Прізвище «Бандера» на кількох мовах означає «прапор». Провідник ОУН став символом та прапором національно- визвольних змагань, а втім, він був не єдиним у своїй сім’ї, хто всеціло присвятив себе на вівтар визвольних змагань.
Батька Степана – священика отця Бандеру – називатимуть «революціонером у рясі», і недарма. З проголошенням Західно- Української Народної Республіки Андрій Бандера стане депутатом парламенту ЗУНР, а з початком україно-польської війни виконуватиме обов’язки капелана в одному із полків Української Галицької Армії. Коли в УГА закінчились боєприпаси і армія перейшла за Збруч, отець Бандера пішов туди зі своїм військом. Незважаючи на епідемію тифу, отець Андрій до кінця залишився сповідати хворих і сам ледве пережив цю небезпечну хворобу.
Вплив батька на сина Степана буде беззаперечним. Так, перебуваючи в лавах Української Військової Організації Степан Бандера разом з батьком у 1928 і 1930 затримуватиметься польською поліцією. Але «революціонер у рясі» загине від рук радянського НКВД. Під час радянської окупації Степан Бандера двічі намагався вивезти батька та сестер з України, проте отець Андрій передав через зв’язкового: «Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу…». 23 травня 1941 року отця Андрія буде арештованого і перевезено до Києва, де після допитів, 10 липня 1941 року, розстріляно.
У 1992 році Андрія Бандеру посмертно реабілітують а його ім’я внесуть в список мучеників за віру, щодо яких Українська Греко-Католицька Церква розпочала дебати- фікаційний процес.
В сім’ї Андрія та Мирослави Бандер було восьмеро дітей, щоправда наймолодша дитина померла немовлям. Що стосується сімох інших, то кожному з них довелося прожити насичене страдницьке життя. Усі чотири брати загинуть насильницькою смертю, а троє сестер зазнають переслідувань та довгих років ув’язнень.
Ще за «польських» часів батько подбає, щоб усі його діти отримали належну освіту, яка включатиме навчання в гімназії та університетські студії. Цікаво й те, що Андрій Бандера після смерті дружини, своїх доньок віддасть на виховання у близькі священичі родини, а уже після здобуття відповідної освіти, вони повернуться в батьківський дім.
Найстарша сестра Марта закінчила учительську семінарію і активно включилася в діяльність націоналістичного підпілля. Володимира Бандера після навчання в Стрийській гімназії одружиться й разом із чоловіком виховуватиме шістьох дітей та активно займатиметься громадською діяльністю. Наймолодша сестра, Оксана, після закінчення гімназії допомагатиме батькові й учителюватиме. Втім, це триватиме лише до 1941 року, а далі батька та доньок заарештують і сестри на довгі роки опиняться поза Україною.
Лише одній – Володимирі Бандері-Давидюк вдасться пережити лихоліття війни на рідних землях. Матір шістьох дітей, разом із чоловіком-священиком заарештують у 1946 році. Весь час, поки подружжя відбуватиме покарання на далекій Півночі, діти пробудуть у сиротинцях.
Доля братів Степана Бандери була не менш драматичною. В тогочасному суспільстві значно більше уваги присвячувалося освіті чоловіків. Тож Олександр та Василь – молодші брати Степана, після закінчення Стрийської гімназії навчалися на агрономічному факультеті Львівської політехніки. Таку ж освіту здобув й Провідник ОУН, але далі його життєва дорога звивалась через в’язниці та польські й німецькі концтабори.
Олександр та Василь не припинили навчання після закінчення Політехніки: Василь вступив на філософський факультет Львівського університету, а Олександр виїхав до Італії, де продовжив навчання у Римській вищій школі економічно- політичних наук, яку завершив зі ступенем доктора.
Брати Бандери були активними діячами націоналістичного руху, тому їхній арешт нацистами не можна пов’язувати лише із діяльністю старшого брата. Промовистий факт: Олександр, який досить комфортно облаштувався в Італії і навіть одружився на родичці міністра закордонних справ Італії Чіано, після проголошення ОУН ЗО червня 1941 року Акту відновлення Української Держави, свідомо повернувся, щоб працювати в Україні.
Коли Степан Бандера перебував у нацистському концтаборі Заксенгаузен, Олександр та Василь відбували ув’язнення в сумнозвісному Авшвіці (Освєнцимі). У липні 1942 року обох братів замордували польські «фольксдойчі». Пізніше розслідування смерті Олександра Бандери посприяло тому, що українцям полегшили умови перебування у найвідомішому «млині смерті».
Наймолодший із братів Бандер – Богдан, в час II Світової війни у складі Похідних груп ОУН пішов на Південь і, найімовірніше, загинув від рук гестапо в 1943 році у Херсоні.
За коротких п’ять років війни велика сім’я Бандер втратила батька та трьох синів, а ще трьом сестрам доведеться відбувати довгі роки покарання поза Україною.
Цікаво, що родина майбутньої дружини Степана Бандери – Ярослави Опарівської, теж зазнала переслідувань та була знищеною. Спочатку батько-священик загинув капеланом УГА під час україно-польської війни, а уже в Другу світову війну боївкою прокомуністичної польської Армії Людової було замордовано матір, а гестапівцями – брата.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”