Термінологічна точність в такому питанні, як фашизм має принципове значення, оскільки навколо нього до нашого часу не припиняються ідеологічні провокації. Ось що пише у вступному слові до книги Миколи Сціборського «Націократія» професор Валентин Мороз: «Знаємо добре, як трактували слово фашизм «теоретики» з відділу агітації й пропаганди…Комуністичні газети Західної України називали соціал- демократів «соціал-фашистами», радикалів – «радикал-фашистами», католицькі кола – «клерикал-фашистами» і т.д. (Просто і ясно: хто вкрав у мене корову – той фашист). Була це своєрідна термінологічна шизофренія. По правді кажучи, вона не вивітрилася ще й тепер. Як справжній соціолог-науковець, визначний член ОУН М.Сціборський скрізь називає речі своїми оригінальними іменами. Фашизм у нього-це система Муссоліні; система ж Гітлера – це націонал-соціалізм».
Отже, як бачимо, слово «фашизм» свідомо зробили загальновживаним (російською – наріцатєльним).
Як використовують цю термінологічну шизофренію у наш час «любі друзі» України можна зрозуміти з відвертого і цинічного зауваження президента фонду «Голокост» Алли Гербер: «В Росії ( і в Україні-А.Ц.) присутня стійка ненависть до фашизму. Через це своїх ворогів ми повинні не соромлячись називати фашистами». Як бачимо – чітка інструкція де саме треба шукати ворогів-фашистів. Чи не щоденно маємо можливість переконуватись в тому, що інструкція виконується послідовно.
В своїй несамовитій боротьбі з українським національним рухом сучасні імпершовіністи Росії і України уперто продовжують привчати свідомість людей до думки про тотожність понять націоналізм – фашизм. Ці слова, відірвані від своєї суті, стали для радянської пропаганди універсальною антитезою поняттю «інтернаціоналізм», за яким ховали агресивну сутність російського імпершовінізму. Так, щоб пояснити радянським людям свої загарбницькі, агресивні дії відносно Польщі в 1939 році і Фінляндії в 1940 році керівництво СРСР проголосило їх фашистськими державами. Гітлерівський націонал–соціалізм теж назвали фашизмом, чим, мабуть, засмутили батька італійського фашизму Б.Муссоліні. Можна зрозуміти кремлівських ідеологів: треба було якось відокремити радянський соціалізм від націонал – соціалізму німецького.
Про витончену технологію ідеологічної провокації, розробленої з цією метою кремлівським агітпропом, пише в книзі « Лихо століття» відомий французький історик та філософ Ален Безансон: «Один із великих успіхів радянського режиму полягав у тому, що він поширив і мало – помалу накинув власну ідеологічну класифікацію сучасних політичних режимів. Ленін зводив їх до протиставлення соціалізму і капіталізму. До тридцятих років Сталін зберігав цю дихотомію. Та пізніше класифікацію змінили: соціалізм (тобто, радянський режим), буржуазні демократії (ліберальні і соціал-демократичні) і, нарешті, фашизм. Під назвою «фашизм» розуміли одночасно нацизм Гітлера, фашизм Муссоліні, різні авторитарні режими, що панували в Іспанії, Португалії, Австрії, Угорщині і т.д. і, врешті-решт, крайні праві сили ліберальних режимів. Специфічність нацизму була стерта. До того ж його штучно пов’язували з правими силами, на які він відкидав свою чорну тінь. Він ставав абсолютно правим, натомість радянський режим ставав абсолютно лівим».
Ось де корені підступної ідеологічної та історичної фальсифікації, якою користуються і в наш час ідеологи московського імпершовінізму коли мова йде, зокрема, про український націоналізм!
До честі європейської політичної думки, слід відзначити, що вона зуміла вийти з під впливу поширеної Москвою «шизофренії». Як пише далі А.Безансон, «Сучасна європейська історична думка погоджується з єдино вірною класифікацією: два суто тоталітарні режими – комунізм і нацизм, ліберальні режими, авторитарні режими (Італія, Іспанія, Угорщина,Латинська Америка і т.д.) – в цій класифікації відновлюються класичні категорії диктатури і тиранії, відомі ще з часів Аристотеля».
Отже, принципово важливо підкреслити еволюцію сучасної європейської історичної і політичної думки, що має впливати також на політичну думку і в Україні. Практичною ознакою цієї еволюції є прийняття Європейським Парламентом і Парламентською асамблеєю Організації з безпеки і співпраці в Європі ряду надзвичайно важливих резолюцій. Перш за все, це Резолюція Європейського Парламенту від 2 квітня 2009 р. щодо європейської свідомості та тоталітаризму, а також Резолюція Парламентської асамблеї ОБСЄ «Возз’єднання розділеної Європи”, в якій вона прирівняла сталінізм до нацизму та закликала до засудження тоталітарних режимів на міжнародному рівні.
Розуміючи очевидну підміну понять, що сталася зі словом «фашизм», але не бажаючи з ним розлучатись, керівництво РФ ще в часи Президента Б.Єльцина доручило Російській академії наук дати, йому, нарешті, зрозуміле наукове визначення. На думку фахівців РАН, «Фашизм, перш за все, є ідеологією і політичним рухом. Основними ознаками фашизму є такі, як культ особи, вождізм, крайній націоналізм і шовінізм, посягання на національну рівноправність». Цілком очевидно, що жодна з наведених вище ознак не має відношення до Українського націоналізму, який завжди був оборонцем своєї землі, свободи і мови від зовнішніх зазіхань. Отже, ніяких «посягань на національну рівноправність» просто не може бути. В той же час, російські академіки не помітили, що їхній опус повністю відповідає тому, що являла собою Росія царська, Росія радянська, та, значною мірою – сучасна.
Розуміючи підступність ідеологічних маніпуляцій навколо поняття «фашизм», необхідно робити все можливе, щоб звільнити українське суспільство від нав’язаної йому «шизофренії».
член проводу КМО ОУН