На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН(б) реорганізовано структуру Проводу ОУН. Створено бюро Проводу у складі трьох чоловік: голова – Роман Шухевич, заступники Дмитро Маївський і Ростислав Волошин. До складу Проводу ввійшли: Василь Кук (“Леміш”), Дмитро Грицай (“Перебийніс”), Яків Бусел (“Дніпровий”), Микола Арсенич (“Михайло”), Михайло Степаняк (“Лекі”), Роман Кравчук (“Петро”) та ін. III Надзвичайний Великий Збір ОУН(б) провів демократизацію ОУН і її керівництва, зняв лозунг “Україна для українців”.
Постанови III Надзвичайного Великого Збору Організації Українських Націоналістів
21 – 25 серпня 1943 р.
Слава Україні! Героям слава!
Свобода народам і людині!
За Українську Самостійну Соборну Державу!
За вільні національні держави поневолених народів!
Поневолені народи, єднайтеся в боротьбі проти імперіялістів!
Весною 1941 р., незадовго після закінчення нарад ІІ-го Великого Збору ОУН наступили різкі зміни в ході імперіялістичних воєнних дій. Німецькі та російські імперіалісти, відкинувши всі дипломатичні ходи і замасковані маневри, вступили у відкритий воєнний конфлікт. З моментом вибуху німецько-большевицької війни точка тяжіння світових подій пересунулась на терени Східної Європи. Таким чином Україна стала не тільки предметом імперіалістичних зазіхань, але й ареною найбільших і найжорстокіших в історії воєн. В результаті воєнних успіхів німецької армії в 1941-42 роках вся українська територія опинилася на деякий час під німецькою окупацією.
У ці важкі роки ОУН відстояла не тільки моральні позиції української національної революції – ОУН створила в цей час всі практичні передумови для того, щоб перейти у наступ і здобути остаточну перемогу. Поруч пропагандивної роботи, багато уваги, часу й енергії приділено поширенню організаційного апарату. В результаті організаторської роботи ціла українська територія покрита сьогодні всеціло організаційною мережею. Таким чином політичний провід має в своїх руках міцний виконавчий апарат, який дає можливість переводити політичні дії та реалізувати політичні плани на території цілої України.
Поширюючи організаційну мережу, залучаючи активний елемент в організовані лави, ОУН постійно тримала руку на пульсі світових політичних подій. Час відносної стабілізації на фронтах використано не лише для розбудови організації. Будуючії організовану політичну силу на всіх землях України, Провід ОУН приглядався пильно до життя в Україні і реагував на кожну подію так, як цього вимагало добро найширших мас українського народу. Інакше бути не могло, бо ж ОУН стала з гущі народу поповнюватись найкращими й найактивнішими його представниками. Тому й Провід Організації, не зважаючи на жертви своїх кадрів, тримав її постійно в стані боротьби з ворогом за найелементарніші життєві права народу
Віссю оборони народу перед окупантським терором були дві справи – вивіз до Німеччини на каторжну роботу і грабунок хліба. Оцінюючи обидві ці справи як свідому і планову акцію ворога, розраховану на фізичне винищування народу, ОУН виступила зразу з гострою протидією. Натуга і форма організованого опору стояла в залежності від сили організаційної мережі в даному терені, від того, наскільки населення розуміло загрозу ворожої акції та було психічно підготовлене підняти боротьбу, вкінці, від вимог тактики нашої боротьби на поодиноких теренах України. Тому й практичні результати акції були в окремих теренах різні. Найбільші успіхи в цьому відношенні мали північно-західні області Волині й Полісся, де було повністю зірвано вивіз робочої сили в самих її печатках, тобто весною 1942 р. Селянство тих теренів також не допустило ограбити себе з харчових продуктів. Крім названих двох справ, актуальних для цілої України, в програму самооборони й боротьби включались також інші справи, більш чи менш пекучі для окремих теренів.
Так в постійному русі і боротьбі активізувався народ, росла й міцніла його організована політична сила – ОУН. Жертви ОУН не пішли на марне. На місце поляглих у боротьбі приходили нові численні загони.
