В 1930 році на Галичині розгорнулася невелика громадянська війна. Спочатку українці, зважаючи на повне безправ’я, почали палити скирти польських колонізаторів, а потім поляки запровадили «пацифікацію» (заходи до «примирення»), в ході яких військо разом із парамілітарними організаціями застосовувало сили щодо українських культурних та громадських діячів і установ.
Ці події звернули увагу багатьох міжнародних видань (пораховано, що у Німеччині з’явилось 312 публікацій про «пацифікацію», в англомовній пресі Великобританії, США й Канади – 165, Чехословаччині – 40, в Італії та Франції по 20), а 63 англійські парламентарі звернулися з цього приводу окремим листом до Ліги Націй.
«Довго тліючий спротив українців проти крадежі їхньої незалежности вибухає у формі теперішнього бунту проти польського панування. Українці з Східньої Галичини не мають нікого, хто заступав би їх у Лізі Націй. Американські кореспонденти подають, що українські петиції і скарги просто викидалося завжди до смітника, бо в Секретаріаті Ліги Націй немає нікого, хто цікавився б тими людьми. А тому не можна дивуватися, що українці в Галичині вибрали інші, безпосередніші засоби, щоб заговорити про свої кривди».
«The Nation» (05.11.1930).
«Акцією керує терористична військова організація, яка змагає до визволення Східньої Галичини з-під польської окупації та до створення, разом із теперішньою «УССР», незалежної української держави. Ці підпали нагадують методи ірляндських терористів 80-тих років минулого сторіччя».
«Тhе New Уогk Herald Tribune» (16.10.1930).
«Сьогодні, 13 серпня 1930 року, Львів бувцілком відрізаний від світу тому, що члени Української Військової Організації знищили телеграфні й телефонні дроти, а також: зіпсували дроти залізничної сигналізації. Зі Львова вислано спеціяльні локомотиви, щоб зустрічали над “іжджаючі поїзди й відпроваджували їх до Львова, поки відремонтується сигналізацію. Лише завдяки цьому поспішний поїзд, який ішов з Букарешту до Берліну, оминув катастрофу. Цей новий замах українців на комунікаційне сполучення, яке єднає Львів з рештою світу, є правдоподібно демонстрацією проти відкриття щорічних Східніх Торгів, у Львові, яке повинно відбутися наступного тижня… Поляки бояться ще більших заколотів восени. Тоді в Женеві відбудеться засідання Літ Націй і українці намагатимуться використати цей момент для своєї справи».
«New Уогk Тіmeз»
«Під час однієї моєї поїздки до Галичини мою увагу притягнули до себе нелюдські відносини в тому краю: у багатьох містах і селах польська поліція зганяла українських селян і жорстоко катувала їх без жадної видимої причини. Я вибрався в терен як лікар. В одному селі я знайшов п ‘ятнадцять скатованих українських селян. Польські лікарі відмовили їм лікарської допомоги, а українських лікарів, які намагалися їх обслужити, не допущено до них. Я заходився їх лікувати разом із чотирма іншими медиками, але під час праці нас усіх арештовано, запроторено до тюрми й обвинувачено в шпигунстві. Нам не дозволено порозумітися між: собою, ані з адвокатом. Зроблено спробу закинути нам революційну діяльність, шпигунство в користь німців, у користь большевиків, чи врешті кинено закид, що ми вдаємо з себе висланців Ліги Націй. Нас звільнено щойно після 24 годин на інтервенцію британської амбасади».
«Маnitooba Fгее Ргеss» (24.12.1930).
«Частина, шість мільйонів народу, веде розпачливу боротьбу в обороні перед денаціоналізацією поляками, боротьбу, яка останніми місяцями через нездатність Літи Націй призвела до відвертого повстання… Ошуканий у своїх правах народ удався до самооборони. Спершу вона мала характер демонстрації, щоб звернути увагу світу на невирішене українське питання… Заходи польського уряду звернені не лише проти таємної організації, яка виконує акти саботажу, але й проти непричетних українських культурних та економічних організацій по містах і проти українських селян по селах».
«Вerliner Borsenzeitung» (жовтень 1930).
«Після десятьох років доводиться ствердити, що Польща не зробила нічого, щоб виконати взяті на себе міжнародні зобов ‘язання супроти українців. Не реалізовано ні автономії, ані не створено українського університету, сотнями замикається українські школи, а національні прагнення українців переслідується. Рівночасно з акцією винародовлення українців розпочато військову колонізацію і цим способом від українського хлібороба відібрано сотні тисяч гектарів землі… Кого ж може дивувати, що такі методи викликають лише ненависть? Сьогоднішні польські проводирі, які мають за собою революційну діяльність, мусять усвідомити собі те, що масу населення 7 мільйонів, як це є з українцями в Польщі, не дасться відразу зденаціоналізувати, та що в тому народі, крім історичної традиції й останньої визвольної боротьби, є свідомість того, чого в нинішні часи нація має право вимагати».
«Der Jung Deutsche» (5.10.1930).
«Пацифікація України силою карних експедицій, є без сумніву, найбільш руїнницьким нападом, що був колинебудь зроблений наякунебудь національну меншість, та найгіршим порушенням зобов’язання щодо меншостей. Бож справді, протягом трьох тижнів нищено цілу культуру, і то високу культуру: кооперативи, школи, бібліотеки й інституції, що їх побудували українці впродовж: довгих років праці, жертв та ентузіазму».
«Тhе Маnchester Guardian» (14.10.1930).
«Україніці витримували з подиву гідною пасивністю, аж поки дехто із радикальних кіл почав палити скирти польських господарів. У відповідь на це на села наїхали відділи польської кінноти та поліції, без розбору арештовували та били селян. Ці операції робились таємно, але для сучасної історії не було найменшого сумніву, що тут відбувся один із найбільших актів насильства, що його коли-небудь у новітні часи було організовано. Точно невідомо, скільки селян побито, але обережний підрахунок вказує приблизно на 10000 осіб, з яких майже всі були невинні».
«Тhе Маnchester Guardian» (22.11.1935).
«По українських селах Східньої Галичини польська кіннота та поліція брутально б ‘є священиків і селян нагайками, ганебно ґвалтують жінок, здирають із селянських хат солом’яні стріхи, замикають школи, грабують кооперативні крамниці, нищать бібліотеки та грабують населення реквізиціями харчів… Становище українців невигідне ще й тому, що хоч вони творять найбільшу національну меншість в Европі, то проте не мають нікого, хто б боронив їхні права перед Ліґою Націй… Варварська поведінка вояків під час «пацифікації» до такого рівня обурює українських селян, що в усій Східній Галичині панує небезпечний дух неспокою».
«Тhе New Уоrk Неrald Тrіbune» (18.10.1930).
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”
- Погроми в українських установах