатився – Зенона було виключено із гімназії. Та на цьому принципове протистояння Коссака і польської державної машини не припинилось – спочатку, через неблагонадійність, йому було відмовлено в офіцерському званні, хоч він перебував у старшинській школі, а потім, через арешти, він так і не закінчив правничий факультет Львівського університету.
За голову Коссака було призначено винагороду у 1500 злотих і коли він таки потрапив у руки поліції, до нього було застосовано «четвертий ступінь тортур» – штучне утоплений. Коссак пройшов це випробування, не подавши жодної інформації, хоч, як перший бойовий референт Крайової Ек-зекутиви ОУН, міг багато розповісти.
Незважаючи на те, що інформації щодо діяльності Зенона Коссака поляки не мали, на процесі Біласа-Данилишина, його, як організатора «ексів» та політичних атентатів, мали засудити на смертну кару. Друзі порятували Коссака в незвичний спосіб – підкупили суддю, від якого залежав вирок.
Прокурор у своїй завершальній промові сказав: «Я є переконаний, що всі закиди, які робить йому акт обвинувачення, є правильні і що Коссак є у всьому винний. Але тут маємо справу з цілком іншою, ніж решта, людиною. Це надзвичайно інтелігентний і вироблений хлопець. Зенон Коссак – це націоналіст у краватці і салонний революціонер. Його не легко спіймати».
Впродовж семилітнього ув’язнення Коссак став старостою українських в’язнів, йому належало полагодження всіх тюремних справ і навіть польські наглядачі зверталися до нього на «ви», через «панє Коссак».
У в’язниці він став співавтором «44 правил життя українського націоналіста», а коли вийшов на волю – пішов воювати за незалежність Карпатської України.
Зенон Коссак загинув від мадярської кулі, відмовляючись покинути Закарпаття. На той момент йому ще не виповнилося 32 роки…
«Мало хто з нас, «дурних дітей», що «робилиреволюцію» насамперед у Юнацтві ОУН у середніх школах, а опісля в Академічному Домі, знав Зенка особисто «на світі», себто на волі. Але всі ми знали його -можна б сказати – папам ‘ять власне із звітів з процесу та розмов і чуток. Його ім ‘я було для нас поняттям, а його особа легендою. Все це набирало ще додаткової сили тоді, коли одному чи другому з нас поковзнулась нога і ми попадали до Бригідок у безпосереднє оточення Зенка».
А. Драган
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”
