Із щоденника підпільника ОУН “Чумака” :
…Сидимо по дві-три особи цілими днями у вогких криївках без повітря, часто без води, в темряві, бо світло не горить. Особливо важко було бути в криївці гарячого літнього дня.
Вечором, коли вийдеш з криївкі і вдихнеш в себе свіжого вечірнього повітря, відразу валишся на землю. Потрібно було полежати одну-дві години часу, щоб унормуватись. Яким був любим отой зелений листочок, якщо доводилось його побачити крізь щаю білого дня, а не в нічній темряві.
Лише тепер відкривалась краса природи, яка непомічалась тоді, коли ми гуляли ще вільніше. Часто доводилось ділитись водою, якої тоді іноді припадало на особу 50-100 грам.ця вода була таким люксусом, таким дорогоцінним напоєм, якому не могло дорівнятись, ані шампанське, ані які найдорожчі світові напої.
Загризали вши, блохи. За добу хлопці винищували цих паразитів по 500-700 штук кожний. „Робили соцзмагання” – жартували хлопці. Лише в 1946р. прийшов на допомогу дуст. Одначе всі ці і багато інші неймовірно важкі життєві умови сприймались нами позитивно.
Патріотизм, ідея української державності держали нас в духовному піднесенні, гартували силу волі, яка виявлялась в тому, що кожний змагав до того, щоб йому більшу частку цього важкого життя перенести від другого, бо вірив, що чим більший тягар він буде нести, тим більший вклад внесе для загальної справи, яка приблизить, як І.Франко казав, той воскресний день….