ОЛЕГ СКРИПКА: Це типова садомазопарочка – росіяни і українці

Сказати, що Скрипка перебуває у внутрішній еміграції (там, де зараз живе переважна більшість креативного класу українців) теж не можна – він продовжує впливати на суспільний простір. Але якщо раніше він міг зайняти жорстку позицію і дуже різко висловлювати власні думки, то зараз співак оминає гострі кути.

“Українська правда. Життя” поговорила з “дорослим” Скрипкою про модель ідеального суспільства, особливості національного характеру і справжні цінності.

– Якби тільки від тебе залежало, якою має бути Україна, як все було б?

– Як “Країна мрій”.

– Зранку до ночі всі співали б і танцювали?

– Так. Там є і майстри, хтось майструє, потім танцює. Харчувалися б імбирним чаєм і здоровою їжею. Жили б десь 150-160 років. Не ходили в супермаркет. Якщо б ми перестали ходити в супермаркет і купувати синтетику, то супермаркетам довелося б приваблювати нас чимось іншим. Вони почали би імбирний чай продавати і більше усміхатися.

Чому люди сумні? Бо думають, що вони залежні від зовнішнього світу. А коли ти сам починаєш бути домінантою, то вибираєш те, що подобається.

Всі знають, що в транспорті грубіянять, крутять шансон – і їздять в транспорті. Будуйте життя, щоб не їздити цим транспортом, не слухати шансон. Можна, наприклад, возити з собою диски. Сів у маршрутку – диск подарував водію, і поки їдеш, слухаєш нормальну музику. Вийшов – все, нормальний настрій, тебе не завантажили.

– Ти щасливий?

– Глобально – щасливий.

– Що саме є умовою твого щастя?

– Як співалося, є тільки мить між минулим і майбутнім, ця мить називається “життя”. Тобто ти спираєшся на минуле, воно тебе підтримує, але обов’язково мусить бути перспектива, стріла. Ти сидиш зверху на стрілі, десь посередині. Коли все збалансовано центрально – ти летиш вперед. Тоді все круто.

– Чому українці такі нещасливі?

– В мене є дуже проста відповідь. Українці такі нещасливі, тому що вони нещасливі.

– Дуже буддиська відповідь. В Південо-Східній Азії люди дуже бідні.

– Але щасливі.

– Так. Їм дуже важко, але немає такої депресивності.

-З іншого боку, ми теж узагальнюємо. Українці не всі нещасливі. Я є частиною українського етносу, я щасливий. Є люди реалізовані.

– Кожного разу, повертаючись до Києва, даю собі обіцянку незважаючи ні на що, усміхатися і не впускати сумні думки. Мене вистачає на три дні. Зранку виходиш на вулицю, або ввечері в супермаркет, і бачиш довкола похмурі обличчя.

– То не заходь в супермаркет. Йди на базар. Там веселіше, на базарі краще. Є рецепт: обирай місця, де більше усміхнених людей.

– У мене таке відчуття, що час стає більш щільним. Його все менше, тому це – найважливіший ресурс. Як ти будуєш ієрархію пріоритетів?

– Так і є. Таке відчуття, що ми залітаємо в чорну діру, все ущільнюється, а потім буде тунельний перехід.

“ВВ ” – пріоритет. Після “ВВ ” – мої сольні проекти. Це – “Країна мрій “, джаз, дискотека, вечорниці. Більше виділяю часу спілкуванню з родиною – походи в басейн, поїздки до батьків і відпочинок. Обов’язково треба вміти все зупинити і відпочивати.

Час ущільнюється, але з іншого боку – він гумовий. Як ти час свій розпишеш, таким він і буде. Думаєш, що якщо ти підеш на класний фільм чи проведеш час на природі, то все зупиниться? Це не так. Просто ти вирішив, що в тебе цей час – на кіно, а все інше чекає.

Якщо постійно займаєшся тим, що треба, і не тим, що хочеться, то ти просто живеш не своїм життям.

– Які в тебе справжні цінності?

– Спілкування, бажано з гарними людьми, яких знаєш і які цікаві. Чим якісніше спілкування, тим краще життя. Я думаю, це основне. А потім – антураж: побут, харчування, музика, робота. Якщо побудувати таку схему, то все йде від спілкування.

– Ідеї для творчості під час спілкування приходять?

– Ідеї приходять на самоті. Треба сконцентруватися на задачі, і тоді приходить рішення, залежно від таланту, ресурсу. Треба вміти поставити задачу. Наприклад, треба придумати назву альбому. Виділив час – і все, прийшло. Якщо не виділити час, воно саме не прийде. Ти ж кажеш, що часу немає, ми бігаємо постійно. Я не знаю, як раніше люди жили, але на сьогоднішній день…

Людина їде, наприклад, з пункту А в пункт Б бричкою, і в нього думки приходять. У нас же такої можливості зараз немає. Якщо ти навіть на машині кудись їдеш у пробках, ти робиш технічні дзвінки, у тебе і тут часу немає. Тому обов’язково треба виділити час на розумову діяльність. Ти сідаєш під платаном, як Борис Гребєнщиков, і медитуєш на якусь тему – і рішення приходить.

– Ти знаєш, що людство стає більш ектравертним, тобто раніше більше народжувалось інтровертів, зараз навпаки. Можна припустити, що біологічна потреба виду – люди більш активні в комунікації.

– Cвіт дійсно екстравертивний. Проблема українців у тому, що вони інтроверти. Це переважно інтровертивна нація. У порівнянні з європейцями чи росіянами, ми інтроверти. Тому це типова садомазопарочка – росіяни і українці. Екстраверт наступає, а інтроверт терпить і мовчить. Мовчить і нічого не робить, терпить.

– Стосовно національного характеру. Якось слідкувала за полемікою в блогах, там була така теза – українці не люблять ні владу, ні гроші, бо якби любили, ми б жили в значно кращій країні.

– Так, абсолютно вірно. Українці не люблять ні гроші, ні владу, бо вони інтроверти.

– А ти?

– Я з іншої епохи – з Радянського Союзу. Мені треба адаптуватися під цей світ. Я – інтроверт, але працюю, розвиваю свою екстравертивну сторону.

В принципі, весь цей рок-н-рол і всі ці стадіони – це був результат спочатку несвідомої праці. У мене взагалі в дитинстві була проблема великих скупчень людей. Для мене було шоком спілкуватись з людьми, якщо їх більше п’яти.

Причому це дуже сильна штука була. Мені було складно з дітьми спілкуватися, в школі було складно. Я читав театральну літературу, такий самий феномен був у Михайла Чехова, геніального актора ХХ століття. Він якось на сцені це компенсував.

– Чому українці один одного не люблять?

– Ні, люблять. Українці – це типова романтична, лірична натура. У них з комунікацією проблеми. Вони люблять природу, жінок, їжу, життя.

– Але сусідів – ні.

– Проблеми з комунікацією. Українці не вміють спілкуватися. Одне діло – любити чи не любити, а інше – вміти спілкуватися. Наприклад, одесит ніколи не скаже, він тебе любить чи не любить, але він вміє дуже класно спілкуватися. Чому Одеса майже найбагатше місто України? Бо вони комунікабельні.

– Моє враження від Одеси інше – найбільш хамське місто.

– Це так здається. Нам, інтровертам, завжди екстраверти здаються хамами. Тому що вони влазять у наш кокон. А для екстравертів інтроверти – просто загальмовані ідіоти. Ми їм здаємося дурними, бо не говоримо постійно, свої думки тримаємо всередині.

– Яке місце в твоєму житті займає релігія?

– Бог є, звичайно. І є інтерпретації бога. У кожної людини своя інтерпретація бога. Є ще інституції церкви, які експлуатують інтерпретацію бога. Коли ти починаєш ходити по церквах, тобі починають розказувати, що богів дуже багато, і наш бог найкращий.

Ясно, що це якась мулька, от і все. Як в усьому, ти від бога береш найкраще, що тобі до душі. В церкву приходиш – там тебе завантажують інформацією. Просто треба зразу (зрозуміти): оце з моїм баченням бога резонує, а це – не резонує. Останнє відкидаєш.

Приходиш, а тобі кажуть: чому хреста немає або чому він неправильний? Треба цей хрест посвятити, чи треба ще щось зробити. Чому ви не ходите сповідуватися? У вас є гріхи. В мене немає гріхів. Ні, у всіх є гріхи. Та що це за підхід?! Немає в мене гріхів, немає мені в чому сповідуватися. А якщо я захочу сповідуватися, зроблю це сам перед собою чи перед своїми близькими, і все.

Чи до психіатра вже піду, він фахово зі мною попрацює.

Церква – це місце сили. Там молиться дуже багато людей. Взагалі церква для чого побудована? Для того, щоб свої таємні містичні обряди використовувати в позитивному сенсі. Тобі треба, наприклад, побажати здоров’я своїм близьким (наприклад, якщо хтось із близьких у небезпеці).

Треба вибрати гарну церкву, гарну молитву, ікону правильну – і все, воно працює, якось добробут, здоров’я поліпшується. Це реально працює. Не можна ж обманювати людей стільки тисячоліть.

– Про родину хочу спитати. Хто в домі хазяїн?

– Я.

– Не вірю, що маєш на це час. Всі-всі рішення приймаєш?

– Тактичні – ні, стратегічні – так.

– Ти вирішив стати батьком у зрілому віці. чому так сталося?

– Прочитав одну розумну книжку. Там написано, що в давнину люди жили не так, як ми. Дійсно, люди народжували дітей молодими, але виховували дітей баби з дідами. Діти дітей не виховували.

Соціальна проблема на сьогоднішній день полягає в тому, що виховують дітей незрілі люди. Як піврішення – це народжувати дітей пізно, коли ти більш-менш можеш свідомо їх виховувати. Раніше я був не готовий.

