Це гасло було розміщене на першій сторінці підпільного націоналістичного видання «Сурма». За переховування націоналістичних видань – «Сурми» чи «Розбудови Нації» гарантовано можна було отримати термін ув’язнення.
Видання УВО-ОУН підтримували не лише членство Організації, але й творило велику мережу прихильників національно-визвольної боротьби. Один із провідних бандерівців залишив свій спогад про «Сурму», або, як її називали серед членів Проводу – «Трубку»: «Бувши в шостій клясі у станиславівській гімназії, я зловив за руку одного студента, якого імени не можу подати, як він мені давав у кишеню «Сурму», і скоро до нього заговорив: «Не бійтеся мене, я вас не зраджу, я вже давно шукаю за кимсь таким, як Ви». Від того часу я діставав від нього кілька чисел «Сурми». Я дійсно шукав за кимсь таким вже довший час, бо раз я купив хліб у склепі, а продавець завинув мені той хліб у польську газету «Ілюстровани Кур’єр Цодзєнни». Жуючи хліб, я переглядав газету й на своє здивування побачив знімку першої сторінки «Сурми». Я дістав собі побільшуюче скло і прочитав, що там у «Сурмі» писалося, а потім все переписав і вивчив напам’ять. Я страшно був втішений, що по програній війні не всі здалися і ще є такі, що дальше борються за волю України…».
«Сурма» щомісячно десятитисячним накладом видавалася спочатку у Берліні (Німеччина, 1927-1928 рр.), а пізніше – у Каунасі (Литва). Різними конспіративними шляхами газету переправляли на Західну Україну, але це тривало до вбивства міністра внутрішніх справ Пєрацького – на вимогу Польщі литовці припинили видання «Сурми».
Подібна доля чекала й інше видання Проводу Українських Націоналістів – «Розбудову Нації», яка видавалася у Празі в 1928-1934 роках. У перший рік свого існування «Розбудову Нації» навіть легально пересилали із Праги до України, втім поліція швидко зрозуміла, що має справу з виданням, яке не поступається «Сурмі» в своїх національно-визвольних поглядах. Смерть Пєрацького стала причиною заборони й видання «Розбудови Нації».
Окрім двох згаданих відомих видань, ОУН мала ряд бюлетенів та обіжників для інформування членства. А з 1930 по 1934 роки на Стрийщині було облаштовано справжню підпільну друкарню. Обсяги її видань були настільки великими, що довелося створити цілий транспортний відділ, який займався транспортуванням літератури до Львова, а також забезпеченням друкарні фарбою та папером. Часто можна було бачити під столицею Галичини підводи, які на шляху до Львова були наповнені дровами, під якими знаходилася нелегальна література, а через якийсь час поверталися із непроданим товаром, під яким були фарба та папір.
Поза періодичними виданнями та листівками великий виховний акцент ОУН робила на популяризацію націоналістичної літератури. Недарма ж з першої сторінки «Сурма» закликала: «Передавайте з рук до рук, з хати до хати!», а на останній: «Читайте книжки!».
В наступному десятилітті, в кінці 1940-х, націоналістам доведеться видавати підпільні газети протибільшовицького характеру і саме досвід «Сурми» та «Розбудови Нації» дозволить випрацювати принципи ефективності підпільних видань:
ЗАПОВІДІ ПІДПІЛЬНОЇ ГАЗЕТИ
Я Твій довірений приятель, що в умовах жорстокої сталінсько-большевицької дійсности приходжу Тобі сказати слово правди, розповісти про Україну, порадити, що маєш робити і як боротися за кращу долю. Не лякайся мене, бо про Тебе я нікому не скажу, але пам ‘ятай:
• за видання і за кольпортаж мене Твої товариші-друзі кладуть свої голови і тому бережи мене як зіницю ока;
• обережно мене читай – в полі або в кімнаті, при замкнених дверях і вікнах, тихо чи шепотом, щоб ворог не бачив і дурень не чув;
• читай скоро і другому передай, бо на мене ждуть тисячі таких, як Ти, і тому злочином є тримати мене;
• з хати до хати, з рук до рук;
• передавай мене лише тим, до яких маєш довір ‘я і які, як і Ти, після прочитання передадуть мене далі;
• знищити мене можна лише тоді, коли ворог наступає, а заховати мене вже нема часу; інакше шануй мене, бо я йду будити народ до великого революційного діла – будувати Українську Самостійну Соборну Державу.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”
