ОУН-УПА на території Сумської області

Період 30-х – 50-х років XX століття в Україні досить складний і неоднозначний в оцінках істориків. Погляди на політичні про­цеси, що відбувалися в ті роки, є часом діа­метрально протилежними, суперечливими. З відновленням Україною незалежності зроб­лено перші кроки з переосмислення ролі і місця Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії в боротьбі українського народу за державність. Особ­ливо активізувались такі дослідження в ос­танні півтора роки. Проте, майже всі до­слідники стоять перед проблемою використання документів противників ОУН – УПА, які переважно «грішать» оціночними суджен­нями та неточностями, з тієї причини, що пи­сались вони в умовах жорстокого протисто­яння та були призначені для використання в пропагандистській роботі. Певною мірою така особливість цих джерел і сьогодні іноді не береться до уваги несумлінними дослідни­ками задля творення уже новітніх міфів.

Останнім часом стають доступними доку­менти з цієї проблематики, які містять факти, вислови та судження, що виходять за рамки кліше про «українсько-німецьких буржуаз­них націоналістів». На момент їх створення вони призначались переважно для інформу­вання вищого начальства про наслідки оперативно-розшукової діяльності, або були листуванням органів МДБ та міліції з партій­ними органами. Частина цих документів – позасудові кримінальні справи управлінь Служби Безпеки України, які передані на зберігання до держархівів областей та ма­теріали архіву УМВС України в Сумській об­ласті. Тож розширюється можливість залу­чення до наукового обігу і висвітлення озна­ченої проблеми на основі тих документів, через призму яких можна більш об’єктивно проаналізувати такі питання, як методи ді­яльності репресивних органів тоталітарних держав-загарбників проти українських пар­тизанів, стосунки останніх з місцевим укр­аїнським населенням і, зрештою, методи та форми діяльності самих учасників українсь­кого руху Опору. Це дасть в руки дослід­ників нові факти, дозволить виявити причинно-наслідкові зв’язки і наблизити нас до історичної правди.

З іншого боку, на сьогодні бракує праць, які б розкривали регіональну специфіку укра­їнського руху опору та боротьбу з ним ні­мецьких і радянських спецслужб, особливо в східних областях України. Нарешті, сама по­становка питання про діяльність ОУН – УПА на сході України до останнього часу наштов­хувалася на усталений міф про теорію і практику українського націоналізму як типо­вого західноукраїнського явища, особливо, коли це стосувалося Сумської області – «ко­лиски радянського партизанського руху».

На сьогоднішній час опубліковано низку документальних праць про український виз­вольний рух таких істориків, як В. Косик1, В. Сергійчук2, І. Білас3. Регіональні особли­вості українського руху Опору, з викорис­танням документів його ворогів, частково досліджені в роботах М. Коваля4, С. Бутка5, О. Яценка6, І. Іванченка7.

Висвітлення діяльності підпілля ОУН на території Сумщини на перших етапах роз­робки цієї проблеми починалося, як прави­ло, з діяльності похідних груп у 1941 ропі. Однак, останні знахідки в Держархіві Сумсь­кої області (далі – ДАСО) свідчать, що Про­від ОУН скористався з подій вересня 1939 року для розбудови своєї агентури на Сході. Ілюстрацією цього є справа зі звинувачення Голотяки Іллі Олексійовича, 1919 р. н., урод­женця с. Жукотин Турчанського р-ну Львів­ської обл. Його арештували на шосткинських торфорозробках у 1940 р. За його зізнан­ням – член ОУН з 1934 року. Одержав псевдо «Дніпро». Серед зверхників називає Рачкевича і «Кіндрата» – районового провідника м. Турка. За їх завданням розповсюджував «Сурму», потім вступив до польської моло­діжної воєнізованої організації «Юнацька Гуфце праця», де займався збиранням інфор­мації про кількість її членства в Стрию, Кра­кові, Варшаві. Серед спільників називає та­ких людей: Жабич Лука Гнатович, Рудий Степан Федорович, Буц Мілько Федорович (Всі троє з Жукотина, останніх двох Жабич переправив на вишкіл до Німеччини), Лехновський Іван Павлович, Угринчук (м. Трускавець), Дністрян Семен, Дякович Олек­сандр (обоє були в м. Шостка). Також він зга­дує про повстання проти Польщі в с. Жукотин у 1939 році, яким керували члени ОУН: Корчинська Ніна Миколаївна та Соболь Бог­дан. Повстання було придушене поляками, а село спалене.

Отже, можна говорити про перебування на Сумщині емісарів від ОУН ще перед ні­мецько-радянською війною8.

Є серед документів ДАСО й інші повідом­лення про перебування кур’єрів від ОУН в Сумській області, а саме: в Кролевецькому, Конотопському та інших районах. Одним з таких кур’єрів міг бути Падалко Василь – хо­рунжий армії УНР, який емігрував до Поль­щі, потім до Чехословаччини, де закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах. У 1922 та 1934 роках він нелегально приїздив до Києва, де давав розпорядження зв’язковим з с. Дубовичів теперішнього Кролевецького району, Конотопу, Кролевця і повертався за кордон. За словами осіб, які контактували з В. Падалкою і допитувались органами НКВС, подібні підпільні організа­ції існували на Білоцерківшині і Волині9.

Третій раз зв’язковий приїздив до Коно­топа влітку 1937 року10. Характерно, що чекістські документи, повідомляючи про другий і третій його приїзд, вже називали Ва­силя Падалку одним із кур’єрів ОУН на сході України11, тоді як у 1922 році він фігурував просто як зв’язковий одного з закордонних центрів. Якщо належність Падалки до ОУН підтвердиться, можна буде говорити про ви­явлення організаційних каналів, якими, як відомо, користувався Євген Коновалець для розбудови підпілля ще у 30-х роках.

Наступний масив документів, які розкри­вають особливості підпільної діяльності ОУН на Сумщині – це матеріали німецьких і радя­нських органів безпеки, і стосуються вони періоду нацистської окупації території Сум­ської області у 1941-1943 рр.

Відомо, що на Сумщину було спрямовано кілька учасників похідних груп для розбудо­ви підпілля, а осередок ОУН в Сумах було закладено учасниками Середньої похідної групи, частина якої після загибелі в Мирго­роді її провідника М. Лемика досягла Сум восени 1941 року. Пізніше, для посилення осередку, було переведено до Сум підпіль­ників з Вінниччини на чолі з обласним про­відником В. Яворівим «Бойком» та Є. Петерзіль12.

Протягом 1942 року підпільникам вдало­ся закласти кілька осередків в районах об­ласті. В Роменському районі організаційну роботу проводив «Остап» (справжнє ім’я не встановлено), який прибув з Полтавщини13. Невідомо з яких причин, але розв’язка на­ступила восени 1942 року.

12 грудня 1942 р. німецький військовий комендант м. Суми повідомляв вищу інстан­цію, що військовою контррозвідкою у Сумах розкрито оунівську організацію, керовану з Києва. «Досі арештовано обласного керівни­ка Сапуна, двох районних керівників і ще 38 чоловік». Далі у повідомленні говориться: «Керівники ОУН (бандерівської) добирають потрібних їм людей і пропонують їх німець­ким установам як особливо надійних осіб… Згідно з деякими чутками ОУН планує ство­рити в Конотопі фабрику боєприпасів… Ор­ганізацію побудовано за «круглим принци­пом». Зовнішнє коло помітно піддає себе не­безпеці, а ядро схопити неможливо»14.

Ще вичерпніше про цю подію повідомля­ло радянське джерело. Старший помічник начальника політичного відділу Центрально­го штабу партизанського руху полковник Конкін 30 жовтня 1943 року засвідчував: «Протягом трьох місяців ідуть арешти (німця­ми) членів ОУН. Арештовано до 3000 осіб. З них у Сумській області 280 чоловік. Серед арештованих багато вчителів. У Сумській області арештовані керівники ОУН: заступ­ник Сумського бургомістра Седененко, бур­гомістр Краснопільського району Мірошни­ченко – колишній головний бухгалтер Крас­нопільського млина, головний інспектор школи – Сапунін, Погляділов і Сонуля, які в Західній Україні організували повстання проти Червоної Армії. Арештовано 4 перек­ладачі Краснопільського і Сумського комен­дантів з української поліції»15.

Документи Державного архіву Сумської області підтверджують факт розстрілу і спа­лення українських підпільників разом з інши­ми громадянами у дворі сумської в’язниці 20 лютого 1943 року: «В феврале месяце 1943 г. отступая из города Сумы немцы согнали всех арестованных тюрьмы в ямы двух овощехранилищ (…) в количестве 650 человек, заперли двери овощехранилищ, открыли воздушные отверстия и начали бросать туда ручные гранаты, затем вылили в эти же отверстия горячую жидкость и подожгли, в результате чего все находившиеся там люди сгорели живьем. Среди сгоревших были следующие жители г. Сумы: фельдшер 2-ой городской поликлиники Долгополов, фельд­шер железнодорожной станции Сумы Гузик, директор школы № 18 Саленко, учитель одной из школ Сапун и ряд других16.

На сьогоднішній день удалося встанови­ти, що Семен Семенович Сапун до війни був учителем фізики 4-ї Сумської школи, колиш­ній член СВУ, за що і був репресований у 1938 році. З початком німецької окупації йому вдається організувати «Просвіту», під опікою якої діяли школа перекладачів, укра­їнська гімназія, школа художньої вишивки. В школі перекладачів відбувалася підготовка підпільників ОУН.

Що стосується відомостей про діяльність оунівського підпілля в районах Сумщини, то цю тему можна дослідити на основі листу­вання радянських партійних органів. Так, секретар Конотопського міському КП(б)У Хижняк в доповідній записці першому секре­тарю Сумського обкому КП(б)У Іванову по­відомляв, спираючись на оперативні дані спецслужб, що в період німецької окупації на території міста діяло два підпільних оунівських осередки: окружний і районний, ке­рівники яких: Короленко-Таланчук, Судько, Школяренко після війни були взяті органами МДБ в агентурну розробку17. Також началь­ник Лебединського райвідділу МДБ в інфор­мації за квітень 1946 року повідомляв, що в період окупації в місті була організована «Просвіта», а згодом мережа ОУН, один тіль­ки актив якої налічував 50 чоловік18.

На основі цих та інших повідомлень мож­на зробити кілька попередніх висновків сто­совно діяльності підпілля ОУН на Сумщині в період німецької окупації:

Перші підпільні осередки закладалися через утворення «Просвіт», які деякий час були легальним прикриттям для ОУН.

Використовуючи участь в «Просвітах» представників місцевої інтелігенції, оунівці просувають на роботу до місцевого адмі­ністративного апарату своїх представників.

Агенти радянських спецслужб, які, як відомо, також використовували адміністра­тивний апарат, відслідковували діяльність українського підпілля і оперативно інформу­вали своє керівництво.

Репресії гітлерівців проти ОУН не зни­щили всієї підпільної мережі на Сумщині – після 1943 року справою виявлення уцілілих учасників підпілля займалися радянські слід­чі органи.

Слід зазначити, що виявлення підпільної мережі ОУН на Сумщині енкаведисти здійс­нювали шляхом різних провокацій. Вони ще у 1943-1944 рр. активізують створення на східній Україні провокативної мережі «лже ОУН». Це, на їхню думку, давало можливість, з одного боку, виявити давніх членів та спів­чуваючих, які мали зв’язки з ОУН і залиши­лись невикритими радянськими спецслужбами; з іншого боку, виявляти націоналістич­ний елемент, втягуючи його в «організацію», і пізніше позбавлятись від нього шляхом зни­щення або використовувати для агентурної розробки. Таким чином, до речі, енкаведис­ти планували знищити Максима Рильського та Остапа Вишню, щоб звинуватити у цьому злочині українське підпілля. На щастя, Служ­ба Безпеки ОУН дізналася про цю прово­кацію і попередила письменників19.

Згодом сталінськими спецслужбами було створено фіктивний провід ОУН на сході України та ряд регіональних осередків. Та­ким чином, на 5 березня 1944 р., за повідом­ленням радянських органів безпеки, на тери­торії Сумської області було виявлено чотири осередки ОУН, заарештовано 18 учасників і на двох оголошено розшук20.

Останнім часом вдалося розшукати доку­менти, які свідчать про те, що наші земляки брали участь у боротьбі УПА не тільки на за­хідних землях України, а й безпосередньо на території Сумщини. На сьогоднішній день по­ки що залишаються невідомими ті організа­ційні схеми, за якими керівництво українсько­го руху Опору проводило переїзд зв’язкових підпілля та рейди загонів УПА на східноукра­їнські терени. Серед цих груп на території Сумської області в завершальний період вій­ни та в різний час після неї відомі такі:

–         боївки братів Супрунів і братів Лузанів – Олександра та Івана (про них трохи далі).

–         боївка «Дулі», яка, за повідомленнями радянських джерел, «просочилася» з Волині і діяла на території Глухівського та Кролевецького районів. Вона здійснювала успішні напади на колгоспи, сільради, використову­ючи при цьому лісисту місцевість. У травні 1946 р. під час засідання сільради с. По­ділки, на якому обговорювався план поши­рення внутрішньої позики, партизани від­крили по активістах вогонь, убили секретаря парторганізації. Про це стало відомо Хрущо­ву, який особисто контролював проведення операції проти повстанців21.

–         Зовсім невелика група УПА під керів­ництвом братів Семенцових діяла на Глухівщині. Згодом вона поширила свою діяльність на Путивльський та Шалигинський райони. Відомо, що 30 травня 1947 р. відбувся ос­танній бій упівців із міліцією, який тривав по­над 4 години. Частина бійців загинула, ін­шим вдалося вийти з оточення. Остаточно міліція ліквідувала цю групу восени 1948 р.22

Проте найбільшого розголосу набула ді­яльність невеликої боївки УПА, яка оформи­лася в липні 1944 року на території Роменського та Недригайлівського районів. її очо­лював уродженець с. Вовківців Роменського району Цуб Микола Іванович. Він мав по­стійний зв’язок з Головним Командуванням УПА, неодноразово їздив на Рівненщину, звідкіля привозив інструкції про плани на­ступних дій. Сама група була невеликою – всього 6 чоловік, і складалася в основному з жителів сіл Вовківців та Погожої Криниці, терен яких був основною базою повстанців. Інструктивні наради за участю симпатиків з місцевого населення проводились на х. Ши­рокий Яр Роменського району. Завдання цього загону полягало в проведенні зброй­них акцій проти установ та представників радянської влади. При чому акцентувалася увага на тому, щоб знищувати тільки тих кол­госпних активістів, які були відомі своїм жор­стоким поводженням з мирним населенням. Під час експропріацій майна колгоспів по­встанці вели роз’яснювальну роботу серед населення про мету своєї боротьби23.

 

У ніч з 11 на 12 листопада 1944 року цим загоном було проведено напад на бригаду колгоспу ім. Будьонного (с. Вовківці), такий же наліт було здійснено 15-16 листопада в с. Погожа Криниця. Причому, як повідомля­ли своє начальство агенти НКВС: «все награ­боване майно і продукти харчування бан­дою було роздано населенню, яке співчува­ло їй і надавало всіляку підтримку»24.

Після вбивств кількох активістів Недригайлівський та Роменський райвідділи НКВС попросили допомоги з обласного центру. Було заведено агентурну справу «Автоматчики». Оперативну групу ББ («борьба с бан­дитизмом» – рос.) з виявлення і знищення за­гону УПА очолив підполковник держбезпе­ки Юсфін. Для агентурної діяльності Органи НКВС завербували одного жителя с. Вільша­на Недригайлівського району, який став «учасником» загону. Крім того, колишній ва­тажок однієї з кримінальних банд, перевербований працівниками НКВС, одержав аген­турну кличку «Гром» і був закинутий в район дій загону Цуба. 16 листопада 1944 року він зустрівся з Цубом біля хутора Ракова Січ Коровинської сільради Недригайлівського ра­йону і з того часу регулярно повідомляв сво­їх господарів про чисельність, місце перебу­вання та плани партизанів.