Провід ОУН на ІІІ-ій Конференції в лютому 1943 р. зважив стан внутрішніх сил та сил ворога, розглянув зовнішні політичні обставини і ствердив, що наступили сприятливі обставини для військової дії. Після цього на терені Полісся і Волині виступили перші збройні відділи Української Повстанчої Армії (УПА). З того часу оборону українського населення Полісся й Волині взяла на себе українська військова сила. УПА, крім завдань самооборони, прийняла зразу також завдання кадрової організації майбутньої Української Народньої Армії.
Крім радикальної зміни в тактиці, життя висунуло потребу зміни в самій організаційній структурі та в програмі ОУН. Тому що потрібні зміни йдуть дальше урядових компетенцій Проводу, скликав Провід в серпні 1943 р. Надзвичайний Великий Збір ОУН. Таким чином був завершений дволітній період політичної боротьби, який своїм змістом і характером творить в історії ОУН окрему епоху.
Рівночасно ІІІ-ій Надзвичайний Збір ОУН займався цілим рядом питань сучасної політичної дійсності. Тут згадаємо справу приходу большевиків, справу збройної сили і справу об’єднання. Вирішення Великого Збору знайшли частинне свій вислів у наведених тут постановах, частинно у напрямних праці і конкретних вказівках для Проводу і Організації. Прийняті напрямні й інструкції вже реалізуються й будуть реалізуватися в міру розвитку внутрішніх і зовнішніх подій.
Одним з головних питань, до яких мусів Великий Збір зайняти становище, є нова большевицька окупація українських земель. Тут не місце говорити про цілий план дальшої нашої боротьби, тут треба тільки ствердити, що по думці Великого Збору, єдино політично і мілітарно зорганізований народ зможе зберегти себе перед винищенням большевиками та продовжувати свою боротьбу за власну державу. Практика большевицького наступу з весною ц. р. й до теперішнього наступу показує, що большевики йдуть на свідоме знищення українського народу. Не важно, чи це діється шляхом нещадних розстрілів, чи насильним гоненням невишколених мужчин і жінок на першу лінію фронту під німецькі кулемети. Для нас важно, що большевики продовжують в цей спосіб методи насильної мобілізації українців до Червоної Армії та наслідують тактику німців забирати з України воєнно здібний елемент.
В зв’язку з сучасною політичною ситуацією й нашими завданнями стоїть справа участи цілого народу у боротьбі. Це питання також основне розглянув Великий Збір. Українська держава – це добро всіх громадян України, тому за неї мусять всі боротися. З другого боку, сьогодні небезпека грозить всьому народові, тому всі його сини мусять стати до боротьби. Навіть тисячі найбільш відданих борців не здобудуть України, коли ввесь нарід не прийме участи у боротьбі. Хто цього не розумів, або хто, розуміючи, відтягається від боротьби, – той дезертир і народний шкідник, і так його нарід буде трактувати.
Тому ОУН як керівник революційно-визвольної боротьби взиває до безпосередньої участи в боротьбі всіх громадян. ОУН не бореться за Україну для себе, вона не бореться за владу ані за форму влади. Про владу і її форму буде рішати сам нарід і його найкращі представники.
ОУН вважає, що обов’язком кожного українського громадянина є служити українській визвольній справі і цю вимогу буде консенктентно здійсняти. Завдяки цьому в цей спосіб будуть також, по думці Великого Збору, створені передумови для об’єднання всього народу, яке доконається єдино у боротьбі. Тому розбудовуючи поодинокі форми визвольної боротьби та притягаючи до неї якнайширші маси, ОУН рівночасно визнає, що ліквідація партійних спорів і всеукраїнське об’єднання є одним з основних завдань в сучасний момент.
Серпень 1943 р.
І. Програмові постанови
Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації, система вільних народів у власних самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціального питання в цілому світі.
ОУН бореться проти імперіялістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому ОУН бореться проти СРСР і проти німецької “Нової Європи”.
ОУН з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціялістичнпх програм і політичних концепцій, бо вони є інструментом завойовницької політики імперіялістів. Тому ми проти російського-комуно-большевизму і проти німецького націонал-соціалізму.
ОУН проти того, щоб один народ, здійснював імперіялістпчні цілі, “визволяв”, “брав під охорону”, “під опіку” інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст – поневолення, насильство, грабунок. Тому ОУН бореться проти російсько-большевицьких і німецьких загарбників, поки не очистить України від усіх “опікунів” і “визволителів”, поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держави (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможньо і культурно жити та розвиватися.
ОУН за повне визволення українського народу спід московсько-більшовнцького та німецького ярма, побудову УССД без поміщиків, капіталістів, та без большевицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів.
В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов’язок інтереси народу. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених країн і пригноблених народів в своїй державі, народна влада України не витрачатиме часу, енергії та коштів на творення апарату гноблення. Українська народня влада всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого со-ціяльного ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу.
У лавах ОУН боряться українські селяни, робітники та інтелігенти проти гнобителів, за УССД – за національне й соціяльне визволення, за новий державний порядок та новий соціяльний лад:
1. а) За знищеня большевицької й німецької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячії з того, що земля є власністю народу, українська державна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в Українській Державі допускатиметься індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі селян.
б) За безплатну передачу селянам західніх областей всіх поміщицьких, монастирських та церковних земель.
2. а) За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна кооперативно-громадською.
б) За участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві.
3. а) За загальний восьмигодинний робочий день. Понаднормова праця може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник отримує за неї окрему плату.
б) За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках підприємства. Робітник отримуватиме таку зарплату, якої потрібно для забезпечення матеріяльних і духовних потреб цілої його сім’ї. При річних підсумках господарського стану підприємства, кожний робітник одержуватиме: у господарсько-кооперативних підприємствах дивіденд (належна йому частка річного прибутку), а в національно-державних – премію.
в) За вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці.
г) За свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань, підвищування норм та інших способів експлуатації працюючих.
4. За вільне ремесло, за добровільне об’єднування ремісників у артілі, за право ремісників вийти з артілі та індивідуально виконувати працю й вільно розпоряджатися своїм заробітком.
5. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.
6. За повну рівність жінки з чоловіком в усіх громадських правах і обов’язках, за вільний доступ жінки до всіх шкіл, до всіх професій, за першочергове право жінки на фізично легшу працю, щоб жінка не шукала заробітку на праці в шахтах, рудниках та інших тяжких промислах і в наслідок цього не руйнувала свого здовров’я. За державну охорону материнства. Батько сім’ї одержуватиме, крім плати за свою працю, додаткову платню на утримання жінки й неповнолітніх дітей. Лише в таких умовах жінка матиме змогу виконувати свій важливий, почесний і відповідальний обов’язок матері й виховательки молодого покоління.
7. а) За обов’язкове середнє навчання. За піднесення освіти і культури широкої народньої маси шляхом поширення мережі шкіл, видавництв, бібліотек, музеїв, кіно, театрів тощо.
б) За поширення вищого й фахового шкільництва, за невпинний ріст висококваліфікованих кадрів фахівців на всіх ділянках життя.
в) За вільний доступ молоді до всіх вищих навчальних закладів. За забезпечення студентства стипендіями, харчами, мешканнями та навчальними приладдями.
г) За всебічний гармонійний розвиток молодого покоління – моральний, розумовий та фізичний. За вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства.
8. За пошану до праці інтелігенції. За створення таких моральних основ праці, щоб інтелігент, будучи цілком спокійний про завтрашній день та про долю сім’ї, міг віддатися культурно-творчій праці, мав потрібні умовини для праці над собою, постійно збагачував свої знання та підвищував свій розумово-культурний рівень.
9. а) За повне забезпечення всіх працюючих на старість та на випадок хвороби чи каліцтва.
б) За широке запровадження охорони народнього здоров’я, за поширення сітки лікарень, санаторій, курортів та будинків відпочинку, за збільшення лікарських кадрів. За право працюючих на безплатне користування всіма закладами охорони здоров’я.
в) За особливу державну опіку над дітьми й молоддю, за поширення сітки дитячих ясел та садків, санаторій, таборів відпочинку та спортивних організацій. За охоплення всієї дітвори та молоді державними закладами опіки та виховання.
10. а). За свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду. Проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин і догм.
б) За вільне визнавання і виконування культів, які не суперечать громадській моралі.
в) За відокремлення церковних організацій від держави.
г) За культурні взаємини з другими народами, за право виїзду громадян за кордон для навчання, лікування та пізнавання життя й культурних надбань других народів.
11. За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі й по змісту національну культуру.
12. За рівність всіх громадян України, незалежно від їх національности, в державних та громадських правах та обов’язках, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок.
13. За вільну, українську по формі й по змісту культуру, за героїчну духовість, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну.