Серед нас є живий історик Владіслав Кочуровський, з яким ми поїхали в Волноваський район, де ми натикнулися на цікаву бабусю, якій вже 91 рік. Ми знали, що в селі Новотроїцьке була підпільна комуністична організація. Це зовсім поруч, так що можна перевірити. Там є така Марта Мартовецька – відомий у своїх місцях учитель. Ми приїхали туди, привіталися з нею. Я сказав, що привіз їй привіт з 1943 року – документи Ольгінського НКВД. З документів виходило, що саме в Новотроїцькому була комуністична підпільна організація, яка випускала листівки й розповсюджувала їх по всьому Ольгінському району. З документів НКВС виходило, що половина з тої групи були закляті націоналісти, у тому числі й Марта Мартовецька. Всі вони були члени «Просвіти», роз΄їзжали по території району й агітували за Самостійну Україну. Бабуся сказала нам, що розповість все. Останній раз вона розповідала все це «оперу» НКВД у 1943 році. Я нагадав їй призвище одного агента з Новотроїцького Лугового, він же Мосієнко. Вона його прекрасно знала і одразу згадала, що саме він намалював портрет Гітлера.
Як же впало саме підпілля? Дуже просто. Входять радянські війська, До них одразу ж виходе радянська агентура, і починаються писатися доклади «о продєланой работє». Самий серйозний доклад написав завкафедрою Донецького медінституту вже відомий нам Дорошенко. Це 18 сторінок, він є в нашій книзі. Він детально описав, що робилося в Ольгінці, де і хто з націоналістів працював у Донецьку, хто і що казав, де живе… Його одразу ж прикрепдюють до одного з фігурантів – Свічінського і викладача на сьогодні Донецького універу – Софтенко, який під час окупації працював у Селідівському і Авдіївському районах керівником відділів освіти. Софтенка Дорошенко підвів до ваишки і Софтенка розстріляли. Софтенко фактично нікого не здав. Свічінського взяли в 1945-му, коли підпілля вже було майже все виявлене і воно вже менш інтересувало НКВД в Сталіно.
НКВД всіх своїх агентам, які вели й здавали ОУНівців віддячили оригінально – в основном кулею. Наприклад Вібе, який написав на 40 сторінок доповідь. Вона лежить в СБУ, Вібе реабілітований – зверніться, отримайте, там люди не жадні, дадуть поработать й побачите. Він описав весь окупаційний період, але ж при цьому уточнював, що до нього не виходили на зв΄язок, тому работа була погана. А тут 1945 рік. Вібе, про що ніхто не говорить, був в складі спецгрупи, яка діяла по виявленню німецьких агентів на теренах Західної України. Його отправили в Сталіно по особистій вказівці наркома Савченка, як дуже цінного агента. Він сюди приїхав, написав, відчитався, як видно зі справи, розписав все, що міг, але він уперся, заявив донецьким організаторам підпілля, що до нього ніхто не виходив на звязок, ви, кавже, нічого не робили, я працював тут сам, не треба на мене вішать ваші гріхи, що ви тут все профукали. Йому сказали: добре, нема питань. Потім спитали, чи бачив він розстріли комуністів, ходив на допроси, тощо? Значить приймав у цьому участь. Розстрілять! І Вібе віддячили розстрілом. А реабілітували його у 1984 році по вказівці Андропова, тому, що жінка написала сльозного листа.
Григорій Чеховський. Саме смішно, що це людина, яка працювала в ОУН, була в Горлівці, засвітила, як я розумію всих. Приходять радянські війська, кажуть йому, що він гарний хлопець, дають йому Горлівську міськраду, він каже дякую, але проходить рік і він отримує 15 років таборів. Чому це так ставалося? Є враження, що агенти багато знали і більшість з них не хотіла мовчати.
На сьогоднішній день один «русскій брат», не буду називати його призвище, який має дуже великі зірки на погонах в російському ФСБ, був причетний до ліквіджації ОУНівуського підпілля в Ясинуватій. Він приїхав до тітки (опублікувала все це Валентина Арсентійовна Руденко), яка переховувала у окупації його сім΄ю. Тітка розповіла йому, що їхній родич Колєснік і Поліщук зв΄язалися з ОУН. Він одразу пішов у відділ НКВД і заявив на всю ту сім΄ю. Тітку завербували (агент Лиманская). Колєсніка судять і чомусь одразу убивають в таборі. Доля Поліщука така ж сама. Нашого героя після цього одразу беруть у СМЕРШ і він стає дуже великою людиною. Ми поставимо відомості про цю справу в інтернет і мені цікаво, чи там у Москві трепетнеться сердце у когось, згадає, що він на костях зробив собі кар΄єру?
Сьогодні життя склалося так, що у нас, українських націоналістів грошей дуже мало. Але у нас дуже багато документів, які висвітлюють правду про нашу історію. Тому видання книг з суто фінансових причин для нас справа важкувата. Але вже є десь 600 набраних сторінок для двотомника і майже зібраний його бюджет. Шістьсот сторінок документів. Причому всі документи – першоджерела, це те, що саме цікаве дослідникам. В блищайші місяці цей двотомник буде надрукований. От там обов΄язково буде протокол того «дяді». І тоді ми зберемось на пресухі (презентації), і відкрито запитаємо СБ: Є справа Колесніка й Поліщука? Чи є там протоколи і заяави цих рєбят? Нехай нададуть відповідь офіційно! А ті заяви в нас одскановані, від них ніхто не отопрьотся. Валентина Арсентійовна Руденко друкувала це десять років тому, але їй поставили умови не ставити прізвища, бо дядя був у Москві при «бальших пагонах». А ми надрукуємо все, як є. Нехай люди знають правду. Нехай знають хто своїх «тьоть» здавав.
Далі буде…