ПРОПАГАНДА ТА КУЛЬТ

По сьогодні села Галичини зберігають символічні могили «полеглим за волю України». Якщо в 20-ті роки XX століття молодь організовано відвідувала та вшановувала місця, де полягли українські вояки – гору Маківку чи Лисоню, то в 30-х роках у кожному селі було насипано символічну могилу. Як сотні років тому, люди насипали із землі кургани й стави­ли хрести. А в день 1 листопада чи на Зелені свята тут пра­вилися панахиди й проливалася кров у боротьбі з поліцією. Остання часто розривала й знищувала оці небезпечні для польської влади символи, але й від цього було придумано засіб – на вершку, поруч хреста, закопувалася вибухівка, що часто трагічно закінчувалось для «охоронців громадського спокою».

Українське студентство мало свої традиції. Так, у день пам’яті Героїв Крут організовувалась загальна голодівка, а гроші, зекономлені на харчах, студенти передавали у фонд політв’язнів, з якого брали кошти на харчі для українців-політичних в’язнів польських тюрем.

Боротьба, яку вели УВО-ОУН стосувалася не лише кількох тисяч членів та прихильників організованого на­ціоналістичного руху, але дуже вміло охоплювала всю українську громадськість.

Страта та смерть Біласа й Данилишина привели в той ранок, 23 грудня 1932 року, багато тисяч людей до церков. А буквально кілька днів по тому в Кракові, під приводом спортивних змагань було видрукувано 20 тисяч фотокар­ток чотирьох «спортсменів», якими виявилися зображення загиблих у Городку Березинського та Старика і страчених Біласа та Данилишина. Ці фотографії й далі друкувалися та

передавалися з рук в руки у всіх країнах, де жили українці. Десятки літературних творів про Городок вийшли з-під пера як невідомих загалу поетів, так і найвидатніших тогочасних літераторів – Антонича, Теліги, О.Ольжича…

Одразу ж після подій під Городком, щоб розвинути національні почуття суспільства, було організовано анти-монопольну кампанію, що полягала у відмові купівлі українцями тютюну та алкоголю, право на продаж яких мала польська держава. Окрім фінансових збитків для польської сторони, українці добились великого виховного ефекту для своїх громадян. А польський тижневик «Еkspress

ilustrowany» так відгукнувся на цю акцію: «Агітатори Організації Українських Націоналістів, які оголосили в Східній Галичині бойкот тютюну, останньо взялися і до актів терору. Багато сільських крамничок, які продають тю­тюн, звернулися до влади безпеки з проханням охоронити їх перед напастю терористів, що намагаються знищити за­паси тютюну й цигарок. Одночасно влада ствердила значно збільшену контрабанду чеського тютюну. Він іде до Польщі через ліси, які належать до митрополита Шептицького. Ці ліси є відомим шляхом утечі за кордон бойовиків ОУН».

А в 1933 році польські школи на Галичині несподівано були охоплені «дитячим бунтом», коли в одну мить школярі заявили, що відмовляються польською мовою розмовляти та молитись і вимагають українських вчителів. При цьому масово знищувалась державна символіка, яка знаходилася в ; школах.

Лише на проведення «шкільної акції» в одній із друка­рень централізовано було видрукувано 92 тисячі листівок і 6 тисяч брошур.

«Ви, молоді українці, виборюйте для себе рідну, справ­жню українську школу, в якій вас учитиме щирий, кохаю­чий свою землю і нарід, учитель-українець. Школу, в якій учитимуть Вас любити свою рідну землю Україну, свій І Український Нарід і шанувати своє славне минуле. Боріться за школу, з якої Ви вийдете справжніми синами свого народу й землі, борцями за кращу долю й волю. Не чекайте, щоб вам хтось виборов власну українську школу, але самі ставай­те до боротьби! Дружньо! Як один! Спільною лавою!», – так зверталися для школярів через листівки.

І діти вірили. І згодом не одна молода людина, яка приєдналася пізніше до боротьби ОУН чи УПА згадувала, що свій перший чин виконала саме за шкільною лавою.

«Таємнича ОУН Організація Українських Націона­лістів – є нині сильнішою за всі українські легальні партії разом взяті. Вона панує над молоддю, вона творить загаль­ну опінію, вона працює зі страшним темпом, щоб втягнути маси в крутіж революції…».

«Вunt mtodyh» (20.12.1933).
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста