Час, у якому творився й розвивався організований націоналістичний рух – це час панування моральних принципів, які зобов’язували молоду людину до відповідної поведінки. Поміж тим, моральні норми, які визнавали між собою студенти, мали понаднаціональний характер і визнавалися однаковою мірою українцями, поляками чи євреями. Велику роль у націоналістичному русі відігравали провідники, які були природніми авторитетами та взірцями для наслідування. Так Крайового Провідника, на початку 1940-х, Климіва-«Леґенду» і його найближчого помічника Лобая-«Вугляра» членство поміж собою називало «законниками», зважаючи з якою строгістю й принциповістю вони ставилися до дошлюбних стосунків.
В багатій мемуаристиці про ОУН є одна дотепна історія за участю Бандери, Шухевича та Гасина, у якій переплетено питання національної та статевої гідності:
«З якою увагою і дбайливістю ставився Степан (Баядера — Авт.) до своїх співробітників, може служити такий випадок. Хоч ми мали завжди триматися радше в тіні, зокрема не вмішуватися в ніякі авантюри то, однак, коли в гру входила українська національна гідність, треба було з місця реагувати. Раз на вулиці Коперника при вході на Цитадель, я зовсім ненароком зіштовхнувся з польським корпорантом, який, зміркувавши, що має до діла з українцем, коли я вже пройшов далі, висипався огидною лайкою на все, що стосувалося українців. Я вернувся до нього і, не кажучи ні слова, вліпив йому солідного позаушника. Він подався взад, сперся намур і деякий час тримався його, щоб відзискатирівновагу. Тоді я підійшов до нього ближче: може, схоче «віддати». Та
він про це не думав, а запропонував обмінятися адресами. На другий день прийшли до мене його секунданти. Моїми секундантами були Олекса Гасин і Гриць Барабаш, студент права. Мені треба було чимшвидше підучитися фехтування на шаблях («шермсрка»). В той час в Академічному домі були хлопаки, здебільша «корпоранти», які займалися тою ділянкою спорту, отже, я зробив собі з ними декілька вправ. Однак Степан не цінив високо тих моїх тренерів, а запропонував Романа Шухевича. Ромко в той час студіював у Ґданську, але незабаром приїхав до Львова, щоб мене краще підтренувати.
Тим часом Олекса Гасин, розвідуючись про мого противника, знайшов одну польку-студентку, яка посвідчила, що той «тотусь» чванився своїми інтимними зносинами з її товаришкою. Цього вистарчало, щоби будь-хто був звільнений від обоє ‘язку давати гонорову сатисфакцію такому противникові. Після такої розв’язки Степан сказав з усміхом Шухевичеві: «Бачиш, той хлоп все має щастя!». «Очевидно! – підтвердив Шухевич. – В поєдинку не все рішає сильна рука. Це так з війною: «Евентус беллі семпер дубіюс ест (Вислід війни завжди сумнівний)».
Григор Мельник
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”