ЧИ МИ, УКРАЇНСЬКІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ І ПОВСТАНЦІ,
БОРЕМОСЯ ПРОТИ БОЛЬШЕВИЦЬКИХ ГНОБИТЕЛІВ
І ЕКСПЛУАТАТОРІВ?
Для декого із совєтських людей, може бути незрозумілим, саме чому ми, бандерівці, боремося проти большевиків, проти совєтської влади? Адже ж так може думати дехто із обдурених большевицькою пропагандою совєтських людей – большевики “найкраще в світі розв’язали національне питання”, “побудували соціялізм”, “щиронародну демократію”.
Усе те, що говорить большевицька пропаганда, про політику большевицької партії і здобутки совєтської влади, також підступна і безлична брехня. Правда про Совєтський Союз цілком протилежна до того, що говорить про нього большевицька пропаганда.
Ми, бандерівці, боремося проти большевиків тому, що вони як щодо України, так і щодо всіх інших неросійських народів СССР провадять політику жорстокого національного гноблення й економічної експлуатації.
Український народ, як і кожний інший совєтський неросійський народ, не має в СССР ніяких національно-політичних прав, і перебуває у стані повного політичного поневолення. Т. зв. Українська ССР, як і кожна інша т. зв. союзна республіка, являється по суті не “незалежною державою українського народу”, як про це брешуть большевики, а звичайною адміністративною одиницею, звичайною безправною губернією большевицької імперії. Ні “верховна рада” УССР, ні її “уряд” не мають ні тіні тих прав, що ними звичайно користуються ці інституції у справді незалежних державах. Т. зв. суверенність союзних республік – не тількі фікція, пуста фраза, призначена большевиками для обдурювання працюючих мас Совєтського Союзу і всього світу, фраза, що не має найменшого практичного значення. Ні “верховна рада” УССР, ні її “уряд” не можуть нічого зробити самостійно, без згоди на це московського центру. Український народ, як і кожний інший неросійський совєтський народ в системі большевицького СССР є фактично позбавлений будьяких можливостей свобідного волевиявлення, незалежного керування своїми справами. Про все, згідно тільки з власними імперіялістичними інтересами, цілковито ігноруючи потреби окремих народів, всупереч їхнім найжиттєвішим інтересам, вирішує большевицький імперіяльний центр – большевицька Москва.
Большевики жахливо експлуатують Україну, як і кожну іншу т.зв. союзну республіку, в економічному відношенні. Кремлівські імперіялісти використовують Україну в першу чергу як сировинну базу для промисловости центральних районів Росії. До промислових районів Росії з України вивозять вугілля, чавун, сталь, хліб, м’ясо, овочі, а завозять звідтам сюди складні машини, складне фабричне і заводське устаткування, текстильні вироби. В Україні взагалі не розбудовується складного машинобудування, модерної хемічної промисловости, текстильних фабрик. В Україні, нпр., яка являється найбільш розвинутим вугільним і металургічним районом СССР, перший автобудівельний завод большевики заплянували побудувати щойно в четвертій п’ятирічці. Чи ж це не говорить про те, що Україна в системі большевицького СССР перебуває на становищі колонії!? Це брехня, що “за роки совєтської влади большевики розбудували в Україні високорозвинуту індустрію”. Большевицькі імперіялісти розбудували тільки ці галузі індустрії, які сприяють викачуванню з України промислової і сільськогосподарської сировини (нпр., видобувну промисловість, сільськогосподарське машинобудування, заводи, що продукують устаткування для вуглевидобувної і залізорудної промисловости, паровозобудування).
В Україні, як і в кожній іншій т.зв. союзній республіці, большевики проводять політику жорстокого культурного гноблення. За роки большевицької влади в Україні ЧК, ГПУ, НКВД, МВД, МГБ знищили сотні українських вчених – істориків, мовознавців, літературознавців, економістів, знищили сотні письменників, поетів, мистців. Діячам української культури забороняється творити в національному, патріотичному дусі. В цей спосіб цілковито загальмовано всякий розвиток української культури. Усе життя в Україні русифікується. У всіх адміністраційних, культурних та економічних інституціях, у всіх університетах, інститутах фактично панує російська мова. Неподільно панує російська мова в армії. Її накидається українському народові методами посереднього тиску. Всюди насаджується російсько-шовіністичну, імперіялістичну ідеологію, переслідується кожну українську патріотичну думку, кожне патріотичне українське почування. В російсько-шовіністичному, імперіялістичному дусі висвітлюється історію України, історію української культури, поборюється захоплення рідним минулим. Українська преса, радіо, театр, література, наука поставлені в Україні цілковито на службу русифікаторської політики большевицьких поневолювачів. Уся культурна політика большевицьких гнобителів в Україні має на меті повну культурну асиміляцію України з Росією, повну ліквідацію культурної окремішности українського народу.
Большевики масово винищують український народ фізично. Три рази за час свойого панування в Україні вони навмисне викликали голод. Жертвою цього навмисне викликаного голоду впало досьогодні в Україні близько вісім мільйонів українців. Сотні тисяч українських чоловіків і жінок вислано в Сибір, Середню Азію. Тут вони, будучи примушеними жити в найжахливіших умовах, масово вмирають. Сотні тисяч українських патріотів знищили большевицькі гнобителі по тюрмах, на засланнях, у концтаборах, розстріляли, у безпосередній боротьбі. Тільки за останні роки в боротьбі проти нашого визвольно-революційного руху вони знищили кілька десятків тисяч українців.
Ось так на практиці виглядає “найкраще розв’язання” большевиками “національного питання в СССР”. Чи ми, українські патріоти, можемо спокійно годитися з таким станом, чи ми, українські патріоти, можемо не боротися проти большевицьких гнобителів, коли бачимо, що вони готують Україні повну загладу.
Ми українські революціонери і повстанці, боремося проти большевиків тому, що вони встановили в СССР режим нещадного соціяльного гноблення й економічної експлуатації працюючих мас. Не безклясове суспільство, не “комунізм” будують в СССР большевики, а нову гнобительську й експлуататорську соціяльну систему. Місце колишніх експлуататорів-поміщиків і капіталістів – займають сьогодні нові суспільні паразити-верховоди большевицької партії, МВД і МГБ, адміністрації, армії. Ці верховоди вже виразно оформилися в нову експлуататорську клясу – клясу большевицьких вельмож. Основою формування цієї нової паразитарної, експлуататорської кляси є її політичні привілеї: монополістичне становище большевицької партії, її необмежена влада, повна безконтрольність комуністів з боку народних мас. Маючи необмежені політичні права і будучи в результаті цього необмеженим господарем усіх багатств СССР, ця кляса забезпечила за собою й виразні економічні переваги в совєтському суспільстві. Большевицьким вельможам ніколи нічого не бракує, вони мають просто розкішні умови життя. У цей час, коли мільйони працюючих живуть у крайній нужді, в голоді, большевицькі вельможі, встановивши для себе неймовірно високі платні, мають всього вдосталь: добре їдять, вишукано одягаються, гарно живуть, досхочу користають з усіх культурних розваг забавляються. Це вигідне розкішне життя большевицькі вельможі забезпечили собі за рахунок експлуатації совєтських мас – за рахунок експлуатації совєтських робітників, колгоспників, працюючої інтелігенції. Слова Маркса про те, що “нагромадження багатств на одному полюсі завжди супроводиться нуждою на другому полюсі” вірні не тільки в застосуванні до капіталістичного суспільства, але й у такій же самій мірі в застосуванні до сьогоднішнього совєтського суспільства.
Ніде на світі працюючі не живуть у такій економічній нужді, як в СССР, в країні нібито “перемігшого соціялізму”. Ніде на світі не експлуатується так фізичні сили працюючих, як в СССР – в державі нібито “робітників і селян”. Ніде на світі працюючі не стиснуті стільки різними законами, “нормами”, “плянами”, “зобов’язаннями”, як в Совєтському Союзі. Реальна заробітна платня совєтських робітників і службовців незвичайно низька. Вона ніяк не вистачає навіть на наймізерніший прожиток. Стахановщина, соцзмагання висотують з робітників і колгоспників усі фізичні сили. Високими нормами поставок большевицькі вельможі ограблюють колгоспників з усіх продуктів їхньої праці. Високі податки, постійні і високі позики, “добровільні датки” витягають від працюючих останню копійку. Працюючи на війну, совєтська промисловість не випускає в потрібній кількості товарів ширвжитку. Не “радісне” і “заможне” життя дали большевики працюючим колишньої царської Росії, а нову каторгу, а нове поневолення, новий соціяльний гніт і економічну експлуатацію. Большевицькі поневолювачі поставили працюючих Совєтського Союзу фактично на становище античних рабів.
Ми, українські повстанці і революціонери, – сини працюючого народу, не можемо не боротися проти такої політики большевицьких ворогів народу щодо працюючих мас, так само, як не могли не боротися проти гнету поміщиків і капіталістів передові працюючі колишньої царської Росії. Боронити інтереси селян, робітників, працюючих інтелігентів, боротися за їхнє соціяльне визволення – вважаємо своїм священним обов’язком.
Ми, бандерівці, боремося проти большевиків також тому, що вони побудували в СССР режим кривавої диктатури компартії, режим варварського терору МВД і МГБ.
В СССР не існує жодної демократії, не існують жодні громадські ні людські права. Всевладним паном життя і смерти кожної людини в СССР є большевицька охорона – МВД і МГБ. Вони шпигують за кожною совєтською людиною, намагаються цілковито контролювати все життя совєтських громадян, усі їхні думки, почування. Вони нещадно знищують кожну відважнішу думку. Вони криваво розправляються з усіма тими, хто в який-небудь спосіб відважується протиставлятися большевицькому режимові. Большевицький лад є цілковитим перекресленням усякої свободи всякої демократії, всіх здобутків людства на шляху його прямування до волі, є прямим продовженням царського самодержавства.
Чи ми, українські революціонери, можемо безчинно приглядатися таким знущанням над людьми. Проти такого знущання над людьми ми, бандерівці, не можемо не боротися. Наші найвищі ідейні гасла – “Воля народам! Воля людині!”
Ми, українські революціонери і повстанці, боремося проти большевицьких гнобителів, врешті, тому, що вони переслідують нас за наш патріотизм, за нашу любов до України, за те, що вони палять українські хати, руйнують господарства, вивозять на Сибір український народ, мордують, спалюють живцем українських патріотів, відрізують жінкам груди, пробивають штиками дітей, розпинають на парканах, волочать по дорогах, прив’язавши колючим дротом коням до хвостів, наших впавших друзів-революціонерів, розривають їхні могили, викидають на смітники, придорожні рови їхні тіла, де їх розшарпують собаки; ми боремося проти большевиків тому, що вони друть портрети Шевченка, Хмельницького, топчуть “Кобзаря”, “Історію України”. Усю Західню Україну большевицькі бандити перемінили в одну жахливу м’ясорубку. Немає тут сьогодні хати, де б ці душогуби когось не вбили, не заарештували, не вивезли на Сибір, немає ні лісу, ні гайку, де не видніли б розриті повстанські могили, немає села, де не було б спалених,зруйнованих господарств, немає родини, де мати не оплакувала б замордованого сина, дочка – замордованої матері, маленька дитина –вивезених на Сибір батьків. І за що це море горя, за що це море крови і сліз? За те тількі, що український народ любить Україну – свою Батьківщину, за те тільки, що український народ,як і кожний інший народ у світі, хоче жити вільним, незалежним життям.
