Вірш українського повстанця, поета, відомого кінорежисера Олександра Муратова (“Гонки по вертикалі”, “Наш чесний хліб”, “Гуси-лебеді летять”). В той час поет-повстанець перебував “в бігах” у Казахстані. Ми, українці, все шукаємо пророків десь на чужині… Почитайте цей вірш, написаний 60 років тому. Хіба його писав не пророк?
Привіт з 53-го року “шановним націоналістам”
О, Україно! Я від тебе втік.
Твої жлоби ненавидять незручних
Дурні, як бовт, але хапають влучно.
Я хитрий, протримався цілий рік.
Ненавиджу і все ж таки люблю
тебе, незграбна ненько Україно.
Здуває вітер з хвиль балхашських піну
і кидає її на коноплю.
Я поміж тих, хто душу загубив,
я серед тих, що марять анашею.
Сплять олівець і аркушик в кишені
чекають, щоб я їх колись збудив.
Я не пишу у цих чужих степах.
Тут це робити досить небезпечно.
Тут навіть жарти якось недоречні,
Блищить, як лезо, невгамовний жах.
Нічого, витримаю, витерплю і це.
У порівнянні з смертю — все це жарти.
Не Ельба тут, не лізу в Бонапарти,
хоч не втрачаю все ж таки лице.
Над Балхашем кружляє хижий птах.
Орел? Чи сокіл? Я профан в цій справі.
Готує він діла свої криваві,
а із транзистора органно лине Бах.
Я, мабуть, справді націоналіст –
люблю Вітчизну стійко і природно.
Колись на Україні стане модним
це слово. Але втратить справжній зміст.
Я переконаний: коли прийдуть часи
національної святої перемоги,
ті, що боролися, не будуть мати змогу
впливати на державні терези…
Про нас забудуть, нібито не ми
страждали в тюрмах і згинали в схронах.
Не нас згадають під святкові дзвони.
Такий закон невдячної юрми.
Лесь Мартин
Казахстан. 1953 р.