– Якось чула, що Олег Скрипка такий ревнивий, що власну дружину нікуди не відпускає. Це справді так? Чи це рішення Наталки – уникати публічності?

– Є світ зовнішній і світ внутрішній. В давнину українська хата чи будь-який дім був таким: є парадний вхід, а є чорний вхід-вихід. От і все. Ти показуєш чужим людям парадний вхід, гості сюди заходять, всі свої користуються дверима ззаду. Одна мудра людина сказала, що чоловік пахне вітром, а дружина – димом.

Чоловік – це паблік-рілейшнз, а дружина – кризовий-менеджер.

– А якщо пройде років п’ять і Наталка скаже: “Я ж актриса, хочу на сцену”?

– Так, будь ласка, звичайно. Будь-яка людина, тим паче жінка, має право і мусить реалізуватися. Жінка в певний період все зупиняє. Вона реалізується в дітях. Але коли діти виростають, може з’явитися проблема.

Якщо дуже рано народжують дітей, чоловік реалізується соціально, дружина не має на це часу. Потім діти виростають, а вона була відірвана від світу на певний час, і потім вже не має змоги і вже не знає, як їй реалізуватися в суспільстві. Це є проблема жінок.

Наприклад, якщо це дружини олігархів, вони відразу починають якісь безглузді фонди засновувати чи галереї. У цьому випадку можна просто займатися дурницями за гроші чоловіка. А якщо це середнього достатку родина, тут дійсно є проблема. Треба мати якийсь творчий заділ: писати книги, малювати картини, займатися дизайном і т.п.

– Як ти вважаєш, творчість – це привілей?

– В ідеальному суспільстві, утопічному, якщо ти щось робиш своїми руками, це мусить бути тільки з творчим підходом. А всю чорну роботу мусять робити машини чи емігранти, як в Європі чи Америці.

– Емігранти – не люди?

– Для них – ні, ясна річ. Це кастове суспільство. У світі очевидна кастовість. Є золотий мільярд, є країни другого світу, як ми, наприклад, а є країни третього світу. Іноді ми з українським паспортом, як громадяни третього світу – приїжджаємо в якусь країну і починаємося виконувати роботу, яку, як правило, в ідеальному суспільстві мусять робити автомати.

– Але глобалізація дозволяє, наприклад, талановитому українському дизайнеру зробити кар’єру де завгодно.

– Абсолютно вірно. Тому що він приїжджає і спочатку демпінгує по ціні.

– Або пропонує щось геніальне.

– Ні, це нереально. Ніхто не може зрозуміти, чи в тебе геніальна ідея, чи негеніальна. Це незрозуміло. Потім, коли ти вже напрацьовуєш свій статус, піднімаєш ціну. Але ти вже європейська людина, американська.

– Тобі це подобається?

– Світ так влаштований. Взагалі ми в класні часи живемо, якщо порівнювати з біганням по лісу чи середньовічними війнами. Але далі буде ще крутіше.

– Згадую наші колишні суперечки стосовно національного характеру і мови – блискавки літали. Зараз дивуюсь, ти став дуже врівноваженим. Що трапилось?

– Вік просто. Я думаю, що всі заспокоїлися. До речі, це завдяки Ющенку-Януковичу. Це такі нібито полярні чувачки, а насправді все те саме. Ти розумієш, що полярність ілюзорна. Що помінялося? Нічого не помінялося. Так, нюанси.

– Чи змінились переконання? Наприклад, стосовно мови.

– Це питання освіти. Я хочу, щоб люди правильно харчувалися, правильну музику слухали, розмовляли українською. Це для мене єдине.

Завжди треба створювати домінанту. Ти створюєш домінанту і нічого не забороняєш. От і все.

– Але щось створювати значно складніше, ніж боротися проти того, що не подобається.

– Абсолютно вірно. Тому що завжди легше собі сказати, у мене не виходить, бо оці козли мені заважають це робити. Дуже просто. Ти нічого не робиш, тобі заважають, і ти називаєш винних. Але умови завжди складні.

– Та тобі все одно деякі речі не подобаються. Куди направляєш агресію?

– В роботу.

– Всі бояться?

– В мене вже декілька разів був такий досвід, коли ти реально щось робиш, йде складний процес – зйомки кліпу. А насправді ти куриш бамбук, смієшся і розказуєш анекдоти. А весь процес йде.

Коли в тебе є знання, весь процес організований – все йде. Ти ніби сидиш у потязі і п’єш чай. Знаходиш модель спілкування, коли не треба кричати. Ми ж всі розуміємо, що кричати і щось виборювати – це не дає ніколи результату, ніколи.

– Не згодна, агресія може примусити ледаря щось зробити.

– Твоя агресія – це одна з умов, обставин. Мені здається, що можна побудувати такі умови без крику і примусу, що людина просто зробить свою роботу.

Далі буде

Фото з Facebook

Джерело: pravda.com.ua