25 лютого 2012 року Січеславський “Сокіл”, Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, молодіжний патріотичний клуб “Молода Січ” вшанували пам’ять про Олену Телігу та її побратимів, розстріляних 70 років тому в урочищі Бабин Яр. Зібрання відбулося у Дніпропетровській обласній бібліотеці для молоді імені М. Свєтлова, де клуб “Молода Січ” створений та працює більш як десятиліття. Прийшли до бібліотечного залу також представники інших національно-патріотичних партій та громадських організацій Січеславщини.
За історичними відомостями, видатна українська поетеса, патріотка і мужній борець пішла у вічність 21 лютого 1942 р. Тож цього дня в храмі Покрови Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви, що діє в Січеславі, відслужили панахиду за О. Телігу, її чоловіка М. Телігу та їхніх побратимів, розстріляних гестапівцями того ж дня. Помолилися за душі всіх, хто поліг за Україну та ще тисяч невинних жертв війн та голодоморів. (http://www.tovarystvotelihy.ho.com.ua/tovarystvo/start.htm)
Таким чином, зібрання 25 лютого не було жалобним заходом, а стало змістовною розмовою про життя і діяльність української поетеси і громадської діячки О. Теліги, про значення її творчості та боротьби для нашого часу.
Інформацію під символічною назвою “Поворот” підготувала голова Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства ім. О. Теліги Тетяна Хуторна. Вона розповіла про життя поетеси з вересня 1941 по лютий 1942 рр., період, коли О. Теліга прибула до Києва займалася політичною та літературно-просвітницькою діяльність до її арешту розстрілу гестапо. «“Поворот” – вірш Олени Теліги, в якому ще зовсім молода поетеса не лише висловила свою найбільшу мрію: повернення в Україну, зокрема до Києва, а й виявила дивовижний дар передбачення щодо того, як саме відбудеться поворот на Батьківщину. Рідний край і справді зустрів поетку як чужина. Проте Олена Теліга самовіддано працювала на літературно-просвітницькій ниві, сподіваючись “великим вогнем любові розпалити знов всі ті почування, які ніколи не загасали: почуття національної спільноти і гострої окремішності” в українців, що до війни 20 років жили за радянської влади.
Перетнувши кордон, добираючись до міста своєї юності, Олена Теліга дедалі більше переконувалась у правдивості слів багатьох друзів, які не радили цього робити. Маючи правдиву натуру, не приховувала своїх вражень від побаченого та пережитого у перші тижні на Батьківщині. Працювала у створеній Олегом Ольжичем Українській Національній Раді. Звісно, активність ОУН в Києві довго не могла залишатися поза увагою німецьких властей. Столиця жила в постійному очікуванні арештів. 9 лютого 1942 р. Олену Телігу, Михайла Телігу та інших членів Спілки письменників, які прийшли до її приміщення того дня, заарештувало гестапо, влаштувавши там засідку.»
Талановита поетеса і палка публіцистка була переконаною націоналісткою, входила до ОУН. Чи не найбільшу роль у світоглядному виборі О. Теліги відіграв творець однієї з історичних модифікацій українського націоналізму Д. Донцов. Голова Січеславської обласної молодіжної громадської організації “Сокіл” побратим Ревуч у своєму виступі говорив саме про взаємовплив на творчість та політичну діяльність цих двох постатей: О. Теліги та Д. Донцова. Зокрема детально зосередився на тих розділах книги Д. Донцова “Поетка вогняних меж Олена Теліга”, де автор не лише надає схвальні характеристики поезії О. Теліги, (порівнюючи її з Т. Шевченком і називаючи сучасною Л. Українкою), а й детально аналізує стиль віршів з точки зору багатства мовних засобів і стилістичної вправності авторки.
«Кредо як її життя, так і поезії – це гаряче пульсуюче бажання жити, бажання, яке, здається, зараз розірве зовнішню скорупу, всі рамки, що його стримують, і вибухне назверх. Все в ній є порив до яскравого, до блискучого, порив летіти крізь бурю і небезпеку. Це чисто анімальне відчуття радости життя, упоєння його п’янким виром, виладованням надміру сили. В це життя влетіла вона «рудим конем в червоній амазонці». Типова постать національної нашої стихії з дикою енерґією, степового українського скакуна», – зацитував Д. Донцова побратим Ревуч.
«Ці слова ніби ще раз пояснюють, як і чим жила Олена Теліга і чому сама обрала свою долю. Для нас її життя – зразок, патріотична яким молодь не може не захоплюватись. Вона – справжня героїня. За своє не дуже довге життя Олена Теліга зробила для України більше, ніж уся сьогоднішня влада. Ми маємо пам’ятати і говорити усім про усіх славних українських жінок. Слава Україні!», – завершив виступ побратим Ревуч.
Побратим Святоша, секретар Січеславського “Сокола”, згадав про знайомство та спільну діяльність – як в імміграції, так і у Києві – О. Теліги та О. Ольжича. Представники одного покоління, Олена і Олег різними шляхами прийшли в ОУН і долучилися до визвольного руху, але до останньої миті своєї дружби залишались однодумцями. Щоправда, О. Теліга не виконала одного важливого наказу свого провідника: відмовилась залишити Київ, аби уникнути арешту, врятуватись. Зробила свідомий вибір, довівши свою здатність померти заради національної ідеї.
Далі присутні обговорили досить провокативне питання одного з учасників зібрання щодо життя і смерті О. Теліги: «Чому Телігу вважають героїнею? Що вона героїчного здійснила?». Зрозуміло, такі питання виникають, і не лише у тих, хто необізнаний з історичними подіями того часу та біографією письменниці. Тож відбулася дискусія, у якій молодь із “Молодої Січі” та “Сокола” палко і переконливо доводили (і довели!), що О. Теліга – одна з небагатьох героїнь, яка не лише жила, а й померла: гідно, без страху і каяття. Вона переступила через осуд, стереотипи того оточення, у якому виросла, і стала не лише говорити українською, а й думати і писати поезії. Вона творила і слово було її зброєю в умов смертельної небезпеки. Незламний і безкомпромісний характер зробили цю зброю такою, що поціляла у ворогів безвідмовно.
Підсумковими словами, сказаними з нагоди вшанування пам’яті незламної поетеси стали рядки з публікації українського громадського і політичного діяча, історика і публіциста Богдана Червака: «Олена Теліга – зразок суспільної поведінки людини, позбавленої комплексів меншовартості й страху. Це те, що зветься справжнім характером. Не випадково вона так часто у своїх поезіях вживала слово «грань», яким, з одного боку, означувала чітку межу між добром і злом, своїми і чужими, життям і смертю, а з другого – вимагала від своїх героїв її переступити, відважитися на вчинок, гідний лицаря».
Прес-служба Січеславської обласної молодіжної громадської організації “Сокіл”
e-mail: SicheslavSokil@gmail.com, dnipropetrovsk.oo.presa@svoboda.org.ua