Ми, українські революціонери і повстанці, боремося проти большевицьких гнобителів тому, що вони в колгоспах запрягають жінок до борін, заставляють їх носити на плечах гній на колгоспні поля,засуджують колгоспників до багаторічного ув’язнення за кілька колосків, що їх вони відважують зірвати, щоб рятуватися від голодової смерти, тому, що большевицькі експлуататори цілком грабують колгоспників з продуктів їхньої праці, виплачуючи їм по200 грамівхліба за трудодень, тому, що вони зіпхнули українське колгоспне селянство на дно нужди і страждань. Ми боремося проти большевицьких поневолювачів тому, що український робітник мусить постійно жити на голодному пайку, вистоювати в довжезних чергах за хлібом, жити в нужденних житлових умовах, фізично знесилюватися незвичайно високими нормами виробітку, стахановщиною, дрожати перед жорстокими карами за найменше спізнення до праці. Ми боремося проти большевицьких злочинців тому, що вони в шахти, на рудники, на т. зв. відбудовні роботи загнали жінок, де руйнується їхне здоров’я, тому, що вони відірвали матерів від їхніх дітей, тому, що десятки тисяч цих, позбавлених опіки, дітей примушені тинятися як безпритульні по базарах, станціях, попід ресторани, жебраючи шматка хліба. Ми боремося проти большевицьких гнобителів тому, що вони примушують українську інтелігенцію виступати проти власного народу, заставляють її кривити душею, опльовувати національні святощі, примушують її фізичною працею здобувати засоби для власного прожитку, не дають їй змоги вільно віддаватися своїй творчій праці.
Чи може український патріот, який бачить і розуміє всю злочинність, увесь бандитизм большевицької політики щодо України, не поклястися боротися проти большевицьких гнобителів до останнього свойого віддиху, до останньої краплі своєї крови? Ми, бандерівці, –українські революціонери і повстанці, поклялися не припиняти нашої протибольшевицької боротьби аж до повного визволення України з-під большевицького панування, аж до цілковитого знищення большевицької гнобительської й експлуататорської системи.
ЗА ЩО МИ,
УКРАЇНСЬКІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ І ПОВСТАНЦІ,
ВЕДЕМО БОРОТЬБУ,
ЯКІ НАШІ ПОЛІТИЧНІ І СОЦІЯЛЬНІ ЦІЛІ?
Ми, українські революціонери і повстанці, ведемо боротьбу:
1. За побудову на українських етнографічних землях української незалежної національної держави із справедливим політичним і суспільно-економічним устроєм. До своєї національної незалежности завжди прагнули і прагнуть усі українські патріоти. Ми вважаємо, –і це підтверджується усім дотеперішнім історичним досвідом українського народу, досвідом усіх інших поневолених народів,– що тільки незалежна українська держава забезпечить українському народові найкращі умовини для його всебічного духового і матеріяльного розвитку, що тільки незалежна українська держава може бути надійною гарантією справді вільного, справді щасливого і заможнього життя українського народу. Позбавлений своєї державної самостійности український народ завжди зазнавав дотепер і зазнає сьогодні з боку своїх окупантів тільки національного, політичного і соціяльного гноблення, тільки економічної експлуатації. Зробити кінець такій своїй незавидній долі український народ може, тільки побудувавши свою незалежну національну державу.
2. За перебудову сьогоднішнього СССР на принципі незалежних національних держав усіх совєтських народів. Така розв’яка є єдиною справді справедливою, справді прогресивною розв’язкою національного питання в СССР. Така розв’язка завдасть смертельного удару по великоросійському імперіялізмові – найлютішому ворогові всіх сьогоднішніх совєтських народів і працюючих мас, грізному ворогові народів усього світу. Ми, поневолені Москвою народи, мусимо розуміти, що доки імперіялісти Москви – білої чи червоної, царської чи большевицької – пануватимуть над народами сьогоднішнього СССР, доти вони завжди мріятимуть про панування над світом. Доки володарі Москви плекатимуть такі мрії, доти вони завжди змагатимуть до побудови якмога сильніше сцентралізованої держави, до встановлення якмога сильнішої влади – до самодержавства, диктатури, доти вони завжди все народно-господарське життя спрямовуватимуть на підготовку загарбницьких воєн, доти вони завжди утримуватимуть міцний і широко розбудований апарат гноблення, велику міцну армію, що в результаті завжди доводитиме також до скріплення суспільно-економічного становища пануючої кляси, – з одного боку, та до щораз нового поневолення й експлуатації працюючих мас, – з другого. Отже, перебудова СССР на принципі національних держав усіх поневолених народів – це не тільки передумова справжнього національного визволення совєтських народів, це не тільки найважливіший, найсуттєвіший крок у напрямі знищення великоросійського імперіялізму взагалі, але це також найнеобхідніша передумова справжнього соціяльного і політичного визволення працюючих мас сьогоднішнього СССР, найнеобхідніша передумова встановлення справді справедливого, справді прогресивного політичного і соціяльного ладу на Сході Европи і в підбольшевицькій Азії.
