Омар Алойот (* 21 березня 1921, с. Шонкон, Єсільський район, Казахстан — † 15 грудня 1948, с. Кобло, Старосамбірський район, Львівська область) — вістун (молодший сержант) УПА, підпільник на псевдо «Коля», народний герой Лемківщини. Національність — казах.
Народився у селі Шонкон на території Казахстану, пережив сталінський терор голодом. Після початку німецько-радянського збройного конфлікту, мобілізований до складу армії. Але утік і 1944 зголосився до лав УПА на території Лемківщини (тепер окупована Польщею).
Бойовий шлях
З 1944 стрілець сотні командира «Веселого» (курінь Рена). З 1945 — стрілець тактичного відтинку УПА «Лемко» на Закерзонні, згодом — у сотні «Ударник 5» під командуванням майора Степана Стебельського, в якого був певний час особистим охоронцем. Саме майор Стебельський залишив докладні дані про свого ординарця — вихідця з Казахстану:
« “Коля” – по національності казах. Вже в сотні командира “Веселого” відзначується відвагою і притомністю в бою. …На кожному кроці закликує воювати за “отдєльна Украіна”, бо “Коля” воював “за отдєльна Казахстан”. По селах веде пропагандивні розмови з селянами. Був дуже люблений на Лемківщині населенням, а тепер в Самбірщині. Більшовиків ненавидить до крайності… »
Брав участь у рейдах УПА до Словаччини. Командири рекомендували Алойота як виняткового кавалериста. Відкрито сповідував мусульманство.
Бойові побратими згадують, що Омар укладав пісні казахською мовою про УПА.
Після акції «Вісла» Омар Алойот 29 червня 1947 з боями переходить на територію УРСР. Переданий у розпорядження так званої «Лемківської сотні» командира Стаха. Вижив після двох важких бою біля с. Ластівка 11 серпня та с. Недільна — тоді загинуло 20 стрільців УПА[3]. Це пришвидшило планову демобілізацію сотні Стаха (10 вересня) та перехід Омара Алойота до підпільної мережі ОУН.
Проводив пропагандистську роботу на території Старосамбірського району. 4 листопада 1948 року вступив у бій з диверсійною групою 91-го полку внутрішніх військ МҐБ СРСР. Загинув у перестрілці разом із членом ОУН Іваном Нагеном-«Хмарою». Місце поховання невідоме.
Повстанський реєстр доніс до нас деякі біографічні відомості про казаха-повстанця «Колю». Звали його Омар, прізвище — Алойот. Народився 21 березня 1921 р. у Шанконі в Казахстані. Закінчив п’ять класів десятирічки, працював трактористом, неодружений. На жаль, навіть ці відомості можуть бути недостовірними, адже і незвичність казахських прізвищ та населених пунктів, і вимова самого «Колі» могли призвести укладачів повстанських документів до помилки. Наприклад, прізвище могло бути насправді Алоєв або Алієв, а місце народження — Шонкон (Єсільський район Акмолінської області) або навіть Шимкент. Служив у радянській армії, звідки за невідомих обставин потрапив до німців. Оскільки ненавидів більшовиків, то, не виключена можливість, що міг здатися у полон. Служив відтак один рік у німецькій армії, де мав
підстаршинський ступінь, аналогічний вістуну (молодшому сержанту).
