Якось прочитав у часописі «ШП» про одного з визначних діячів Української Головної Визвольної Ради на Рівенщині – мистця Ніла Хасевича. Розповідь цікава, але в ній є білі плями, як і в статті Степана Бабія Чи знає про них Дюксин? Або ще раз про художника з УПА Ніла Хасевича” (газ. “Голос України”, 26 травня 1992 р.), зокрема, коли йдеться про останні хвилини життя славетного повстанця. Цікавлячись історією ОУН-УПА; я нещодавно натрапив на маловідому книжку ~Со щитом и мечом (Очерки и статьи. – Львов: Каменяр, 1988). Вона цікава тим, що написана про чекістів за архівними документами Рівненського обласного управління КГБ. Якраз у ній і вміщена розповідь Теодора Гладкова Пришел с войны лейтенант…”, яка розкриває усі подробиці операції ліквідування Ніла Хасевича і його бойових побратимів холодного трагічною дня 4 березня 1952 року…
Одного травневого ранку 1951 року капітана “ґосбєзопасності” СССР Бориса Стекляра викликав до себе один із керівників Рівненського обласного управління МГБ полковник Судов і кинув перед ним на стіл пачку світлин. На першій з них був напис: “Волинь у боротьбі”. Це були малюнки з альбому невідомого художника, які розкривали звірства червоних “визволителів” та прославляли національно-визвольну боротьбу УПА. Фотокопії надійшли з Москви разом із наказом виявити маляра і знешкодити, адже альбом потрапив на Захід і, розтиражований там, створює негативну громадську думку про СССР.
Так виникла опергрупа, в яку, окрім Стекляра, увійшли капітан Мудрицький і співробітник Клеванського райвідділу “ґосбєзопасності Михайло Маркелов. Один професійний художник із Рівного, до якою звернулися чекісти, заявив їм, що це роботи високопрофесійного маляра-графіка. їх автор володіє ксилографією – гравюрою на дереві. Експерт розшифрував енкаведистам через лупу й ініціяли невідомого маляра Н і X що були накладені один на одного й нагадували щось подібне до мініятюрної зірочки, на яку чекісти не звернули уваги. Перегорнувши гори документів, зокрема ґрипсів, вони на одному з них знайшли знайомі ініціяли і прочитали: “Ніл Хасевич- Зот . Поступово оперативники МГБ зібрали дані про Хасевича, його перебування в оточенні командира УПА- Північ Клима Савура на Костопільщині, а потім і командира УПА запілля Ростислава Волошина-“Павленка’. Тоді Хасевич мав псевдо – Старий”, “Бей, 333 . Виявилося, що він не просто художник з УПА, що виготовляв націоналістичну літературу та документи, а й керівник технічного відділу Центрального і Крайового Проводів ОУН та єдиний на Рівненщині, що лишився живим, член УГВР.
Захопивши на Клеванщині бункер, у якому перебував командир “Буйний”, серед багатьох документів емґебисти виявили саме той, який і навів їх на слід Хасевича. Грипе повідомляв: Заготовили для вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево”, тобто ті матеріяли, що необхідні для ксилографії, бо кліше можна виготовляти на Волині лише з вишневого дерева. Встановили й адресу, на яку “Буйний” не встиг переправити і грипе: хутір, що складався із шести хат, за кілометр від села Сухівців Клеванського району. Але в якій з них є бункер, де, можливо, перебуває Хасевич, емґебисти не знали. Вирішили розпочати пошук із крайньої хати під лісом.
З березня увечері Стекляр, Маркелов і Мудрицький заїхали в сусіднє село Радухівку, щоб розвідати становище в Сухівцях. Аби не привертати до себе уваги, групу солдатів залишили у Клевані. В разі чого їх мали повідомити по телефону. Зупинилися на
ночівлю у сільраді. Отут і трапився випадок, що прискорив операцію і допоміг виявити Хасевича. У сільраду опівночі забіг поранений місцевий уповноважений для заготівлі сільськогосподарської продукції Микола Радзіловець. Він розповів, що, повертаючись із Сухівців до Радухівки, біля хати хуторянина Лаврина Стасіва випадково наткнувся біля хати на озброєного чоловіка, і той від несподіванки натиснув на гашетку автомата…
Капітан Стекляр зателефонував у Клевань і терміново викликав солдатів із собакою- шукачем. Самі оперативники негайно виїхали кіньми на хутір, прихопивши із собою на допомогу місцевих активістів, озброєних мисливськими рушницями. Вони оточили хату Стасіва. Але застали вдома лише господаря. Із сусіднього села Новосілки на санях швидко привезли його дружину, що гостювала в родичів. На допиті вона й зізналася, що в дерев яному хліві в бункері сидять троє, один з яких не має ноги. Викинувши на подвір я дрова, емґебисти виявили лаз, який затикав сніп соломи, обмазаний засохлою глиною.
Капітан Стекляр закричав: Зот ! Ви оточені! Пропоную здатися без бою. Від імені совєтської влади обіцяю, що в такому разі вам буде виявлено пом якшення вини .
Але повстанці не відповіли. Власне, як стверджують самі чекісти і численні документи, як звичайно, оточені упівці тих років не здавалися. У гіршому разі дострілювали самі себе, коли закінчувалися набої. Це були віддані до кінця справі й ідеї патріоти, які, незважаючи на розуміння, що збройна боротьба програна, воювали з комуною до останнього подиху.
Якраз над їхали саньми солдати з клеванського гарнізону. За наказом Б. Стекляра вони принесли ланцюг, перекинули його через балку, що проходила над лазом, і вільний кінець закріпили за дріт, що стягував сніп. Потягнувши за другий кінець ланцюга, вирвали сніп із лазу. Звідти вмить вдарили автоматні серії. Солдати опустили сніп. Стекляр пригрозив оточеним, що закидає їх гранатами, якщо не вийдуть на поверхню. Але мужні повстанці мовчали. Зрозумівши, що вони не здадуться, Стекляр виконав свою погрозу. Глухо пролунав під ногами окупантів вибух гранати РГД. Знову підняли сніп. Але цього разу запала могильна тиша: з бункера вже не стріляли. Сторожко озираючись, емґебисти спустилися усередину. При світлі акумуляторного ліхтаря вони помітили три трупи, один з яких справді був безногий. У руках він замість різця і пензля тримав автомат. Це був Ніл Хасевич. Поряд із ним лежали два охоронці -“Богдан” та Павло . Останній, до речі, і сам умів добре малювати та вирізати на дереві, за словами господарів. Прізвища їхні не встановлені й досі.
Окрім зброї та продуктів, окупанти виявили в бункері кілька тисяч антисовєтських листівок, матриці для виготовлення проклямацій, приготування для графічних робіт. А в особистому архіві Ніла Хасевича чекісти знайшли десятки малюнків на різні теми з визвольної боротьби УПА, переважно графіку. Тому варто запитати їх сьогодні, де ці унікальні роботи, й повернути їх із колишніх каґебістських архівів, адже це цінне надбання всього українського народу, нашої героїчної історії і культури.
Миколо Руцький