3. За повне переведення в життя ідеї вільних національних держав усіх народів світу, за усунення з міжнароднього життя всякого імперіялізму. Ми, бандерівці, вважаємо, що система вільних національних держав, задовольняючи природні прагнення всіх народів до незалежного державного життя та забезпечуючи найкращі умовини для всебічного їхнього розвитку, створить також найкращі передумови для тісної співпраці між народами. Основною перешкодою міжнародної співпраці сьогодні є брак взаємного довір’я між народами, взаємні підозріння між окремими державами. Це недовір’я можна усунути тільки шляхом повного здійснення ідеї вільних національних держав усіх народів, тільки відмовившись у національній політиці від усякого імперіялізму.
4. За побудову в незалежній українській державі безклясового суспільства, за справжнє знищення в Україні експлуатації людини людиною, за перемогу ідеї безклясового суспільства серед усіх народів, а зокрема – на території сьогоднішнього СССР. Основою цього суспільства в незалежній українській державі буде, як про це ми вже говорили, з одного боку, суспільна власність на знаряддя і засоби виробництва, і з другого боку, – справжня демократія в галузі внутрі політичного устрою. Суспільна власність на знаряддя і засоби виробництва недопустить до творення експлуататорських кляс на економічній основі. В протилежність до того, як це сьогодні обстоїть справа в СССР, справжня демократія у галузі політичного устрою виключить можливість формування нових паразитарних груп на базі політичних привілеїв.
5. За справжню демократію, проти диктатури і тоталітаризму всіх мастей, за свободу слова, друку, зборів, світогляду, за забезпечення за національними меншостями в України всіх національних і громадських прав, проти всесилля поліції, за таку владу в державі, яка найвищим своїм обов’язком уважатиме служіння інтересам народу, а не своїм імперіялістичним плянам.
“Не маючи загарбницьких цілей, поневолених країн і пригноблених народів у своїй державі, народна влада України не витрачатиме часу, енергії та коштів на творення апарату гноблення й експлуатації.Українська народна влада всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого соціяльного ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу” (з Програми ОУН).
Детальна програма нашої боротьби викладена в Програмі ОУН, прийнятій III-ім Надзвичайним підпільним З’їздом ОУН, що відбувся в днях 21–25 серпня 1943 р. Ця програма також масово поширена окремою брошуркою під заголовком “За що бореться УПА”.
З того, що дотепер ми сказали про нашу ідеологію і політику, якнайвиразніше видно, що наш, бандерівський, революційний рух ні з фашизмом, ні з гітлеризмом не має нічого спільного. По своїй найглибшій суті наш рух – народний національноі соціяльно-визвольний рух. Нам чужий усякий шовінізм, ми ненавидимо і поборюємо всякий імперіялізм, ми проти всякої диктатури і тоталітаризму, ми за знищення всякої експлуатації людини людиною, за побудову справді безклясового суспільства. Тільки з неспроможности знайти проти нас якінебудь справжні аргументи большевицькі вороги народу зв’язують нас з фашизмом, закидають нам “агентурність”.
МИ, БАНДЕРІВЦІ, ЗА РЕВОЛЮЦІЮ В УСЬОМУ СССР
ЗА ЄДИНИЙ ФРОНТ БОРОТЬБИ ВСІХ ПОНЕВОЛЕНИХ НАРОДІВ
І ПРАЦЮЮЧИХ МАС СОВЄТСЬКОГО СОЮЗУ
До реалізації наших цілей ми змагаємо шляхом розгортання народньої національно і соціяльно-визвольної революції як в Україні так і серед усіх інших народів СССР. До боротьби разом з нами, до боротьби за повалення большевицького режиму ми кличемо всі поневолені совєтські народи, працюючі маси всіх національностей СССР.
Большевицьке ярмо однаково тисне як український народ,так і всі інші совєтські народи. Большевицькі гнобителі однакові вороги як українського, так і всіх інших поневолених совєтських народів. Визволитися з-під большевицького ярма народи Совєтського Союзу можуть лише шляхом революційної боротьби проти большевицьких поневолювачів та експлуататорів, шляхом боротьби, що її совєтські народи вестимуть за перебудову СССР на принципі незалежних національних держав, за справжнє безклясове суспільство, за справжню демократію в галузі внутріполітичного устрою окремих національних держав, за цілковите усунення з відносин між собою усякого імперіялізму, за якнайтіснішу співпрацю між собою, основану на справжній рівноправності і взаємній повазі до своїх інтересів. Чим швидше народи Совєтського Союзу зрозуміють необхідність революційної боротьби проти большевицьких гнобителів, чим швидше вони переконаються у правильності наших ідей, тим коротшими будуть їхні страждання – страждання рабів у большевицькій тюрмі народів, тим меншими будуть їхні жертви, що їх вони щоденно примушені складати в результаті терористичної большевицької політики, тим швидше вони зможуть зажити справді вільним, справді щасливим життям.
Ми змагаємо до того, щоб викути єдиний революційний протибольшевицький фронт народів України, Білорусії, Прибалтики, Кавказу, Середньої Азії, Сибіру, народів країн Південно-Східньої і Центральної Європи, в останній війні фактично окупованих большевиками. Революційні, прогресивні елементи народів України, Білорусії, Прибалтики, Кавказу та деяких народів Південно-Східньої Европи вже сьогодні об’єдналися для спільної протибольшевицької боротьби на пропагованій нами політичній плятформі в Антибольшевицький Бльок Народів (АБН). На еміграції вже діють окремі керівні органи АБН. Услід за цим мусить прийти до розбудови активного революційного протибольшевицького фронту і всередині СССР та в новоокупованих ним країнах. Це буде величезний крок уперед на шляху повалення большевицької тюрми народів, на шляху до визволення всіх поневолених большевиками народів.
До боротьби проти кремлівських поневолювачів та експлуататорів ми кличемо також російський народ. Російські народні маси зазнають з боку кремлівських заправил такого самого політичного і соціяльного гноблення, як і неросійські народи. В 1917р., разом з усіма іншими народами Росії, російський народ піднявся на революційну боротьбу проти царського самодержавства, проти поміщиків і капіталістів в ім’я справжньої політичної свободи, в ім’я справжньої рівности і справедливости, в ім’я справжнього знищення в Росії всякої політичної та соціяльної реакції. Того всього російський народ не осягнув. Большевицькі узурпатори насильно вирвали з рук російського народу владу і, прикриваючись революційними фразами, встановили на території колишньої Росії нову різновидність самодержавства, побудували нову експлуататорську соціяльну систему. Не мав політичної свободи російський народ у царській самодержавній Росії, не має він її сьогодні і в большевицькому, диктаторському СССР. У царській Росії російські працюючі маси експлуатувались поміщиками і капіталістами, а тепер вони експлуатуються большевицькими вельможами. Своїх ідей політичної і соціяльної волі російський народ ше не здійснив. Ці ідеї чекають на організовану армію нових борців з-поміж російського народу. До російських народних мас, гноблених й експлуатованих колись царизмом, а тепер большевицькою клікою, до російських народних мас, які мають відвагу і знаходять у собі силу підніматися на революційну боротьбу проти своїх гнобителів, до російських народних мас, які відкидають і ненавидять усякий імперіялізм, – ми, українські революціонери і повстанці, плекаємо тільки щирі симпатії. Ми з найбільшою радістю повітаємо російський народ на фронті революційної боротьби за повалення большевицької гнобительської й екплуататорської системи.
ЯК МИ ДИВИМОСЯ НА НАСТУПНУ ВІЙНУ?
На війну між СССР і його противниками ми розраховуємо як на допоміжний момент у нашій боротьбі, як на ту сприятливу обставину, яка полегшить нам визволитися власними силами. Ми завжди ставили і ставимо сьогодні на сили українського народу, на сили всіх поневолених народів Совєтського Союзу.
Джерело: орієнтири