У ніч з 12 на 13 фудня 1944 року по­встанці ще розповсюджували листівки УПА в Погожій Криниці, Вовківцях і Коровинцях, не знаючи про те, що кожен їхній крок уже контролюється ворожою агентурою. Ко­ли «Гром» повідомив про заплановані замахи на місцевих партійних керівників, було здійс­нено операцію відділу ББ із знищення загону Цуба. 19 грудня 1944 року під час бою в х. Широкий Яр Роменського району командир загинув, учасники були схоплені25. В штаб-квартирі повстанців була захоплена зброя та 60 листівок Головного Командування Україн­ської Повстанської Армії. Про подальшу долю арештованих вояків нічого не відомо.

 

З повідомлень Сумського обласного управ­ління НКВС видно, що на боротьбу з укра­їнськими повстанськими загонами були ки­нуті значні сили каральних органів і партій­ного активу. Так, тільки в травні 1944 року було проведено 60 суцільних прочісувань в населених пунктах та 6 лісових масивах пло­щею в 58 км2, завербовано 677 агентів се­ред місцевого населення, у червні того ж ро­ку було організовано для тієї ж мети 18 опе­ративних бойових груп з числа комуністів, комсомольців та колишніх радянських пар­тизанів26. У доповідній записці на ім’я нар­кома Внутрішніх Справ УРСР Рясного за жовтень 1944 року говорилося про те, що: «вся агентурна сітка, як по відділу ББ, так і по районах області була виключно скерова­на на викриття контрреволюційного націо­налістичного підпілля». Водночас наголошу­валось на необхідності виявлення «дезертир­ського і бандитського елементу як бази повстанського руху».

У секретних донесеннях Конотопського міського відділу МГБ Конотопському райко­му КП(б)У за березень 1948 року повідомля­лося, що «На территории Конотопского и Кролевецкого районов продолжительное время действовала террористическая банда УПА, основным кублом этой банды являлось с. Озаричи, так как в селе Озаричи прожива­ли и скрывались главари банды УПА, братья Лузаны»27. З іншого документу відомо, шо брати Лузани: Олександр та Іван, у березні 1948 року на чолі свого загону здійснювали напади на партійні та радянські установи, розташовані в Конотопському і Кролевецькому районах Сумської області та Коропському районі Чернігівської області. «При чем во время налетов на культурные обьекты, как-то: клубы и ленуголки, конторы колхозов и сельсоветов, уничтожали портреты руководителей партии и советского правительства, и революционные плакаты…»28. Інше повідомлення доносить, що в селі По­півка, Конотопського району діяла боївка УПА під керівництвом братів Супрунів: Ти­мофія і Григорія29.

Отже, спираючись на ці та деякі інші до­кументи, можна стверджувати, шо протягом 1947-48 рр. на терені сіл Бочки, Попівка, Озаричі, Тулушка, Ленінське (Спаське), Ко­зацьке, Любитово велася справжня партиза­нська боротьба під ідеологічними гаслами ОУН-УПА.

Як видно з документів відділів ББ по Сум­ській області, така діяльність збройного під­пілля ОУН серйозно непокоїла радянське керівництво. 17 вересня 1947 року на адре­су начальника УМВС в Сумській області Со­колова прийшло розпорядження Т. Строкача: «Не пізніше 3/Х – 47 р. надайте дані про антирадянські прояви: Терористичні акти, диверсії, розповсюдження антирадянських листівок, прояви націоналістичного банди­тизму, скоєних учасниками ОУН та іншими антирадянськими елементами за період з 1/Х – 47 р. по 10/Х-47 р./

В повідомленнях опишіть кожен випадок антирадянських проявів, вказавши при цьо­му характер проявів, ким вони скоєні і на якому грунті»30.

У цьому ж документі розміщений звіт, з яко­го відомо, шо «В ніч на 20 січня 1947 року бандугрупуванням УПА, яке розроблялося по агентурній справі «Бойовики» було здійснено збройний напад на колгосп «Переможець» ху­тора Зазірського Глухівського району»31.

У ніч на 15 серпня ц. р. два учасники УПА, озброєних автоматами, здійснили на­пад на контору колгоспу с. Ленінське Кролевецького району. При цьому сторожам вони заявили: «ми не бандити, а люди котрі бо­рються за самостійну Україну. Ми колгосп­ників не грабуємо, а беремо тільки в колгос­пах, так як все одно усі продукти будуть ви­везені комуністами, а колгоспникам нічого не залишиться»32.

Отже, на основі нещодавно виявлених до­кументів можна зробити висновок, що Провід ОУН, а згодом і Головне Командування УПА, наполегливо працювали над закріп­ленням своєї ідеологічної та військової при­сутності на північно-східних землях України. В період II Світової війни і після неї окремі боївки УПА діяли і на території Сумської об­ласті. Більш того – їх дії знаходили підтримку місцевого українського населення, особливо в період голоду 1946-1947 рр.

Проте, тільки дослідження всього комп­лексу документів ворожих спецслужб, а та­кож документів самих структур ОУН-УПА дасть можливість створити цілісну картину того, що відбувалося на Сумщині під час Другої Світової війни і протягом майже деся­ти років після неї.

 

Використані джерела:

1Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж; Нью-Йорк; Львів: Атлас, 1993. – 658 с.

2Сергійчук В. Діяльність підпілля ОУН на Сході України // Визвольний Шлях. – 1995. – Ч. 8. – С. 965-971.

3Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політич­ний та історико-правовий аналіз. – К., 1994. – Кн. 1. – С. 360-367.

4Коваль М. Просвіта в умовах «нового порядку» (1941-1944 рр.) // Український історичний журнал. – 1995. – № 2. – С. 37-42; Ко­валь М. ОУН – УПА и «Третий рейх» // Политика и время. – 1991. – № 5. – С. 70-76; Коваль М. Прав­да безнадійних змагань // Політика і час. – № 9. – 1997. – С. 75-83.

5Бутко С. Визвольні змагання ОУН та УПА на Чернігівщині // Матеріали науко­вої конференції: ОУН-УПА, (історія, уроки, су­часність). – Стрий: ТОВ УВІС, 1993. – С. 50; Бугко С. Багряними шляхами // Голос України. – 1993. – 19 березня. – № 51 (551). – С. 13.

6Яценко О. ОУН(б) в центральній та східній Україні в період нацистської окупації (1941-1943) // megapоlіs.кhаrкоv.uа/uк/(main)/351.

7Іванченко І. Ді­яльність похідних груп ОУН на Дніпропетровщині в роки ІІ-Ї світової війни. – Севастополь, 2003.

8ДАСО. ФР. 7641. – Оп. 1, спр. 399.

9ДАСО. ФР. 7641. – Оп. 5, спр. 5, арк. 64.

10Там само. – Арк. 66.

11Там само. – Арк. 66.

12Шлях перемо­ги. – 2000. – Ч. 18. – 11 травня. – С. 8.

13Іванущенко Г. Залізом і кров’ю: Історико-документальні на­риси. – Суми: Собор, 2001. – С. 121.

14ЦДАВОУ. Ф. КМФ-8. – Оп. 2, спр. 461, арк. 104.

15ЦДАГОУ. Ф. 62. – Оп. 1, спр. 182, арк. 114.

16ДАСО. ФР. 2191. – Оп. 1, спр. 102, арк. 1 зв.

17ДАСО. ФП. 40. – Оп. 1, спр. 113, арк. 88-88 зв.

18ДАСО. ФР. 29. – Оп. 1, спр. 27, арк. 129-130.

19Мудрик-Мечник С. Служба безпеки революцій­ної ОУН у боротьбі з НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ. – Тернопіль, 1994. -С. 78.

20Білас І. Репресивно-ка­ральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. – К., 1994. – Кн. 1. – С. 360-367.

21Соколов Г. Обеспечение безопасности граждан в первые послевоенные годы // Служение народу. – 1967. – № 11.

22Там само.

23Архів УМВС в Сумській області, доповідні записки за 1944 рік. – Спр. З, арк. 123 зв.

24Там само. – Арк. 204.

25Там само. – Арк. 201 зв.

26Там само. – Арк. 86 зв.

27ДАСО. ФР. 42. – Оп. 1, спр. 302, арк. 52 .

28Там само. – Арк. 25.

29Там само. – Арк. 121-12 Ізв.

30Архів УМВС в Сумській області, відділ ББ з оперативною звітністю за 1947 рік. – Спр. 1, арк. 132 зв.

31Там само.

32Архів УМВС в Сумській області. Відділ ББ з оперативною звітністю за 1947 рік. – Спр. 2, арк. 135.

Джерело Сумський історичний портал