22 жовтня 1933 року Польська Агенція Телеграфічна (ПАТ) повідомила всьому світові, що у Львові, в радянському консульстві, застрелено начальника канцелярії Майлова і вбивця здався в руки поліції. Як згодом виявилося, бойовик ОУН Микола Лемик здійснив атентат на радянського дипломата як протест проти голодомору, який відбувався у Наддніпрянській Україні.
Вбивством радянського консула планувалось прорвати інформаційну блокаду щодо подій на Великій Україні у 1932-1933 роках. Уся галицька громадськість впродовж року намагалась допомогти своїм братам за Збручем, але абсолютна більшість заходів були безрезультатними. Через те, головним завданням націоналістів було привернення уваги до голодомору та широке інформування світових ЗМІ про ці події. Інформаційним приводом мало бути вбивство радянського консула та відкритий судовий процес над його виконавцем.
З технічної сторони цей атентат був значно складнішим за попередні замахи УВО-ОУН, адже слід було увійти в консульство, орієнтуватися в приміщенні, потрапити на аудієнцію до консула, вбити його і потім живим здатись в ;,руки поліції, щоб чітко й гідно представити мотив атента-ту на судовому процесі. Підготовкою замаху безпосередньо займались Степан Бандера як Крайовий провідник та Роман (Шухевич як бойовий референт.
У внутрішньо-організаційній мережі було розпочато пошук бойовика, який би погодився виконати «мокру справу» (вбивство) з тим, що є небезпека загибелі добровольця. У кінцевому результаті із кількох зголошених вибір впав на 18-літнього студента Львівського університету Миколу Лемика (вибір обумовлений тим, що вік майбутнього атен-татника не загрожував йому смертним вироком, а лише пожиттєвим ув’язненням).
За день перед атентатом Лемик був поселений в готель, де мав приготуватися до сповіді й в спокої провести останні години на волі. На запитання провідників про останнє бажання, Микола попросив, щоб його старі черевики передали батькові, який зможе ще з них скористати, а на вечерю задовольнився гречаною кашею з молоком.
Постріл Лемика, який в українських ЗМІ назвали «пострілом в обороні мільйонів», став великим резонансом не тільки в польсько-радянських взаєминах, але великою подією міжнародного масштабу.
Судовий процес над Миколою Лемиком переріс в обвинувачення радянського уряду в організації голодомору. Найкращі українські адвокати і сам Лемик були свідомі, що підсудний буде засуджений до довічного ув’язнення, тож основна мета великого й відкритого судового процесу вбачалась у широкому висвітленні подій на радянській Україні.
Микола Лемик отримав довічне ув’язнення, проте з початком II Світової війни йому, як і тисячам арештованих націоналістів, вдасться втекти із тюрми й, переживши багато пригод, знову повернутися до підпільної діяльності.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”