РЕВОЛЮЦІОНЕРИ В РЯСАХ

Організований націоналізм і християнство провади­тимуть свою діяльність маючи одну й ту ж саму мету – боротьбу за душу людини. На всіх етапах свого існування український націоналістичний рух тісно співпрацював із церковни­ми колами. Інколи траплялися непорозуміння, але дуже часто ОУН і Церква були тими стовпами, на які опиралась українська свідомість та ідентичність.

Діти священиків складали ядро провідного членства ОУН, саме ж духовенство неодноразо­во підтримувало акції молодих націоналістів і не один свяще­ник був заприсяженим членом Організації Українських Націоналістів.

Чи не найбільшим прикладом співпраці націоналістів із християнськими колами є постать пароха церкви Петра і Павла у Львові – отця Ярослава Чемеринського. Священик впродовж 30-х років був фінансовим референтом Крайової ОУН. Саме в його руках знаходилася організаційна каса, до нього надходили кошти й від нього вони спрямовувались на організаційні акції.

Але найдивовижнішим є те, що саме отець Чемеринсь-кий виконував функції Крайового Провідника у 1931-1932 роках. Щоправда, священик-Провідник Крайової ОУН бойових акцій не організовував, проте, завдяки його хисту організація зберегла свою мережу та структуру в час, коли поліція ліквідовувала один за одним націоналістичних провідників.

Отець Чемеринський загинув від рук більшовиків на по­чатку II Світової війни. Його героїчна та самовіддана пра­ця була прикладом дійсного служіння Богу та Україні. А греко-католицька церква розпочала беатифікаційний процес щодо визнання отця Ярослава Чемеринського «мучеником за віру».

Серед провідного націоналістичного членства можна згадати імена доктора богослов’я, викладача Богословської академії у Львові, а згодом професора теології УВУ та УКУ отця Івана Гриньоха або ж священомученика, відомого в’язня концтабору Майданек отця Омеляна Ковча, який свого часу був Повітовим провідником ОУН на Перемишлянщині.

Інший отець – Иосиф Кладочний був одним із тих, хто виконував свій душпастирський обов’язок серед політичних в’язнів. Саме він проносив ґрипси, заклеєні в олівці чи кни­ги із зашифрованими повідомленнями для ув’язненого Сте­пана Бандери. За зв’язок із Організацією, отець Кладочний навіть відбував покарання у концтаборі Береза Картузька. А коли Митрополит Шептицький доручив отцю Йосифу пере­везти до Риму для Папи Римського листа, то від оунівців-«крайовиків» священик повіз й листа для Андрія Мельника.

Уже в 1940-х більшовики засудили отця Кладочного за статтею «54-1 А-11», по-суті, за антирадянську пропаганду та приналежність до ОУН. Є інформація, що отцю Йосифу пропонували не лише перехід на православ’я, але й сан ми­трополита. Та священик обрав ув’язнення, а згодом й про­довження діяльності в підпільній греко-католицькій церкві.

Серед багатьох українських хлопців, які відбували пока­рання за націоналістичну діяльність у радянських таборах, багато хто продовжив свій життєвий шлях у рясі священика. Серед таких і майбутній Патріарх УПЦ КП Василь Романюк, і єпископи УГКЦ Павло Василик та Іван Маргітич.

Коли загинув Євген Коновалець, то перше, що поліція побачила з його речей в готельній кімнаті – невелике настільне розп’яття. Пізніші провідники ОУН – діти греко-католицького духовенства – Бандера, Стецько, Ленкавський присвятили християнству окремі ідеологічні праці. Роман Шухевич ввів щоденну в’язничну практику спільної мо­литви, а очевидці пишуть, що Крайовий Провідник Іван Климів у в’язниці лише щоранку близько години проводив у молитві. Врешті, легендарне подружжя – Михайло Сорока та Катруся Зарицька познайомились у в’язничній каплиці, а тюремний духівник передавав їм листи один від одного.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

 

Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста