Після початку виселення (28 квітня 1947), крайовий провідник ОУН на українських землях за лінією Керзона Ярослав Старух-“Стяг” ще того ж місяця видав інструкцію, в якій розпорядився вжити всіх засобів, щоб населення ухилялося від виселення, зберегло при цьому своє майно; спалювати виселені села; повстанцям – максимально поповнити запаси харчів та інших необхідних речей (інструкція в додатку).
Таки у квітні “Стяг” зустрівся із членом крайового проводу, командиром воєнної округи УПА “Сян” Мирославом Онишкевичем-“Орестом”, через якого подав розпорядження для ІІІ округи (Грубешівщина, Холмщина і Підляшшя) про часткову демобілізацію підпілля ОУН та відділів УПА від осіб, які не надаються до подальшої боротьби в нових, ускладнених умовах.
25 травня 1947 заступник крайового провідника ОУН Василь Галаса-“Орлан”, який базувався в Перемищині, прийняв рішення про відправку в рейд на Захід сотень “Громенка”, “Бурлаки”, “Ластівки” і “Крилача”.
Питання пропагандистського рейду на Захід одного-двох відділів УПА обговорювалося раніше, у 1945–1946, і було апробоване Проводом ОУН. Збільшення кількості учасників рейду було зумовлене різким погіршенням ситуації через повне виселення українського населення в ході акції “Вісла”. Рейд був одним із варіантів збереження кадрів УПА та ОУН, тому фактично мав перед собою не тільки пропагандистські завдання.
У липні “Орлан” прийшов до “Стяга” на північну Любачівщину. Вони обговорили ситуацію на Закерзонні, зокрема в І окрузі (Перемищина, Лемківщина), і рейд сотень на Захід, визначили засади праці на майбутнє. Усім членам підпілля та стрільцям УПА було надано три шляхи подальшої діяльності:
1) перейти в СССР і там продовжити боротьбу або легалізуватися;
2) виїхати на “зємє одзискане”, в чому організація намагатиметься помогти документами, особливо для потрібних людей;
3) залишитися на місці для утримання зв’язкових пунктів, які будуть служити помостом між підпіллям в СССР і на “зємях одзисканих”, де мала діяти глибоко законспірована мережа.
При цьому ті, хто відходив в СССР, за вказівкою Я.Старуха мали завдання взяти зі собою максимальну кількість підпільної літератури.
Подібні вказівки отримав від “Стяга” близько 10 вересня 1947 Мирослав Онишкевич для ІІІ округи.
У листі до Степана Бандери з 20 липня 1947 Я.Старух писав: “Стараємось так діяти, щоб наставитись на довготривалість, хоч у большевицькій дійсності вигляди на успіх у довготривалому періоді підпілля – дуже важкі”.
В. Галаса, який повинен був перейти в Україну, так згадував останню зустріч з Я. Старухом:
“Ми попрощалися, потиснули один одному руки. «Стяг» підійшов до мене (його променистий погляд світився щирим душевним почуттям) і промовив тихо: «Дорогий друже, передаю вам своє серце. Віднесіть його в Україну». У нас обох очі заблистіли сльозою. Ми обнялись і розійшлися, розуміючи, що, можливо, більше ніколи не побачимося”.
17 вересня 1947 тривала масштабна облава Війська польського виявила криївку Я. Старуха. Він з охоронцями загинув.