Майбутній організатор і керівник націоналістичного підпілля на території Запорізької області Василь Пастушенко народився 8 (18) квітня 1910 року в селі Шили Збаразького району Тернопільської області в родині Романа і Ганни (Музики). З юних літ Василь брав участь у боротьбі з окупантами українських земель, за що неодноразово піддавався репресіям. Як учень 7 класу гімназії був заарештований польською поліцією 3 листопада 1928 року й під самий Новий рік, 31 грудня, засуджений Тернопільським окружним судом до 2 тижнів ув’язнення за приналежність до таємної організації.
До ОУН Василь Пастушенко приєднався одразу ж після її створення у 1929 році. За антипольську діяльність був виключений з гімназії. Чергове затримання відбулося 2 жовтня 1930 року і було пов’язане з підозрою щодо участі в саботажних акціях. За участь в УВО Львівським окружним судом 12 лютого 1931 року Василя Пастушенка було засуджено до 8 місяців ув’язнення (із зарахуванням слідчого арешту).
Нове затримання відбулося 5 січня 1933 року. Цього разу – через підозру у виголошенні промови в с. Добромірка (слідство було припинене через два місяці). Після цього він працював у Повітовому союзі кооператив у Збаражі. За інформацією польської поліції, входив до повітової Екзекутиви ОУН Збаражчини, був організатором бойових груп і підтримував контакт з організацією на Волині, куди доставляв підпільну літературу. Наприкінці жовтня того ж року затриманий в Збаражі за участь у шкільній акції, невдовзі був звільнений. Від 1 березня 1934 року працював в кооперативі в Підволочиську.
Згідно з клопотанням воєводи А. Марушевського про видання постанови про примусове відправлення до концентраційного табору на ім’я судді слідчого округу в Бресті над Бугом В. Кардимовича, Василя Пастушенка було відправлено до Берези Картузької. Причина такого клопотання полягала в тому, що останній як організатор бойових груп ОУН може загрожувати публічному спокою та безпеці. У концтаборі Пастушенко пробув до 21 грудня 1934 року, відставлений з табору у тюрму в Тернополі. Тут окружним судом, який засідав 5-15 червня 1935 року, за приналежність до ОУН й поширення підпільних видань був засуджений до 9 років ув’язнення.
Василь Пастушенко вийшов на волю, як і багато українських націоналістів, у вересні 1939 року з початком Другої світової війни. Приєднався до процесу підготовки похідних груп ОУН-р до вимаршу на Наддніпрянську Україну. Очолив рій Л1 Південної (Третьої) похідної групи, разом з яким прибув наприкінці жовтня 1941 року до Запоріжжя. Безпосередній організатор мережі ОУН, з початку 1942 року – керівник Запорізького обласного Проводу ОУН-р, діяв під псевдонімом «Дмитро Ясенко». За спогадами одного із організаторів та керівників націоналістичного підпілля у Мелітопольському районі Івана Молодія («Сошенка»), Василь Пастушенко «був добрим організатором, а у відносинах з людьми щирим і привітним. Він позитивно впливав на людей».
Після початку німецьких репресій проти членів націоналістичного підпілля, керівництво обласного Проводу виїхало із Запоріжжя та легалізувалося по території області. Василь Пастушенко переїхав до смт. Михайлівка, де влаштувався на роботу директором клубу. Разом із тим, він сам безпосередньо брав участь у розбудові мережі ОУН в області. У другій половині лютого 1942 року тиждень провів у Мелітополі (прийшовши туди пішки із Запоріжжя), де зустрічався з активом та проводив організаційні наради. Наслідком такої роботи стало утворення та затвердження Мелітопольських міського та окружного Проводів ОУН-р. Після цього, знову пішки, вирушив до Бердянська. Не зважаючи на небезпеку арешту, Василь Пастушенко постійно відвідував Запоріжжя, продовжуючи працювати над розбудовою мережі. Крім того, разом із Іваном Молодієм, наприкінці квітня 1943 року відвідав Воїнку на Півночі Криму із організаційним завданням від Крайового Проводу Південноукраїнських земель.
На початку квітня 1943 року гестапо заарештувало у Мелітополі керівника місцевого підпілля Миколу Сливку («Буревія»). Крім нього в міській в’язниці опинився також утримувач конспіративної квартири обласного Проводу з м. Запоріжжя Пилип Мороз. Василь Пастушенко брав безпосередню участь у організації їх втечі, залучивши усі можливі сили та ресурси.
У зв’язку із загрозливою ситуацією, Василь Пастушенко наприкінці весни 1943 року був відкликаний у розпорядження КП ПдУЗ на Дніпропетровщину. Потім переведений до Полтави, де в якості обласного провідника ОУН мав завдання відновити розтрощену гестапо мережу підпілля. Залишивши місто перед самим приходом частин Червоної армії, Пастушенко був скерований до столиці, де обійняв посаду керівника обласного Проводу, одночасно будучи заступником крайового провідника. Основне завдання тут полягало у налагодженні роботи обласного Проводу, оскільки попередній був знищений нацистами.
11 листопада 1943 року в с. Веприк Фастівського району Василя Пастушенка заарештували червоноармійці і, закидуючи йому «власовщину», вели на розстріл. Дорогою йому разом з активістом місцевої ОУН Володимиром Косовським («Володею») вдалося втекти (ця подія детально описана самим Пастушенком під псевдонімом «Ф. Кальба» у спогаді «Як вони виглядають зараз»). Після цього він вирушив на Волинь, перебував у групі УПА-Південь. Зокрема відомо, що «Кальба» відвідував Василя Кука у с. Дермань Здолбунівського району Рівненської області.
Неподалік від Дермані Василь Пастушенко й загинув від рук червоних партизанів на початку лютого 1944 року. Згідно з наказом Головного військового штабу УПА ч. 4/45 від 11 жовтня 1945 року посмертно нагороджений Срібним Хрестом заслуги УПА.