В УПА потрапив у 1944 р. на Лемківщині, де став стрільцем сотні командира «Веселого», яка входила до куреня «Рена». У 1945-1947 рр. служив у тактичному відтинку УПА «Лемко» на Закерзонні, у сотні «Ударник 5» на чолі з легендарним командиром Степаном Стебельським-«Хріном». В УПА мав ступінь старшого стрільця, згодом — вістуна, був поданий до
відзначення, але невідомо, чи його отримав. Був найкращим вершником у сотні, відданим і
УПА, і персонально командирові «Хріну». Власне, С.Стебельський згодом описав
бойовий шлях «Колі» в УПА: «Коля» — по національності казах. Вже в сотні командира «Веселого» відзначується
відвагою і притомністю в бою. Зимою 1945 p. квартирує з роєм ст. віст. «Кудияра» в с. Руське, в одній хаті на полі. Одного дня сотня більшовиків окружила хату та відкрила по ній вогонь. Молоді партизани змішались, але тут притомний «Коля» відразу командує залягати в хаті і виповзувати до стайні і сіней. Він ловить кулемета «дехтяра», залягає за гній в стайні і через віконце відбиває більшовиків, каже стрільцям втікти, виганяє господарів, хата вже горить, випускає худобу, а сам вже з крісом з цього віконця стріляє двох капітанів-більшовиків, що були в білих кожушках. Більшовики кинулися до старшин, а «Коля» за той час бере кулемета, хоч малий — куций, відступає, повзаючись, до потока, звідки відбивається дальше і доби-
вається до ліса. …На кожному кроці п’ятнує страшків і закликує воювати за «отдєльна Украіна», бо «Коля» «воювал за отдєльна Казахстан». По селах веде пропаґандивні розмови з селянами. Був дуже люблений на Лемківщині населенням, а тепер в Самбірщині. Більшовиків ненавидить до крайності».
Подробиці додав їх бойовий товариш, Олекса Конопадський-«Островерх»: «Казах «Коля». Маленький, куценький, косоокий, чорний. Відважний, дуже любив коні і кобиляче молоко. Невідступний вояк командира. Ходив за ним услід, коли командир відділявся від сотні, з готовим до пострілу автоматом. Дуже прив’язаний до наших повстанців, він з тугою
згадував про свій соняшний Казахстан і «мамку». Любив чистоту і порядок. Часто молився до місяця, а коли співав казахські пісні, то з такою побожністю, що аж складав руки. Він склав пісню про УПА, яка бореться в Карпатах за Україну і Казахстан. На жаль, мені не вдалося її записати. Дуже великі очі зробили словаки, а зокрема політрук москаль, коли побачили казаха
«Колю», але «Коля» їм усім голосно говорив: «Коля войовал за оддєльна республіка з україн УПА. Москал бандит, завойовал Казахстан, дал колгосп і Сибір». Після акції «Вісла» разом зі значною кількістю повстанців Закерзоння «Коля» перейшов на
територію УРСР. Сотні «Хріна», «Стаха» і «Біра» з боєм прорвали кордон 29 червня 1947 р. біля с. Сянок на Турківщині. 15 серпня командування над сотнею «Хріна» перебрав «Стах». Так звана Лемківська сотня діяла на терені тодішніх Підбузького, Старосамбірського, Стрілківського та Турківського районів, провівши низку успішних боїв та засідок. Були і поважні втрати:
11 серпня біля с. Ластівки загинули 14 повстанців з другої чоти із своїм командиром «Могилою», а через тиждень, у великому бою біля с. Недільної, загинули чотовий Олекса Конопадський-«Островерх» та ще чотири повстанці. Ці втрати пришвидшили плановану демобілізацію сотні «Стаха», яку було проведено 10 вересня. Рештки командного та стрілецького складу переведено на працю у підпільну мережу ОУН. «Коля» перейшов до куща Миколи Минька-«Орлика», який охоплював села східної частини Старосамбірського району (Кобло, Воля Коблянська, Страшевичі, Торгановичі, Морозовичі тощо).
Сотенний «Стах» був викликаний командуванням на територію Львівського краю і, можливо, мав перейти на підпільну працю на рідну Тернопільщину. Проте зимувати йому довелося у Миколаївському районі Львівської області, де він і загинув на більшовицькій засідці 15 грудня 1948 р. біля с. Колодрубів. Також недовго діяв у підпіллі і «Коля». 4 листопада 1948 р. о 19-й год. біля с. Кобло Старе (тепер с. Кобло Старосамбірського району) разом з Іваном Нагеном-«Хмарою» він натрапив на розшукову групу 91-го полку внутрішніх військ МҐБ. При переслідуванні обидва повстанці загинули. До рук ворога потрапили автомат, гвинтівка, граната і п’ять патронів.