Никифор Дровняк

Геній світового примітивного малярства, український Піросмані, у паспорті якого була зазначена професія «жебрак», – Єпіфан Дровняк – Никифор (по-лемківськи – Ницифор).
21 травня 1895 року у стайні лемківського господаря поблизу с. Криниці бездомна глухоніма і трохи причмелена жебрачка Явдоха-Євдокія Дровняк народила сина. Оскільки нешлюбні діти мали право тільки на ім’я за святками, то назвали Єпіфаном, бо хрестили у день цього святого. Від села до села носила вона за собою дитину. Кажуть, хлоп‘я простягло руку за милостинею, ледь стало на ноги. Кожного свята Явдоха з Никифором були в церкві, тому лики святих – чи не перше враження глухонімого хлоп‘яти (мав глухоту, зрощене піднебіння). Невдовзі вона відійшла в інший світ, спалена важкою хворобою. Так ніхто й не узнав імені батька дитини.
Тендітний слабосилий глухонімий сирота не загинув: жив, як бур‘ян при дорозі. Лемки-селяни жаліли хлопця, Іван Гриняк давав йому в негоду притулок. Старець із Никифора був ніякий: не вмів просити, соромився. Діти не бавилися з жебраком, то увесь вільний час він малював: прутиком на землі, вуглиною на коробці з-під цигарок – на всьому. Сільські хлопці не розуміли цього, бігали за Никифором і дразнили: «Матейко! Матейко!», то Никифор вважав, що це теж його ім’я.
Здавалося, доля відгетькує хлопчика, але він жив і малював. Брудний, обідраний, наче птах із перебитими крилами, лемко зображував іконостаси, церкви, лики святих, пейзажі, портрети і залишав за безцінь усюди. Перший гонорар він одержав під час першої світової. Никифор намалював австрійського офіцера і віддав йому малюнок, той подивився і простягнув юнакові 5 ринських. У селян одразу прорізалася повага до Дровняка: офіцер того визнав за художника.
1930 року до села приїхав Роман Турин – випускник Краківської Академії Мистецтв, три роки навчався в Парижі у Владислава Яроцького, потім – перший живописець Львова. Пестунчик долі зацікавився жебраком, почав збирати його твори. 1932 року Турин влаштував у Парижі виставку ста робіт Никифора Дровняка. Потім були виставки у Львові, Варшаві, у містах Італії, Європи. Мистецтвознавці планети заговорили про “никифорівський стиль”, але життя художника не змінилося.
Пригадували односельці, як їх вивозили визволителі до колгоспного гетто, як Никифор втік від радянців, бездомний повернувся до свого села, пережив війну. 1946 року поляки оголосили Дровняка шпигуном і під посиленим конвоєм повезли до міста, бо влада вважала, що малюнки глухонімого, то карта наступу вояків УПА на Польщу. Ні чогось зрозуміти, ні захиститися Никифор не міг, але його врятувало диво.
Коли повернувся, не знайшов великої скрині із малюнками. Наступного року усіх лемків у рамках операції “Вісла” було насильно вивезено до Помор‘я. Вивезли й Никифора, але він знову втік і повернувся до Криниць. Жив у руїнах, рився у смітниках, старцював і малював церкви та святих. Тепер у Дровняка з‘явився друг: пес Гавка. Голод і холод спричинили сухоти, згодом з‘явилася астма. І от уже сесія депутатів міської ради Криниць розглядає питання про виселення Дровняка, бо він псує вигляд курортного містечка. Слава Богу двоє лікарів відстояли неборака!
Польський поет Костянтин Галчинський вдруге відкрив Никифора і до Криниць почалося паломництво. Геніальний у своїх артистичних порухах «дебіл» мав опікуна, автомобіль. Маляр став заможним, не треба було жебрати, але ситий, одягнений Дровняк лишався великою самотньою дитиною. Одну із останніх картин художник підписав «Найсвятіший Никифор, останній автопортрет мав напис: «Нікого немає поряд з Никифором».
У 1963 р. Никифора ополячили, ушляхетнили прізвищем Криницький, але походження у паспорті було – жебрак.
Хворий на туберкульоз, самотній неповторний творець Никифор осіннього дня 10 жовтня 1968 року тихо пішов за межу. Його ховали чужі люди, бо родичів ніколи не було, а лемків-сусідів знищила операція «Вісла». Гроші та майно перейшли до держави, картини стали власністю музею у м. Новий Санч.

Ганна Черкаська

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста