Прийнятий новий закон про партії в РФ передбачив заслін від сепаратистів, але його можна буде обійти. Сьогодні Президент Дмитро Медведєв підписав закон про партії. Документ суттєво спрощує процедуру їх реєстрації. До кінця 2012 р., ймовірно, в Росії з’явиться близько 100 нових партій. Список з 68 партій, які готові увійти в політику хоч сьогодні, вже відомий. Але на що розраховують ці новачки? Чи є шанс хоч у якихось партій закріпитися в політиці, пройшовши нехай не в Держдуму, але хоч в регіональні парламенти? І головне – чи залишилася ще якась ідеологія в Росії, не представлена політичними об’єднаннями?
Докладне вивчення карликових об’єднань, які претендують на реєстрацію, виявило повний спектр політичних течій в них: від монархізму і екологізму до соціал-демократії і анархізму. Немає лише поки однієї ідеології серед розсипи цих партій – регіоналізму.
Так, регіоналізм – це не ідеологія, а радше спосіб досягнення своєї мети. Тим не менш, ще 7-8 років тому десятки регіональних об’єднань в Росії претендували якраз на винахід ідеї – надання широких прав для своєї території, причому ця вимога майже скрізь було об’єднано з гаслом «Проживемо без Москви!». Фактично мова йшла про перебудову всього російського держави і запереченні його основи – надцентралізму. І саме регіональні блоки та об’єднання тоді представляли єдину реальну силу, здатну перемогти на місцях партію влади – “Єдину Росію”.
Це сьогодні опозиція радіє 40-50% “Єдиної Росії”, ставлячи такий її результат собі в заслугу. А в 2004-2007 рр. на регіональних виборах партія влади задовольнялася 20-30%, програючи нашвидкуруч збитим обласним, крайовим і республіканським об’єднанням.
Ось лише деякі приклади виборів до регіональних парламентів.
Вибори Сахалінській області в жовтні 2004 р.: блок “Наша Батьківщина – Сахалін і Курили” – 20%, “Єдина Росія” – 17,7%.
Вибори в Хакасії в грудні 2004 р.: “Єдина Росія” – 23,2%, КПРФ – 18,3%, блок “Хакасія” – 16,7%.
Вибори в Амурській області в березні 2005 р.: блок “Ми – ЗА розвиток Амурської області” – 17,7%, “Єдина Росія” – 16,6%.
Назви блоків могли мати не тільки регіональну, але й персоналістське забарвлення, як на виборах в грудні 2003 р. в Уляновській області: “Єдина Росія” – 27,3%, блок “Народ за Фролича” – 11,9%. Чи згадає сьогодні хтось, що це був за “Фролич”?
Об’єднувало всі ці регіональні блоки кілька складових. Перше – вони всі були блоками. У них об’єднувалися карликові партії, не мали жодних шансів самостійно пройти не тільки в Держдуму, а й до регіональних парламентів. Повний аналог скоро чекає нас партійного життя. Блоки організовували і в їх складі пробивалися в регіональні депутати такі партії (точніше, їх представники), як “Народна воля”, “Російська партія миру”, ВКПБ, “Євразія”, “Слон” і т.д. Як і “Фролича”, ніхто сьогодні не згадає, що це були за партії, кого представляли, хто у них був лідером. Друге – ці блоки в регіонах наповнювалися чиновниками і бізнесменами, чия основна задача була підкорятися волі губернатора, а не вказівками з Москви. До речі, очолювали тоді регіони ще виборні губернатори, а місцеві бюджети були менш залежні від дотацій з центру, ніж зараз.
Жорсткість федеральним центром виборного законодавства в останні роки було пов’язано як раз з бажанням перемогти регіоналізм, а зовсім не боротьбою з лібералами, КПРФ і іншими системними партіями. Заборонили блоки, потім – майже у всіх регіонах вибори по мажоритарних округах. Регіоналісти відрубали всі легальні шляхи проникнення в політику.
І сьогодні новий, зовні ліберальний закон про партії не передбачає можливостей створення блоків. Карликові партії залишаться надані самі собі, регіональна фронда з чиновників і бізнесменів не зможе показати дулю федеральному центру (а також виторгувати собі преференції, лякаючи влада примарою сепаратизму), і єдиний спосіб для них потрапити в політику буде, як зараз, членство в “Єдиній Росії” – із затвердженням їх кандидатур в Москві.
Норма в “42 і більше”, регіональних відділень партії (хай і зі скасуванням мінімальної чисельності членів партії у відділеннях, але встановленим мінімумом для кожного регіону в 2 делегата для установчого з’їзду) додатково сприяє, як пишуть на канцелярському мовою в політзвітах “консолідації політичних сил”. Але чи означає це, що в Росії раз і назавжди законодавчо поставлений заслін на шляху до регіоналізму і тим більше сепаратизму?
Світовий досвід показує, що ніщо не заважає створювати суперрегіоналістскіе об’єднання.
Найбільш характерний приклад для цього напряму – італійська “Ліга Півночі”, яка виступає за широку автономію для 11 північних регіонів (що складає більшість від 20 регіонів в Італії), і чиї депутати регулярно потрапляють до місцевих законодавчих органів і в Європарламент. Чи можемо ми в Росії уявити собі партію, яка виступає, наприклад, за відділення Північного Кавказу (а ті, хто декларують таку ідею, у списку нових партій є)? Можемо, і вони з легкістю утворюють відділення хоч в 60, хоч в 70 регіонах країни.
А що заважає яким-небудь «патріотам тайги” (або “рідних осик”) зосередити діяльність на своєму регіоні, а в інших 41 суб’єктах федерації відшукати по 2 “співчуваючих”? Ніщо не заважає.
Чи станемо ми свідками відродження регіоналістські політичних об’єднань, буде, як завжди, залежатиме від Кремля. Але вже не від хитрощів його юристів (при бажанні всі ці бар’єри можна обійти), а від зміни ставлення федерального центру до регіонів.
Нав’язування варягів з Москви на вищі посади в суб’єктах федерації (від губернатора до силовиків та мерів), залежність від дотацій з центру, міжрегіональне співробітництво через посередництво “старшого” – ослаблення напору цього зайвого опікунства буде кращою щепленням від сепаратизму.
Автор оригінальної версії – Павєл Пряніков
(спеціально для порталу «Бандера»)
