ПЛАСТ. Фото Романа Шухевича в пластовій естафеті.

«При постійних обмеженнях та накидуванні виразної державної «лінії» виховувати яничарів під загрозою втрати праці й заробітку, запишалася природна «втеча» з офіційного життя школи у своє власне, отже в товариства, організації та гуртки. Найбільш поширеною організацією був уже зга­дуваний Пласт, куди я вступив безпосередньо після попису 1921 р., змобілізувавши новий гурток з однокласників. Пласт приваблював тоді головно строєм і традицією молодих «стрільчиків» з 1914 р., які дефілювали безпосередньо перед першою світовою війною на здвизі у Львові, разом із стар­шими юнаками, яким незабаром довелося змінити забаву на справжню службу. Але ж сам однострій і спогад, чи відклик на службу попередників не міг дати повного вдоволення. Спочатку ще притягали невідомі гри та вправи і бажання виявити нові вмілості, здобуті для іспитів, але тому, що не було добрих впорядників, зацікавлення на довшу мету не можна було вдержати, хоч перше приречення в житті дер­жало ще довго при організації й спонукувало вишукувати не завжди доречні заняття, як напр., вивчання есперанто з «нотесом» гурткового провідника в руках та записуванням, на зразок учителя, хрестиків чи рисок, або списування з кни­жок «рефератів» без поглиблення предмету.

Ліс та мандрівка для невправленого міського юнака та­кож: не давали задоволення, зокрема, без відповідного ви-ряду, на який не ставало грошей у молоді незаможних чи навіть середньо заможних батьків. Проте трапилось щось таке, що знову привернуло увагу молоді до Пласту – його заборона в гімназії під загрозою дисциплінарних кар, отже, можливо виключення з гімназії. То діялося в 1924 р. і тоді Пласт набрав нового чару, зокрема й тому, що рівнобіжно йшло наше дозрівання з поглибленням розуміння того, чого ми досі не бачили.

У відомій дефініції Пласту, як організації для всебічного патріотичного самовиховання, наголос падав на патріотизм, тому ми вірили, що Пласт мусить бути досить грізний, коли окупанти вважали конечним його заборонити. Пласт став тоді втечею від шкільної дійсности в описаних умовах і набирав спеціяльного спрямування. В ньо­му напевно не було «парамілітарного виховання», як іноді Пластові приписують з викривленої перспективи років, під впливом модних течій, що виникли як реакція проти перена-голошення мілітаризму націоналістичних режимів. Ніхто з нас не мав тоді не то кріса чи револьвера в руках, але навіть порядного лука (що, безперечно, не було дуже похвальним!). Та це не було таке важливе. Важливішим був гарт тіла і на ньому вироблений гарт духа, щоб бути кожночасно го­товим на найбільші зусилля, але й на найбільшу жертву. З цього погляду мандрівка набрала особливої вартости, як засіб твердої заправи й джерело життєрадісности. Навіть утома мала свою філософічну інтерпретацію («щастя перепеченої сорочки»). Як уже хтось пізнав чар мандрівки та її зусиль, той незабаром полюбив і природу, до якої давніше мав мало почувань, і красу простору та краєвиду. Для молодих людей з їх природним нахилом до змагу й осягів, бажання «дальше», «швидше», «вище», «довше» ставало імперативом, а що до нього треба було здоров ‘я, то й пластовий закон, як суцільна система, набував нової ціни, і ми кожну «точку» дуже наглядно на прикладах інтерпретували. Проблема характеру й етичної вартости висувалася на перший плян. Ми самі підвищували вимоги. Хто не дотримувався принципів, мусів відпасти від гурта. Добре зрозумілий патріотизм зробив з Пласту таким чином організацію з етичним обличчям. А при тому зові просто­ру в неозоре, «На вільні полонини світлі», незабаром можна було відчути, що, загублені в долях рідних Карпат, ми єдино могли почуватися свобідні й безпечні, з нашою радістю, піснею, мрією, далеко від накиненого й зненавидженого при­мусу своєї, а все таки чужої школи».

Володимир Янів, «Життя молоді УАГ в перші роки польської окупації»