Організований націоналізм і християнство провадитимуть свою діяльність маючи одну й ту ж саму мету – боротьбу за душу людини. На всіх етапах свого існування український націоналістичний рух тісно співпрацював із церковними колами. Інколи траплялися непорозуміння, але дуже часто ОУН і Церква були тими стовпами, на які опиралась українська свідомість та ідентичність.
Діти священиків складали ядро провідного членства ОУН, саме ж духовенство неодноразово підтримувало акції молодих націоналістів і не один священик був заприсяженим членом Організації Українських Націоналістів.
Чи не найбільшим прикладом співпраці націоналістів із християнськими колами є постать пароха церкви Петра і Павла у Львові – отця Ярослава Чемеринського. Священик впродовж 30-х років був фінансовим референтом Крайової ОУН. Саме в його руках знаходилася організаційна каса, до нього надходили кошти й від нього вони спрямовувались на організаційні акції.
Але найдивовижнішим є те, що саме отець Чемеринсь-кий виконував функції Крайового Провідника у 1931-1932 роках. Щоправда, священик-Провідник Крайової ОУН бойових акцій не організовував, проте, завдяки його хисту організація зберегла свою мережу та структуру в час, коли поліція ліквідовувала один за одним націоналістичних провідників.
Отець Чемеринський загинув від рук більшовиків на початку II Світової війни. Його героїчна та самовіддана праця була прикладом дійсного служіння Богу та Україні. А греко-католицька церква розпочала беатифікаційний процес щодо визнання отця Ярослава Чемеринського «мучеником за віру».
Серед провідного націоналістичного членства можна згадати імена доктора богослов’я, викладача Богословської академії у Львові, а згодом професора теології УВУ та УКУ отця Івана Гриньоха або ж священомученика, відомого в’язня концтабору Майданек отця Омеляна Ковча, який свого часу був Повітовим провідником ОУН на Перемишлянщині.
Інший отець – Иосиф Кладочний був одним із тих, хто виконував свій душпастирський обов’язок серед політичних в’язнів. Саме він проносив ґрипси, заклеєні в олівці чи книги із зашифрованими повідомленнями для ув’язненого Степана Бандери. За зв’язок із Організацією, отець Кладочний навіть відбував покарання у концтаборі Береза Картузька. А коли Митрополит Шептицький доручив отцю Йосифу перевезти до Риму для Папи Римського листа, то від оунівців-«крайовиків» священик повіз й листа для Андрія Мельника.
Уже в 1940-х більшовики засудили отця Кладочного за статтею «54-1 А-11», по-суті, за антирадянську пропаганду та приналежність до ОУН. Є інформація, що отцю Йосифу пропонували не лише перехід на православ’я, але й сан митрополита. Та священик обрав ув’язнення, а згодом й продовження діяльності в підпільній греко-католицькій церкві.
Серед багатьох українських хлопців, які відбували покарання за націоналістичну діяльність у радянських таборах, багато хто продовжив свій життєвий шлях у рясі священика. Серед таких і майбутній Патріарх УПЦ КП Василь Романюк, і єпископи УГКЦ Павло Василик та Іван Маргітич.
Коли загинув Євген Коновалець, то перше, що поліція побачила з його речей в готельній кімнаті – невелике настільне розп’яття. Пізніші провідники ОУН – діти греко-католицького духовенства – Бандера, Стецько, Ленкавський присвятили християнству окремі ідеологічні праці. Роман Шухевич ввів щоденну в’язничну практику спільної молитви, а очевидці пишуть, що Крайовий Провідник Іван Климів у в’язниці лише щоранку близько години проводив у молитві. Врешті, легендарне подружжя – Михайло Сорока та Катруся Зарицька познайомились у в’язничній каплиці, а тюремний духівник передавав їм листи один від одного.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”
