Вистачить для прикладу навести такі слова з книжки Ісаака Мазепи п. н. “Підстави нашого відродження” (1946):
“Донцовський націоналізм залишився ідеологією Організації Українських Націоналістів (що повстала під його впливом), аж до початку другої світової війни. Наші націоналісти зрозуміли пропаганду Донцова, з його захопленням “чинами” Муссоліні, як заклик, до наслідування ідеології фашизму. Тому не задовольняючись абстрактною теорією Донцова, його прихильники почали самотужки шукати конкретизації його “програми” за допомогою теорії й практики італійського фашизму, тим більше, що саме в цей час (початок тридцятих років) італійський фашизм досягнув свого найбільшого розвитку”.
До цього можна тільки додати, що сопартійники Ісаака Мазепи, соціял-демократи, так само як і соціялісти-революціонери, ніколи не мали іншого окреслення для українських націоналістів, як “фашисти”, “нацисти”, “реакціонери” і “терористи”, намагаючись навіть уникати означення “українські націоналісти”. Що більше ще далеко до створення ОУН, Ізаак Мазепа виступав у 1927 р. у Варшаві, Подєбрадах і у Львові з публічними рефератами проти тодішньої “Леґії Українських Націоналістів”, і його виступи були такі ж тенденційні, необ’єктивні, як і пізніші виступи проти ОУН, від першого ж дня її існування (1929) аж по 1946 р., коли то оголосив цитовану книжку.
Другим прикладом тенденційности, необ’єктивности і навіть несовісности можуть служити вжиті в 1952 р. та ще й не в агітаційній літературі чи навіть у публіцистиці, а в науковім творі “Енциклопедії українознавства”, такі слова, опрацьовані д-р Степаном Бараном і д-ром Степаном Витвицьким, обома провідними членами УНДО:
“ОУН була до певної міри українським відповідником тодішнього німецького та італійського націоналізму. З її ідеологів найбільшої популярносте набув Д. Донцов, особливо завдяки своїй критиці українського минулого та демократичного світогляду”.
Такі писання, як обидва цитовані, осудугідні не так тому, що вони вийшли з-під пера колишніх і теперішніх прем’єрів і міністрів, провідників партій і визначних публіцистів, які — хоч супротивники — повинні були здобутися на певну об’єктивність, але тому, що вони свідомі неправдиві. Бо ж хто як хто, але І. Мазепа вже в початках існування ОУН, а тим більше по 17 роках, знав, що ані ОУН не повстала під впливом Донцова, ані Донцов не був ідеологом ОУН, і що Донцова “Націоналізм” появився в 1926 р., отже тоді, коли на рідних землях і в низці еміграційних осередків існували вже від років націоналістичні організації, які в 1927 р. покликали до життя “Провід Українських Націоналістів” і з черги злилися в ОУН (1929), при чому ні “Конґрес Українських Націоналістів”, який покликав до життя ОУН і визначив її ідеологію, ні пізніше ПУН не прийняли ідеології “Націоналізму” Донцова як ідеологію ОУН. А втім Донцов не тільки вже в 1927 р. відмовив усяку співпрацю з існуючим тоді ПУН, а що більше, вже з 1928 р. зазначив своє негативне становище (НВісник ч. 7-8 ) до тодішніх починів організованого націоналізму з-приводу появи “Розбудови Нації” (1928) і в тому ж році “Розбудова Нації” (ч. 7-8) оголосила відповідь Проводу Українських Націоналістів Донцову, відповідь з-під пера інж. Д. Андрієвського. І від того часу тривали постійно напружені відносини між Донцовим і ПУН аж до 2-ої світової війни, при чому Донцов Нераз робив у ЛНВ і “Віснику” полемічні випади проти поодиноких членів ПУН.
Партійні противники утотожнювали ідеологію ОУН з ідеологією “Націоналізму” Донцова не тільки з простої злоби, але передусім тому, що це було їм вигідно для поборювання українського націоналізму. Виступаючи проти Донцова як проти чолового представника українського Націоналізму і “ідеолога ОУН” та ототожнюючи Донцова і його “вістниківство” з націоналістичним табором, супротивники били по українському націоналізмі в цілому, при чому український організований націоналізм (зовсім відмінний від донцовства) побивали донцовством, з яким їм легше було боротися. Отже так вони розраховувалися з українським організованим Націоналізмом за донцовство, а що більше за італійський фашизм, за німецький нацизм та за інші чужі рухи і ідеї, що їх популяризував між українцями Донцов. І робили це вони свідомо, бо так І. Мазепі, як іншим соціял-демократам, подібно як усім іншим партійникам, було добре відомо, що ОУН ані не наслідувала, ані !не прийняла чи конкретизувала, ані не ‘пропаґувала чи хочби тільки популяризувала ідеологію італійського фашизму, а навпаки в низці енунціяцій і публікацій (напр. “Фашизм” проф. 0. Мицкжа) відмежувалася від неї. Але це ніяк не перешкоджало партійникам (які навіть не цікавилися ідеологією і програмою ОУН) цілими роками вести настирливу, вперту, брехливу пропаганду, немов то український націоналізм це “копія чужих рухів”, це “фашизм”, “український нацизм” і саме завдяки отій пропаганді соціялістів наші вороги — поляки і большевики — заговорили й собі про “німецьку інтриґу”, “українських фашистів”, “нацистів” та ін.
Володимир Мартинець, “Ідеологія організованого і т.зв. волевого націоналізму”